9 жовтня 2024 року пішов у вічність Романюк Віктор Володимирович — член президії Центрального правління Українського товариства сліпих, голова Київської міської організації Українського товариства сліпих, заступник директора з соціальних питань Київського УВП №2 УТОС.
Віктор Володимирович народився 15 лютого 1956 року. 1972 року прийшов працювати на Київське УВП №1 УТОС. 1985 року перейшов працювати на Київське УВП №2 УТОС юрисконсультом, а в 1997 році його призначили заступником директора з соціальних питань цього ж підприємства.
В 2020 році Романюка Віктора Володимировича обрали головою Київської міської організації Українського товариства сліпих, а в 2021 році до складу президії Центрального правління Українського товариства сліпих.
8 жовтня 2024 року на вісімдесят четвертому році життя пішов у вічність колишній директор Білоцерківського УВП УТОС, член Центрального правління УТОС Анатолій Анатолійович Савчук.
Усе своє життя він працював на благо Українського товариства сліпих, всі свої сили віддавав підвищенню ефективної діяльності підприємства.
Трудовий шлях А. А. Савчука розпочався у 1968 році, коли за розподілом молодого спеціаліста направили на УВП УТОС. Спочатку працював інженером з наукової організації праці, потім по виробництву, а з 1975 року призначений головним інженером. Оцінивши ділові якості і чималий досвід роботи, президія Центрального правління з 1998 року призначила Анатолія Савчука директором Білоцерківського УВП. Завдяки наполегливій і цілеспрямованій праці Анатолія Анатолійовича, його діловим якостям, підприємство отримало одну з кращих виробничо-технічних баз Системи і стало прикладом для багатьох інших виробних структур УТОСу.
За заслуги перед країною і перед своїм Товариством Анатолій Савчук нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України», а в 2021 році рішенням XVIII з’їзду УТОС йому було присвоєне звання «Заслужений член Українського товариства сліпих».
Його смерть — непоправна втрата для сім’ї і нашого Товариства.
Дніпровському учбово-виробничому підприємству УТОС потрібні на постійну роботу складальники деталей та виробів, особи з інвалідністю по зору 1, 2, 3 груп (робота на намотувальних станках, виготовлення продукції для залізниці). Оплата праці відрядна. Самотнім чоловікам (іногороднім) в гуртожитку підприємства надається койкомісце.
Режим роботи з 8:00 до 16:30. Офіційне працевлаштування, повний соціальний пакет.
Адреса підприємства: м. Дніпро, вул. Івана Пулюя, 37 (район вул. Калинової, зупинка «Будинок побуту»).
Звертатися до відділу кадрів: інспектор з кадрів Олександра Похідня
Дуб високий похитнувся у пустім дворі,
Від ворожого снаряду листя у вогні.
Та не може дуб упасти, хоч сили й покида,
Він своїм гіллям широким хату закрива.
А в хатині тій родина мешкає давно:
Ллється мами колискова крізь старе вікно,
Тато прийде із роботи — діти на поріг,
І бабуся вишиває квітку-оберіг.
А на свято, як збереться за столом рідня,
Грає, весело сміється поруч дітвора…
Дуб тихесенько радіє, на хату спогляда,
Бо вона є вічний символ затишку й тепла.
А тепер в хатині тиша по кутках гуля,
Виїхала вся родина подалі звідсіля.
Навкруги запахло смертю — «русский мир» прийшов
У кривавім круговерті чути гуркіт бомб.
Бетеери, танки, гради сунуть по селу:
Все дощенту нищать гади на своїм шляху.
Раптом танк ворожий дуло повернув на хату —
Полетів снаряд смертельний її зруйнувати.
Запалало, загриміло, димом все покрило,
З боку хати, ніби стогін, все тріщало, вило…
А коли настала тиша, дим прибила злива:
Дуб кремезний догорав — хата уціліла.
Українська делегація громадських організацій у Женеві
З 12 серпня по 5 вересня 2024 року в Женеві проходила тридцять перша сесія Комітету ООН з прав людей з інвалідністю. Комітет на своїх 742-му та 743-му засіданнях, що відбулися 27 та 28 серпня 2024 року, розглянув об’єднану другу та третю періодичну доповідь України про виконання Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Представники від уряду України та громадських організацій звітували перед Комітетом ООН про становище людей з інвалідністю під час повномасштабної війни росії проти України. Обговорювали, як війна впливає на життя людей з інвалідністю та як захистити вразливі верстви населення від наслідків воєнних дій.
Українська делегація громадських організацій, до складу якої увійшли представники та представниці: Національної Асамблеї людей з інвалідністю України (НАІУ), Українського товариства глухих, Українського товариства сліпих, «Fight For Right» та «Ліги Сильних» представила Комітету коаліційний альтернативний звіт про ситуацію з прав людей з інвалідністю в Україні під час війни.
Звіт ґрунтувався на стандартах Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю й охоплював період після початку повномасштабного вторгнення росії в лютому 2022 року. Він відображає ситуацію, в якій опинилися люди з інвалідністю, їхні виклики та потреби у цей складний час. Документ також підкреслює важливість інклюзивного підходу в розробці політик та програм, що стосуються людей з інвалідністю, та закликає до активного залучення цих людей до процесу прийняття рішень.
До складу урядової делегації України увійшли представники Міністерства соціальної політики України з питань європейської інтеграції; Міністерство соціальної політики України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій та цифровізації; Уповноважений Президента України з питань безбар’єрності; Фонд соціального захисту людей з інвалідністю та Постійне представництво України при Відділенні ООН у Женеві.
