Колективи редакції УТОС «Заклик» і РБЗіД УТОС вітають усіх членів Товариства з Різдвом Христовим і Новим роком! Бажаємо здоров’я, любові та миру!
Об’єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик», попри всі труднощі війни в Україні та відсутність державного фінансування, продовжує працювати для вас.
Газета «Промінь» ще з 1989 року є незмінним періодичним виданням для незрячих людей України. І попри складні часи, газета виходила завжди, висвітлюючи на своїх шпальтах все, що переживало Українське товариство сліпих за всі ці роки. Але час та історичні події вносять свої корективи.
Звертаємо вашу увагу, що з початком 2026 року газета «Промінь» змінює свій формат на аудіогазету і не буде передплачуватись через відділення Укрпошти. Натомість її можна буде замовити у різних варіантах (шрифтом Брайля і плоскодрукованим шрифтом), звернувшись напряму до редакції УТОС «Заклик» за кошти передплатника. Газета в аудіоформаті виходитиме безкоштовно і буде доступною для всіх незрячих читачів, які знаходяться в Україні, а також за її межами. Аудіогазета буде виходити один раз на місяць і її можна буде знайти на сайтах редакції «Заклик», телеграм каналі РБЗіД УТОС та інших інформаційних ресурсах УТОС.
Просимо звертатися керівників підприємств та обласних організацій УТОС до редакції УТОС «Заклик» щодо замовлення друкованої газети для членів Товариства.
Ціна на 2026 рік друкованого «Променю» :
Газета рельєфно-крапковим шрифтом Брайля на місяць коштуватиме 145 грн.
Газета плоскодрукованим шрифтом на місяць коштуватиме 25 грн.
Звертайтеся до редакції за телефоном: 0683060828, а також, на e-mail: zaklyk1@ukr.net
Доставлення газет Укрпоштою або Новою Поштою за кошти передплатника.
Сподіваємось, що газета «Промінь» й надалі буде для вас цікавим і корисним джерелом потрібної інформації.
Ось й добігає до кінця 2025 рік, четвертий рік боротьби з російською агресією, неймовірних випробувань та великої мужності українського народу.
Як і вся наша країна, Українське товариство сліпих постійно відчуває цинічні та жорстокі дії з боку наших «сусідів». Щодня і ночі міста і села потерпають від масованої атаки ворога, який з особливою жорстокістю завдає ударів по мирному населенню, житлових будинках, медичних і навчальних закладах. Ціллю агресора є також стратегічні об’єкти, важливі для нормального життя країни. Через бойові дії наше Товариство зазнає чималих збитків: деякі підприємства частково зруйновані, а деякі частково пошкоджені. Є й такі, що досі залишаються на окупованих територіях. Багато незрячих людей залишилися без домівок і змушені шукати прихистку як в Україні, так і за кордоном.
Політичні, економічні та соціальні негаразди всередині країни також негативно позначаються на діяльності нашого Товариства, вже четвертий рік УТОС не одержує державної фінансової підтримки для невиробничої сфери. Та попри це, голови обласних і первинних організацій УТОС та керівники структурних підрозділів Товариства невтомно, майже на волонтерських засадах, роблять свою справу, налагоджують співпрацю зі спонсорами та благодійними фондами. Таким чином знаходять можливості, щоб забезпечити людей з інвалідністю по зору усім необхідним, організовують юридичні та психологічні консультації, влаштовують культурне дозвілля та оздоровчі заходи, усіх охоплюють увагою і турботою.
На жаль, наші підприємства втратили таку пільгу як нульову ставку ПДВ, дія якої припинилася 1 січня 2025 року. Та попри це, директори підприємств намагаються забезпечити роботою незрячих людей, турбуються про свої колективи, продовжують випуск продукції та намагаються впровадити виробництво нових виробів, які спрямовані на допомогу Збройним силам України (спеціальний одяг, сітки-путанки тощо).
Керівництво апарату ЦП УТОС і члени Центрального правління впродовж цього року брали участь у зустрічах з представниками Міністерств соцполітики, фінансів та інших інституцій влади для відновлення державної фінансової підтримки щодо невиробничої сфери УТОС, а також повернення пільг для підприємств. На жаль, ці та інші нагальні питання поки що в процесі вирішення.
У зв’язку з прийняттям закону №4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» перед Товариством виникли нові виклики: найближчим часом потрібно реорганізувати наші підприємства, які мають стати ТОВками.