Ірина Постоловська, заступник Міністра соціальної політики України з питань європейської інтеграції та голова делегації, представляючи звіт, зазначила, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну спричинило значні руйнування, що призвело до втрати людських життів і засобів до існування. Сьогодні в Україні проживає 2,8 мільйона людей з інвалідністю, але ця кількість постійно зростає через російське вторгнення. Війна призвела до різкого збільшення кількості людей з інвалідністю. Для України захист прав людей з інвалідністю під час війни та забезпечення їх інтеграції в суспільство було і є надзвичайно важливим.
У заключному слові пані Постоловська сказала, що руйнівний вплив повномасштабного вторгнення Росії торкнувся багатьох сфер життя в Україні. Попри це, з моменту повномасштабного вторгнення уряд зміг надати соціальні послуги всім уразливим групам населення, включаючи людей з інвалідністю.
Коментарі щодо ситуації в Україні та запитання до урядової делегації і справді підтверджують, що члени та членкині Комітету уважно відстежували ситуацію в Україні, ознайомлювалися з альтернативними звітами від неурядових організацій, використовували інформацію, отриману під час формальних та неформальних зустрічей.
В рамках заходу представники урядової делегації надали детальну інформацію про інституційну підтримку неурядових організацій, наявність додаткових послуг для жінок з інвалідністю в умовах війни, наводили приклади притягнення до відповідальності за дискримінацію за ознакою інвалідності. Члени і членкині Комітету ООН цікавилися, яка ситуація із захистом дітей та дорослих з інвалідністю, які перебувають в інституційних закладах в умовах війни, чи мають можливість діти з інвалідністю висловлювати свою думку в умовах війни. Запитували, яка відповідальність передбачається за недоступність об’єктів, послуг, інформації та чи є інформування у доступних та прийнятних форматах про ризики в умовах війни. Просили навести приклади участі людей з інвалідністю та громадських організацій людей з інвалідністю в процесах ухвалення рішень. Цікавилися, чому держава не встановила мораторію на відновлення інституційних закладів та що держава планує робити для відмови від інституту недієздатності і створення системи підтримки в ухваленні рішень та законів. Порушували питання про те, скільки людей з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб отримали житло та чи є гендерний аспект у питаннях реабілітації.
Як не прикро, але держава та громадянське суспільство по-різному бачать ситуацію із дотриманням прав людей з інвалідністю. Однак були зафіксовані важливі меседжі від держави: пріоритетом для України є деінституціоналізація та розвиток послуг підтримки для дітей та дорослих людей з інвалідністю; створення безбар’єрного простору; співпраця з неурядовими організаціями.
Під час закритого брифінгу українська делегація обговорила з членами Комітету ключові проблеми, зокрема систематичні порушення прав осіб з інвалідністю в умовах війни. Особливу увагу було приділено труднощам, з якими стикаються люди з інвалідністю під час евакуації, забезпеченням доступу до медичної допомоги, гуманітарної підтримки та соціальних послуг, а також складнощам у сфері освіти та працевлаштування. Окремо наголошувалося на порушеннях прав жінок і дівчат з інвалідністю, які залишаються особливо вразливими в умовах війни.
«Наша основна мета — донести до міжнародної спільноти реальну ситуацію, в якій опинилися люди з інвалідністю під час війни. Ми прагнемо забезпечити, щоб їхній голос був почутий на глобальному рівні та на рівні держави, і сприяти наданню рекомендацій, які допоможуть покращити умови життя і захист прав цієї вразливої категорії громадян України», — наголосила генеральний секретар НАІУ Вікторія Назаренко.
Уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська, яка також була в складі делегації, розповіла, що в Женеві Україна підтвердила зобов’язання нашої держави щодо дотримання міжнародних стандартів, водночас необхідно зробити ще дуже багато, щоб їх забезпечити в повному обсязі.
«Люди з інвалідністю та організації людей з інвалідністю мають бути безпосередньо долучені до моніторингу виконання Конвенції. Громадськість, органи місцевого самоврядування та держава мають разом розробити новий план з імплементації Конвенції та заходів, необхідних для приведення нашого законодавства відповідно до стандартів ЄС».
В рамках сесії проходили і неформальні зустрічі, під час яких заступнику голови ЦП УТОС Сергію Кіту вдалося більш тісно поспілкуватися з членами і членкинями Комітету та розповісти про проблеми з працевлаштуванням людей з інвалідністю та про доступ до інформації у прийнятному форматі, зокрема для незрячих людей. А також надати свої пропозиції і зауваження й обмінятися контактами з представниками ООН і надалі продовжувати співпрацю.
«Потрібно частіше брати участь у подібних заходах. Це дає змогу доносити реальну ситуацію в Україні щодо прав людей з інвалідністю не тільки на державному, але і на міжнародному рівні», — зауважив Сергій Кіт.
Відзначивши позитивні аспекти Комітет висловив занепокоєння щодо цілого ряду питань, зокрема, щодо переважання медичної моделі інвалідності в політиці щодо осіб з інвалідністю, що свідчить про брак професійної підготовки та розуміння їхніх прав серед державних службовців та фахівців. Тому Комітет рекомендує Україні скасувати медичну модель інвалідності в усіх своїх політиках і програмах та внести відповідні зміни до своєї законодавчої бази, щоб забезпечити відображення в ній підходу до інвалідності, заснованого на правах людини.
Серед іншого Комітет рекомендував Україні:
розробити ефективні процедури для залучення осіб з інвалідністю до всіх механізмів прийняття державних рішень;
розробити комплексну стратегію підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю, у тому числі внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю, а також механізм нагляду для моніторингу її ефективності;
вжити необхідних заходів для заборони дискримінації за ознакою інвалідності у всіх питаннях, що стосуються всіх форм зайнятості, включаючи умови найму, працевлаштування та зайнятості, продовження зайнятості, просування по службі та безпечні і здорові умови праці, а також положення, спрямовані на сприяння доступності на робочому місці;
внести зміни до Трудового кодексу, включивши до нього положення, що сприяють працевлаштуванню осіб з інвалідністю та створенню інклюзивних робочих місць, а також забезпечити виконання статті 24 Закону України «Про зайнятість населення» як засобу забезпечення права на працю внутрішньо переміщених осіб, у тому числі осіб з інвалідністю;
включити до свого Трудового кодексу положення щодо сприяння створенню інклюзивних робочих місць, захисту осіб з інвалідністю від усіх форм дискримінації на робочому місці та надання допомоги у виконанні роботи, зокрема, особам з підвищеною потребою в підтримці, інтелектуальними та/або психосоціальними порушеннями та жінкам з інвалідністю;
забезпечити врахування пропозицій та думок людей з інвалідністю через їхні представницькі організації під час обговорення проекту Закону України «Про забезпечення прав людей з інвалідністю на працю» (5344-д) та будь-якого іншого відповідного законодавства, що гарантує право на працю та зайнятість людей з інвалідністю, а також забезпечити повну відповідність таких законів положенням Конвенції.
Українське товариство сліпих сподівається, що влада врахує вищезазначені зауваження, зокрема, щодо законопроекту 5344-д, який не узгоджується з Конвенцією про права осіб з інвалідністю про що у пункті 54 Заключних зауважень Комітетом висловлено занепокоєння.
Пропонуємо разом із нами поглянути, про що пише газета «Промінь» у своєму серпневому номері. Які ж теми виявилися найактуальнішими та потрапили до випуску?
Передусім, з нагоди свята Незалежності нашої держави, яке відзначаємо у серпні, з перших шпальт газети до нас мовить чудова поезія, сповнена любові та ніжності до нашої батьківщини, від поетеси Наталі Кузьмічової. Прочитайте та помилуйтеся разом із авторкою цих рядків красою та багатствами нашого рідного краю.
У рубриці «Офіційні матеріали» висвітлюється вкрай важлива тема, а саме: які зміни в українському законодавстві можуть незабаром відбутися щодо реалізації гарантування державою права на працевлаштування громадян з інвалідністю? Ви дізнаєтесь, чому громадські організації, серед яких є і УТОС, виступають різко проти та застерігають наш головний законодавчий орган – Верховну Раду України – від невиважених, несправедливих законодавчих норм. Автори статті роблять розбір законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» (реєстраційний номер 5344-Д), який зараз знаходиться у Верховній Раді, та роблять прогноз про те, до яких наслідків можуть призвести наміри держави оновити закони, які мають забезпечувати права осіб з інвалідністю, буцімто, з урахуванням досвіду країн ЄС, а насправді стануть лише імітацією впровадження стимулюючих механізмів для роботодавців щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та розширення можливостей для зайнятості цієї категорії осіб.
У серпні цього року Богдан Коваль, незрячий поет та музикант з Маріуполя, лауреат багатьох конкурсів як автор та виконавець своїх пісень, презентував власну поетичну збірку «Дует палітри та нот…». Цей захід відбувся у бібліотеці імені В. Отамановського. Примірники книги Богдана Коваля вже розіслані по спеціалізованих бібліотеках Києва, Львова, Дніпра тощо. Доречі, книгу було видано в одній з найбільших типографій у Європі, де сьогодні друкуються книжки багатьох українських видавництв.
У львівській обласній організації УТОС з метою психологічного розвантаження у наш важкий час та задля створення можливості поспілкуватися у колі однодумців, для людей із порушеннями зору зорганізували відпочинково-оздоровчу поїздку-подорож. Куди саме? Яка програма чекала на учасників поїздки? Читайте у номері.
Чернігівська обласна організація УТОС уклала меморандум про співпрацю з Благодійним фондом «Рокада». Мета цієї співпраці – вжити заходів, спрямованих на боротьбу з дискримінацією та бар’єрами, з якими стикаються особи з інвалідністю в сільській місцевості чернігівської області, взаємодія з громадянами, надання безпосередньої допомоги особам з інвалідністю для поліпшення їхнього фізичного та психологічного благополуччя.
Львів пишається поезіями своїх земляків! У серпні у Львівській Обласній Спеціалізованій бібліотеці Імені Т.Г. Шевченка УТОС відбувся новий поетичний тифлофестиваль. Любов Кукуруза, голова тамтешньої обласної організації УТОС, розповідає читачам «Променя» про цю надзвичайно цікаву подію. Бібліотекарка Світлана Палюшок згадує про те, як саме готувалися до фестивалю його учасники.
А ось вам розповідь про «незламного духом» бійця з батальйону «Свобода». Так-Так, це той самий батальйон, який на самому початку повномасштабного вторгнення до нашої країни виганяв ворога з-під столиці, Бучі, Ірпеня… Добровольці з київщини тоді блискавично продемонстрували свою відважність та мужність. Тож, своєю історією із читачами газети «Промінь» ділиться хоробрий воїн, сильний та мужній чоловік, військовий з славнозвісної «Свободи». Наполегливо рекомендуємо вам почитати це інтерв’ю та спробувати побачити події тих часів очима безпосереднього їхнього учасника, опинитися у самісінькому епіцентрі подій.