Впродовж року наші юристи активно беруть участь у робочих групах, де обговорюються і вносяться правки в нові законопроєкти, які стосуються людей з інвалідністю, а також, є постійними учасниками у робочих групах щодо опрацювання та реформування МСЕК і ВЛК під головуванням заступниці офісу президента І.А. Верещук.
УТОС вже не раз переживав складні часи, але, попри всі труднощі, наше Товариство вистояло і продовжило свою діяльність, згуртовуючи й підтримуючи своїх членів. УТОС забезпечував незрячих роботою, надавав реабілітацію в усіх сферах життя. І під час нинішньої війни Товариство також продовжує свою статутну діяльність, об’єднуючи незрячих усієї країни та долучається до спільної боротьби проти ворога.
Висловлюю щиру подяку всім керівникам підприємств, організацій, структурних підрозділів УТОС та всім членам Товариства за вашу людяність, витримку, силу духу, за те, що у цей надзвичайно складний час ви виявляєте турботу одне до одного, підставляєте плече тим хто цього потребує, за те, що зберігаєте й консолідуєте наше Товариство.
Проводжаючи цей важкий рік, дуже хочеться сподіватися, що наступний 2026 рік принесе на нашу землю мир і спокій, а всі хто захищають нашу країну повернуться до своїх родин.
Від себе особисто та від імені Апарату і членів Президії Центрального правління Українського товариства сліпих вітаю всіх вас, дорогі друзі, і ваші родини з Різдвом Христовим та Новим роком! Бажаю вам міцного здоров’я, щастя, добробуту, наснаги, надії і віри на світле майбутнє для всієї України і нашого Товариства, а головне — віри в перемогу і мирних сонячних днів!
Нехай Господь Бог береже всіх вас!
Слава Україні!
З найщирішою повагою, голова Центрального правління УТОС В. М. Більчич
Першого жовтня в голови Центрального правління Українського товариства сліпих Владислава Миколайовича Більчича славний ювілей — 85 років!
Усі знають, яким бурхливим та трагічним виявилася для нашого народу перша половина двадцятого сторіччя. Трагічні події на Батьківщині, пошук роботи, а інколи й романтична жага до відкриттів і нових звершень кидали тисячі українських родин по всьому світу, зокрема й на Далекий Схід, який бурхливо освоювався в ті роки. В одній із таких родин у селі Сєвєрне Хабаровського краю 1 жовтня 1940 року народився Владислав Миколайович Більчич. Суворі ці Приамурські та і взагалі Далекосхідні краї — «Зелений клин», як називали Далекий Схід перші українські переселенці. Свої величезні скарби віддають вони людям лише в обмін на надважку працю, жорстокі континентальні зими, величезні малонаселені території загартовують людину, виховують у ній відповідальність, готовність завжди прийти на допомогу, хай і зовсім незнайомій людині, товариськість, бо, знов-таки, коли людей так мало, то вмієш цінувати кожного сусіда, кожного подорожнього. І це вже не кажучи про ті випробування, які принесла війна. Так, на берегах Амуру не йшли криваві бої, але економічна криза, необхідність забезпечувати діючу армію, компенсуючи те, що не могли надати окуповані ворогом землі, мобілізація і відтак втрата більшості здорових чоловіків — усе це стало тяжким випробуванням для населення всього Далекого Сходу. Нелегким був початок життя нашого ювіляра, перші роки якого прийшлися якраз на той складний час. Але, попри всі випробування та тяжкі втрати, працьовита родина Більчичів вистояла. А коли завершалася перемогою боротьба з нацизмом і було визволено Україну від загарбників, то роботящі руки знадобилися вже тут: підіймати рідні краї, заживлювати страшні рани окупації. Школу Владислав Миколайович закінчував уже на Полтавщині.
А після закінчення школи юнак вступив до Крюківського машинобудівного технікуму. Навчався успішно. У ті часи, попри всі недоліки, були й гарні моменти, і, зокрема, забезпечення роботою випускників навчальних закладів, які могли бути впевнені в тому, що зможуть працювати за спеціальністю. Звісно, призначення на перше робоче місце було дуже важливим, хвилюючим моментом. Не всі були задоволенні отриманими призначеннями, а для когось вони ставали справжньою долею. Так сталося і з Владиславом Більчичем, який по закінченні технікуму в 1958 році, за розподілом, отримав направлення до Донецька на учбово-виробниче підприємство УТОС. Ще були живі спогади великої війни, багато героїв повернулося із фронту незрячими, а, у наслідок високого травматизму шахтарської праці, кожного року чимало молодих, сильних людей повністю або частково втрачали зір і приходили працювати на підприємства УТОС.