Ви чули коли-небуть про Сенсорні тури? Що взагалі це таке? А на сенсорних екскурсіях вам бувати доводилось? Тут ось у чім суть: існують такі організації, які займаються тим, що роблять усе можливе, аби зробити доступнішими різноманітні шоу для людей з порушеннями зору. Погодьтесь, що екскурсія на дотик, наприклад, перед театральною виставою, де ви можете пройти та помацати реквізит, декорації та костюми, задіяні у виставі, дозволить вам краще зрозуміти, яким чином там, на сцені, все буде облаштовано. Описи, звичайно,- це чудово, але можливість поспілкуватися з режисером, акторами перед виставою дає більш чітке уявлення про те, що буде відбуватися під час дійства. Отже, ловіть розповідь від людей, які є безпосередніми організаторами сенсорних турів на сторінках «Променя»!
До 255-річя від дня народження відомого усьому світові державного діяча і полководця, людини, яка заклала фундамент сучасної Франції, історичної постаті, який пройшов шлях від лейтенанта до імператора присвячено рубрику «Знамениті постаті». Ви вже, напевно, здогадалися, що йдеться про Наполеона Бонапарта. «Військових сил недостатньо для захисту країни. Втім, країна, яку захищає народ – непереможна!»,- казав він. Отже, давайте пригадаємо про цю видатну особистість та поміркуємо над тим, які висновки спадають на думку сьогодні зогляду на ті історичні події…
«Поетична сторінка» серпневого номера газети «Промінь», цілком очікувано, присвячена дню Незалежності України. Незрячі поети у своїй творчості приділяють увагу цій темі та пишуть вірші про нашу країну. В них ви зустрінете і душевний відгук на трагічні події в нашій батьківщині, і чарівні пейзажні замальовки, і хвилюючу громадянську лірику. Бажаємо чудово провести час та отримати насолоду разом з нашими митцями на «Поетичній сторінці».
Давайте тепер перенесемось у часі на дуже далеку відстань, а точніше десь між 6 та 3 тисячоліттями до нашої ери. Це час, коли на території нашої сучасної України існувала Трипільська культура. Відкривачем і головним дослідником Трипільської культури став унікальний археолог-аматор, який зробив для науки більше, ніж сотня кабінетних учених, Вікентій Хвойка. До вашої уваги цікаві факти, міфи та реальні історичні відомості про цю давню культуру у рубриці «Колесо часу».
Наприкінці випуску за серпень розповідь про фрукт вічного життя. Так, можете переконатись самі, що такий фрукт існує в природі, і, доречі, він ну дууже смачний!
І на цій солодкій та корисній ноті випуск «Променя» за серпень завершується. До зустрічі через місяць у новому випуску.
Матеріал підготувала бібліотекар І категорії Ганна Чорна
Аналітичний звіт підготовлений Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в межах проєкту, спрямованого на посилення залучення громадян до підготовки та ухвалення законів, пов’язаних із наближенням України до процесу виконання умов вступу до ЄС, та сприяння свідомому ухваленню рішень народними депутатами під час голосування на пленарних засіданнях. Звіт охоплює законопроєкти «Про удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі» (№10249); «Про розвиток індивідуальних освітніх траєкторій та вдосконалення освітнього процесу у вищій освіті» (№10177); «Про забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» (№5344-д); «Про удосконалення роботи Бюро економічної безпеки» (№10439).
Висновки та рекомендації, подані у звіті, ґрунтуються на серії експертних інтерв’ю та репрезентативному опитуванні громадської думки.
На думку представника Національної Асамблеї людей з інвалідністю України Павла Ждана наразі законопроєкт не сприяє покращенню трудових прав людей з інвалідністю та має більше шансів створити додаткові незручності, ніж їх усунути.
«По великому рахунку, якщо глибоко аналізувати цей законопроєкт, в половині випадків взагалі немає нічого особливо нового. Більшість того, що подається з цього приводу у якості «новацій» є пере формульованими або спотвореними нормами чинного законодавства, які вже зараз можна реалізувати, але Мінсоцполітики та Фонд соціального захисту просто на це не виділяють кошти. Життєздатність цих «новацій» нереалістична і це в Україні, в якій проблеми людей з інвалідністю надзвичайно гостро актуалізувались в результаті військової агресії проти України», – пояснив Павло Ждан.
Варто зазначити, що громадські організації осіб з інвалідністю не підтримують законопроєкт 5344-д, як такий який не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю з наступних причин:
звільняє велику кількість роботодавців приватного сектору від обов’язку працевлаштовувати людей з інвалідністю. До числа таких роботодавців потраплять суб’єкти із найбільшою кількістю нещасних випадків/професійних захворювань на виробництві. Зазначені суб’єкти давно про це мріяли, але тридцять років не могли реалізувати ці протиправні ініціативи через соціально значиму позицію минулих каденцій парламентів України;
декларує євроінтеграційність, хоча насправді лише імітує впровадження стимулюючих механізмів для роботодавців щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та розширення можливостей для зайнятості цієї категорії осіб. Більшість того, що подається з цього приводу у якості «новацій» є переформульованими та/або спотвореними нормами чинного законодавства, які вже зараз можна реалізувати, але Мінсоцполітики та Фонд соціального захисту просто на це не виділяють кошти. Життєздатність цих «новацій» нереалістична і це в Україні, в якій проблеми людей з інвалідністю надзвичайно гостро постали в результаті військової агресії росії;
скасовує фінансову підтримку, для сотень діючих підприємств громадських об’єднань осіб з інвалідністю, які сьогодні забезпечують роботою тисячі людей з інвалідністю, в тому числі тих підприємств, які забезпечують своєю продукцією Збройні Сили України;
скасовує податкові пільги для сотень підприємств громадських об’єднань осіб з інвалідністю, які сьогодні забезпечують роботою тисячі людей з інвалідністю;
скасовує норми щодо друку літератури шрифтом Брайля для незрячих громадян України та механізму фінансування виробництва такої літератури. При цьому в законопроєкт 5344-д включено декларативні положення, що держава забезпечуватиме виготовлення аудіокниг та друк літератури шрифтом Брайля. Не вказано ні хто саме відповідатиме за це, ні за рахунок яких коштів то здійснюватиметься;
створює видимість обов’язковості надання особам з інвалідністю соціальних послуг (соціального супроводу на робочому місці, персонального асистента, перекладу жестовою мовою та інші). Відповідні норми виписані таким чином, що не дають чітко зрозуміти хто та яким чином повинен забезпечити обов’язковість надання таких послуг – роботодавці чи держава, а від так це чергова профанація;
скасовує фінансування навчання, соціальної, професійної, фізкультурно-спортивної та трудової реабілітації осіб з інвалідністю (виключається визначення трудової реабілітації осіб з інвалідністю та цілу статтю про даний вид реабілітацію). Нонсенс – законопроєктом 5344-д щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю виключаються із законодавства норми щодо трудової та інших видів реабілітації та їх фінансування, замість того, що б стандартизувати та розвивати ці види реабілітації;
узаконює звільнення працівників, з якими стався нещасних випадок/професійне захворювання на виробництві. Роботодавець, який не бажає продовжувати трудові відносини з постраждалими на виробництві, може звільнити їх, сплативши таким працівникам трикратний розмір середньої заробітної плати за шість місяців;
декларує податкові пільги, яких немає в Податковому кодексі України, та фінансову підтримку для підприємств трудової інтеграції та підприємств захищеного працевлаштування, яких не існує.
Це далеко не весь перелік недоліків законопроєкту 5344-д.
Законопроєкт 5344-д не відповідає Бюджетному та Податковому кодексам України, Регламенту Верховної Ради України, оскільки вказаними кодексами не передбачені положення, що декларуються проєктом закону. Реалізація відповідного закону неможлива без внесення змін до великої кількості кодексів і законів України.
До законопроєкту 5344-д не додані ніякі фінансово-економічні розрахунки. І тому деякі новації можуть призвести до критичних наслідків.
Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України має численні зауваження до законопроєкту 5344-д і резюмуючий висновок, що «проект потребує доопрацювання…».
З урахуванням вищезазначеного віримо, що народні депутати дослухаються до аргументованих пропозицій громадських об’єднань людей з інвалідністю.
Сімнадцяті літні Паралімпійські ігри пройшли з 28 серпня по 8 вересня 2024 року в столиці Франції Парижі. Змагання відбувалися на тих самих майданчиках, які перед цим використовувалися для літніх Олімпійських ігор 2024 року.
На Іграх були розіграні 549 комплектів нагород, за які змагалися понад 4000 спортсменів у 22 видах спорту.
Початковий варіант емблеми містив добре впізнаваний символ Парижа — Ейфелеву вежу. У жовтні 2019 року був представлений остаточний логотип літніх Олімпійських та Паралімпійських ігор 2024. Емблема являє собою зображення олімпійського вогню в золотій медалі, а волосся і губи, зображені на емблемі, створюють образ Маріанни — уособлення Французької Республіки з часів революції 1789 року. Використання жіночого зображення служить даниною поваги до Літніх Олімпійських ігор 1900 року в Парижі, в яких вперше взяли участь жінки.
Логотип паралімпійських ігор
У 2024 році вперше літні Паралімпійські ігри мали такий самий логотип, що і їх відповідні Олімпійські ігри, без будь-яких відмінностей.
На Паралімпіаді було розіграно 549 комплектів нагород, за які змагалися понад 4000 спортсменів у 22 видах спорту. Перше місце посів Китай (220 нагород), друге — Велика Британія (124 нагороди), третє — США (105 нагород). Україна на цьогорічних Паралімпійських іграх посіла сьоме місце й отримала 82 нагороди. Попри повномасштабну війну, яку розв’язала росія проти України, невимовний біль через знищення і руйнування наших територій, загибель цивільних і військових, наші паралімпійці виступили гідно і довели, що вони — справжні громадяни вільної і сильної країни. До української паралімпійської збірної входили спортсмени з різними нозологіями. Серед них було чимало спортсменів з порушеннями зору.
Українське товариство сліпих пишається нашими паралімпійцями, бажає їм здоров’я, подальших перемог і мирного неба над головою.
Після завершення останніх виступів 8 вересня відбулася офіційна церемонія закриття Паралімпіади-2024. Проходила вона під гаслом «Ігри навстіж». Головною темою було єднання людей у їхньому різноманітті.
На Паралімпіаді-2024 встановили рекорд за кількістю делегацій, які взяли участь в Іграх у Парижі. Попередній рекорд, який належав Лондону-2012, було побитого на п’ять делегацій.
Серед учасників церемонії закриття Паралімпіади-2024 була й Україна. Прапороносцями у її складі були Олександр Комаров та Олена Федота-Ісаєва, яка несла його і на церемонії відкриття Ігор у Парижі.
На церемонію закриття Паралімпіади-2024 прибув президент Франції Еммануель Макрон та інші офіційні особи.
Церемонія закриття, як і відкриття Ігор у Парижі, пройшли яскраво та за участі відомих співаків.
Під час церемонії закриття розпочався дощ — учасники Ігор були змушені одягнути дощовики, а головні дійові особи стояли під парасольками під час своїх промов.
У дощових умовах прапор Національного паралімпійського комітету передали з Парижа до Лос-Анджелеса — саме там відбудуться наступні Ігри у 2028 році.
Окремо організатори Паралімпіади-2024 подякували волонтерам за їхню допомогу у проведенні Ігор у Парижі.
Паралімпійські нагороди
На цьогорічних паралімпійських змаганнях національна збірна України здобула вісімдесят дві медалі. Майже половину нагород наші спортсмени вибороли у плаванні. Останній змагальний день українці завершили з трьома медалями, одна з яких золота — Владислав Єпіфанов став чемпіоном у веслуванні.
Усі медалі України за видами спорту на Паралімпіаді-2024
40: плавання (8+15+17)
19: легка атлетика (8+6+5)
5: дзюдо (3+0+2)
4: настільний теніс (1+1+2)
3: веслування на байдарках і каное (1+1+1), велоспорт (1+1+1), фехтування (0+1+2)
Нагороди на Паралімпіаді-2024 Україна виборола в одинадцяти видах спорту з п’ятнадцяти, на яких делегувала спортсменів — крім стрільби з лука, бадмінтону, тріатлону та кульової стрільби.
Історичні медалі Україна здобула у голболі («срібло»), а також у бочі («бронза»), в якій вперше в історії була представлена.
Одразу двадцять спортсменів завершили Паралімпіаду у статусі мультимедалістів. Найбільшу кількість нагород виборов Андрій Трусов — два «золота» та три «срібла».
Два спортсмени, Максим Веракса та Євгеній Богодайко, вийшли у лідери збірної України за кількістю медалей на Паралімпійських іграх — шістнадцять. Попередній рекорд належав іншому плавцю, Максиму Крипаку.
Лише один український спортсмен закінчив Паралімпіаду з золотими медалями у видах, де змагався — Ігор Цвєтов став чемпіоном на дистанціях 100 та 200 м.
В України десять подвійних подіумів на Паралімпіаді-2024: сім у плаванні, два у легкій атлетиці та один у настільному тенісі.
Україна вперше за вісім років здобула золоті медалі у двох видах спорту: дзюдо та велоспорті. Причому у дзюдо результат є повторенням найкращого в історії — три золоті нагороди українці виборювали лише на Іграх у Лондоні у 2012 році, а на цьогорічних іграх серед спортсменів золоту медаль здобула киянка з порушеннями зору Анастасія Гарник.
Анастасія Гарник
Усі медальні результати України на літніх Паралімпійських іграх
Атланта-1996: 1+4+2 — 44-те місце
Сідней-2000: 3+20+14 — 35-те місце
Афіни-2004: 24+12+19 — 6-те місце
Пекін-2008: 24+18+32 — 4-те місце
Лондон-2012: 32+24+28 — 4-те місце
Ріо-2016: 41+37+39 — 3-тє місце
Токіо-2020: 24+47+27 — 6-те місце
Париж-2024: 22+28+32 — 7-ме місце
Збірна України завершила виступи на своїх п’ятнадцятих Паралімпійських іграх. Змагання у Парижі стали для національної команди восьмою літньою Паралімпіадою, а також «синьо-жовті» спортсмени змагалися на семи зимових Паралімпіадах.
За весь час виступів Україна здобула 695 медалей: 554 на літніх та 141 на зимових. За розподілом нагород на Паралімпіадах Україна здобула 209 золотих, 241 срібну та 245 бронзових медалей. Найбільше призових місць у плаванні — 283.
І саме плавці після Парижа-2024 змінили рейтинг найтитулованіших паралімпійців в історії України.
До старту Паралімпіади-2024 перше місце за кількістю медалей ділили чотири спортсмени з п’ятнадцятьма медалями: Максим Крипак, Максим Веракса (спортсмен з порушенням зору), Віктор Смирнов (незрячий спортсмен) та Олена Акопян.
Після Паралімпіади-2024 на перше місце за кількістю нагород вийшли плавці Максим Веракса та Євгеній Богодайко. Спортсмени посідають перше місце, маючи на рахунку по 16 медалей.
Максим Веракса
Сорокарічному Вераксі знадобилось п’ять Паралімпіад для того, щоб досягти цього показника. У Парижі-2024 українець здобув лише одну нагороду — «срібло» на 100-метрівці вільним стилем. Натомість тридцятирічний Євгеній досягнув показника у 16 медалей за чотири Паралімпіади. Причому цьогоріч на змаганнях плавець став мультимедалістом — здобув дві «бронзи».
Топ-5 найтитулованіших паралімпійців в історії України
Попри зміну у лідерах за кількістю нагород, плавець Крипак посідає чисте перше місце за кількістю «золота» (10) й наразі є першим і єдиним українцем, який виграв 10 золотих медалей на Паралімпійських іграх.
Максим Веракса — плавець класу S12, представляє Харківщину. Чемпіон трьох Паралімпійських ігор (2008, 2012, 2016), на яких за кар’єру зібрав 16 медалей усіх ґатунків. Дванадцятиразовий чемпіон світу та чинний призер Євро-2024 у двох дисциплінах.
Євгеній Богодайко — плавець, представляє Полтавщину. Шестиразовий чемпіон Паралімпійських ігор. Також шестиразовий чемпіон світу та чинний призер Євро-2024 у двох дисциплінах: «золото» на 100 м брасом та «срібло» на 200 м комплексним стилем.
Реабілітаційний центр Українського товариства сліпих з п’ятого по двадцять п’яте серпня цього року проводив реабілітацію військовослужбовців, які отримали поранення під час бойових дій, що призвели до повної або часткової втрати зору. Цього разу реабілітантів було четверо — з Кропивницького, Києва і Київської області. Всі вони отримали різні важкі травми. В Реабілітаційному центрі УТОС наших захисників радо вітала команда реабілітологів, які зарекомендували себе як кваліфіковані фахівці своєї справи. Адже Центр вже багато десятиліть проводить реабілітацію для незрячих людей і має великий досвід. Проте з воїнами фахівці Центру почали працювати не так давно, але вже отримали гарні результати — це попри втрату зору впевненість у собі й адаптація у повсякденному житті реабілітантів.
Центр проводить реабілітацію за такими напрямками: соціально-побутова реабілітація, психологічна допомога, просторове орієнтування, ІТ-технології, вивчення шрифту Брайля, фізіотерапія та оздоровчий масаж. Цього разу реабілітанти в основному мали залишковий зір, тому реабілітаційні заняття були спрямовані на збереження зору й оволодіння навичками та вміннями, які допоможуть якомога менше застосовувати слабкий зір у побуті. Так на заняттях з соціально-побутового орієнтування реабілітолог Любов Резвін навчала хлопців готувати страви, не напружуючи очі, все робити руками на дотик.
Під час занять з просторового орієнтування фахівець Софія Іванівна Стаховіч, яка водночас є директоркою Центру, знайомила реабілітантів з білою тростиною і принципами її використання. Один з воїнів, Руслан Черніков, вже вдруге проходить реабілітацію під керівництвом Софії Іванівни й досяг неабияких результатів. Він вже самостійно прогуляється довкола Центру незнайомою місцевістю.
Щоб не навантажувати очі, викладач з ІТ-технологій Аліна Костенко навчала хлопців, як працювати зі смартфоном і комп’ютером, користуючись озвученими програмами.
Для воїнів, які пройшли важкі випробування на полі бою, в першу чергу необхідна підтримка психолога, і в центрі УТОС вони її також отримали. Кандидат психологічних наук і психотерапевт Юлія Тімакова надавала психологічну допомогу кожному з реабілітантів.
Цікавим і незвичним виявився для хлопців рельєфно-крапковий шрифт Брайля. Тифлопедагог Наталія Щербань познайомила їх з історією виникнення шрифту, а також принципами письма і читання.
Кожен день у реабілітантів починався з фізіотерапії, яку проводила фізіотерапевт Катерина Нагорна. Хлопцям подобались як індивідуальні, так і групові заняття з оздоровчими вправами.
Справжнім сеансом релаксації став для реабілітантів масаж. Його вправно робила Тетяна Фурінець. Заспокійлива атмосфера, насичена ароматом пахучих свічок і трав’яного чаю дала змогу розслабитися тілом і душею.
Окрім основних занять, воїнам проводили пізнавальні екскурсії містом, вони побували на цікавих виставках та здійснили приємні прогулянки на природі. «Хлопців могли відвідувати їхні родичі та друзі, щоб допомогти освоїтись на новому місці, але тільки на початку курсу реабілітації, — говорить директорка Центру Софія Іванівна Стаховіч, — а далі реабілітація спрямована на самостійне засвоєння навичок соціалізації».
Потрібно зазначити, що Реабілітаційний центр УТОС багато років отримував фінансування з державного бюджету, що давало змогу реабілітувати сотні незрячих. До війни фінансування припинилося, і Центр та чимало організацій УТОС опинився на межі виживання, і лише завдяки невтомній енергії та наполегливості його працівників на чолі з Софією Іванівною Центр вистояв і працює. До центру були залучені благодійники, які допомогли зробити ремонтні роботи в приміщенні, підготувавши його для проведення реабілітації. Завдячуючи фінансовій підтримці Благодійного фонду «МХП-Громада» воїни з порушеннями зору мали змогу майже місяць безкоштовно проживати, харчуватися в Центрі й отримати фахову допомогу з реабілітації.
«Велика подяка Реабілітаційному центру УТОС від сім’ї пораненого військовослужбовця Чернікова Руслана Петровича реабілітологам: з просторового орієнтування (у відкритому та закритому просторі, транспорті та приміщеннях); орієнтування в побуті (приготування їжі та вміння виконувати домашні справи); навчання шрифту Брайля (писати, читати, рахувати); ІТ-технології (користування мобільними пристроями та персональним комп’ютером); психологічної допомоги (адаптації в соціальному середовищі та сімейних взаємовідносинах); фізичної терапії; лікувально-оздоровчого масажу.
Також дякуємо за цікаві екскурсії.
Дякуємо всьому персоналу та колективу за теплу, домашню атмосферу та за проведений час в Реабілітаційному центрі».
Також своїми враженнями про реабілітацію поділився Сергій Посухов.
«Я проходив курс реабілітації з 5 по 25 серпня 2024 року в Реабілітаційному центрі УТОС. У грудні 2022 року отримав важке поранення у голову в місті Бахмут, внаслідок якого втратив праве око. Коли я вийшов зі шпиталю, то почав заново вчитись робити все, що робив до цього, але в реаліях сьогодення. Можу відверто сказати, що було досить складно, навіть маючи зір на одному оці. Якби тільки хто сказав, що є такий заклад, я б відразу намагався до нього потрапити. Впевнений, що після реабілітації у центрі УТОС я б менше бився головою об різні предмети, розсипав менше цукру, не перелив би стільки води.
А тепер, пройшовши курс реабілітації, можу сказати, що тут реабілітант перебуває під постійною увагою, навчають, здавалось би, простим і повсякденним речам: як пройти, як перейти дорогу, як знайти щось, як не потрапити в халепу на рівному місці, як не залишитись «голодним», та ще й нагодувати тих, хто поруч. Особливу увагу акцентовано на тому, що речі повинні бути на своїх місцях. Порядок — це умова життя людей з порушеннями зору. Вперше в житті я особисто дізнався про шрифт Брайля, і тепер можу розповісти, як він використовується.
Також у центрі приділяється увага фізичному здоров’ю — тільки прокинувся, умився, і відразу думаєш про дівчину Катю, яка приходить п’ять разів на тиждень на ранкову зарядку і змушує пітніти. Є тренажерний зал. А ще професійний масаж. Перший, другий, третій сеанс так собі, а наступні вже такий прилив і кайф, що забувається все, тільки чуєш легку музику. Кому потрібна психологічна допомога — вона тут теж є. Окрема дяка «Megogo» — якщо хтось щось бажає подивитись або послухати — є все. Жодного разу не чув криків від персоналу типу «Куди по помитому?», як у лікарнях. Співробітники завжди усміхнені та ввічливі. Якби всі у нас в державі виконували свої обов’язки так, як виконують їх у реабілітаційному центрі УТОС, то можливо і війни б взагалі не було. Дякую Вам за вашу працю!!!
А ще я чув, що дана реабілітація проводилася за сприяння спонсора, якого я і не знаю. Хочу подякувати спонсору в цей нелегкий час для всіх українців за те, що Ви знаходите можливість для такої справи.
Останній день літа ознаменувався для поціновувачів поезії приємною подією — відбулася презентація нової збірки відомого незрячого поета Євгенія Познанського «Янгол віри й натхнення». У затишній залі редакції УТОС «Заклик» у Києві зібралися колеги й друзі поета, які прийшли його привітати й послухати чудові вірші.
Світ побачила вже п’ята збірка поезій Євгенія. До книги увійшли патріотичні, релігійні та дитячі вірші: зворушливі, щирі, повчальні, такі, що торкаються струн самої душі.
Поетичний дебют Євгенія Познанського відбувся у 1998 році віршованою казкою «Лев та його родичі». Починаючи з 2014 року, вийшли такі поетичні збірки, як «Світлий хрест», «Моя розкіш», «Сонячний снігопад» та «Приходили янголи». Євгеній Познанський — багаторазовий лауреат та переможець численних творчих конкурсів і фестивалів, зокрема «Поетичний рушник», «Таланти без меж», «Незламні духом» та багато інших. Автор є членом літературної вітальні «ОППіР». Євгеній не лише пише прекрасні вірші. Він — талановитий історик та журналіст. Євгенію вистачає натхнення для написання цікавих статей у газету «Промінь», в якій він багато років вже працює.
Видання збірки стало можливим завдяки наполегливості й завзятості Ольги Павлівни Бойко, голови Виробничої первинної організації й директорки клубу Київського УВП №4 УТОС. Вона допомогла знайти спонсорів, аби оплатити друк книги. Ольга Павлівна завжди підтримує Євгенія Познанського на його творчому шляху.
Презентація збірки «Янгол віри й натхнення» перетворилася на справжнє свято поезії. Ведучою на заході була головний редактор редакції «Заклик» Наталія Щербань. Поета прийшли привітати заступник голови ЦП УТОС М. М. Новосецький, директор Київських УВП №1 і №2 УТОС О. Р. Вінковський, відома поетеса і прозаїк, член Національної спілки письменників України, очільниця літературної вітальні «ОППіР» Т. Б. Кудінова-Калініченко, керівник «Всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів» В. Б. Петровський.
Є. Познанський і Т. Кудінова
Щиро і з захопленням декламували вірші поета директорка ЦСБ УТОС Марина Потеляхіна, журналістка і редакторка редакції «Заклик» Інеса Сидоріна, хормейстер, акторка Анна Стоянова та учасниця художньої самодіяльності четвертого підприємства Вікторія Герасименко.
На вірші Євгенія Познанського складено багато чудових пісень, які виконують відомі барди. Серед них — співачка Іванна Братусь, яка також завітала на свято поезії й подарувала всім присутнім незабутні красиві композиції під гітару на слова поета.
Євгеній подякував усім друзям та гостям, які розділили з ним ці хвилюючі миті, і подарував кожному свою поетичну збірку.
Тепла, дружня атмосфера заходу і неперевершені віршовані рядки дали змогу всім присутнім на якийсь час забути про воєнні будні та поринути у таємничий світ поетичного слова.
Спільне фото презентації
Наостанок процитуємо вірш Євгенія, який поклала на музику та виконала Іванна Братусь.
СОЛДАТИ Й КОШЕНЯТА
Там, де війни несуться чорні коні,
Де сіють смерті «гради» та гармати,
Знайшла притулок у солдатськім схроні
Така звичайна Мурка й кошенята.
І ті, хто зустрічає смерть щоранку,
А інколи й вночі не можуть спати,
Коли консервів відкривають банку,
Ніколи не обділять кошеняти.
Тікали з міст заможні та «престижні»,
Тварин лишали у хатах конати.
А у солдат у вогняні ці тижні,
Знайшлося місце навіть кошенятам.
Солдатські руки не опустять зброю,
Бо в кожного є мати й рідна хата.
Чи не про них сміливцям після бою
Нагадують маленькі кошенята?
Прикмета є, що кіт приносить щастя.
Живими повертайтеся, солдати!
Хай оминають вас усі напасті!
В вас гарний талісман є — кошенята.