Близько п’яти років Владислав Миколайович працював на посаді інженера-конструктора. Він брав активну участь у розбудові підприємства, що вже на той час перетворювалося на сучасне високомеханізоване виробництво. Працював успішно, ініціативно, до того ж, продовжував підвищувати свій освітній рівень. У 1962 році він, без відриву від виробництва, навчався в Донецькому політехнічному інституті, який успішно й закінчив у 1968 році. Керівництво оцінило зусилля та здібності молодого спеціаліста. У 1966 році його призначили заступником директора по виробництву, а за три роки доручили очолити інженерну службу Донецького УВП УТОС та з початку утворення Донецького об’єднання В. М. Більчич стає його головним інженером.
Радянський Союз був країною індустріальною, тобто такою, у якій більша частина населення зайняті в промисловій сфері. Підприємства Товариства сліпих, були на той час міцними, потрібними, виконуючи держзамовлення й забезпечуючи роботою й суспільною реабілітацією незрячих. Але й усі недоліки командної системи там теж були відчутні. Працювати на них молодому інженеру, який прагнув реальних покращень було не так просто, як може комусь здаватися. На всіх посадах, які доводилось обіймати на Донецькому підприємстві В. М. Більчич проявляв творчий підхід у вирішенні питань щодо покращення праці. Перехід незрячих працівників від простих застарілих виробів до нових із сучасними технологічними процесами вимагав клопіткої праці й максимум уваги. У цій справі потрібно було мати неабияке терпіння, уміння переконувати в доцільності освоєння того чи іншого зовсім нового виробничого процесу. Наполеглива в технічному розумінні творча праця, уміння знаходити шляхи вирішення складних проблемних завдань, уміння працювати з людьми — усе це свідчить про те, що на посту голови Центрального правління він аж ніяк невипадкова людина.
Авторитет Владислава Миколайовича Більчича вийшов далеко за межі підприємства. X з’їзд УТОС, що відбувся в травні 1981 р., обирає Владислава Миколайовича членом Центрального правління й заступником голови ЦП УТОС, а згодом — першим заступником голови ЦП УТОС із виробничих питань.
Дев’яності роки стали часом величезних випробувань і для молодої держави і для нашого Товариства. Розрив усталених зв’язків, втрата ринків, невдала економічна політика, шкідливе втручання іноземних донорів, які не скільки допомагали Україні, скільки нищили її промисловість, нанесли страшний удар по всьому виробництву і, зокрема, системі УТОС. Тим, хто намагається критикувати УТОС та його діяльність, слід згадати, які величезні промислові гіганти України були в ті роки знищені. 1993 р. пішов із життя досвідчений голова ЦП УТОС, ветеран війни Віктор Акімушкин.
Тож, із вересня 1993 року В. М. Більчич — виконувач обов’язків голови ЦП УТОС, а в травні 1994 року пленум обрав його головою Центрального правління УТОС. Підвищення завжди почесно, але за тих важких обставин новому голові можна було лише поспівчувати, надто важка була ситуація для Українського товариства сліпих. Проте, новий голова УТОС разом із Президією, покладаючись на свій багаторічний досвід роботи на виробництві Системи, на свої знання, організаційні здібності й енергію, намагаючись втримати УТОС, допомагаючи кожному підприємству, кожній обласній організації вистояти в той нелегкий час економічних перетворень. Головною небезпекою для Товариства, що загрожувала звести нанівець усі досягнення минулих років і змусити в майбутньому наступні покоління незрячих починати все з «нуля», була спроба законодавчо скасувати пільги як для підприємств, так і для незрячих загалом. Тому на перший план постали питання правового та соціального захисту людей з інвалідністю по зору, відстоювання їхніх соціальних прав у парламенті та урядових структурах. Вчасно зрозумівши це, Владислав Миколайович спрямував усі свої зусилля та роботу Президії на боротьбу за збереження пільг для виробництва й незрячих взагалі.
І все ж Товариство вижило! І в цьому, безумовно, дуже важливу роль зіграв Владислав Миколайович Більчич. Упродовж багатьох років голова ЦП УТОС постійно співпрацював із владою відстоюючи права та інтереси людей з інвалідністю по зору. Його неодноразові зустрічі з Президентами України, спікерами Верховної Ради, Міністрами, депутатами давали свої позитивні результати та реально вплинули на формування законів, спрямованих на соціальний захист людей з інвалідністю по зору та на користь усього Товариства. Таким чином, за його безпосередньої участі та наполегливості, у важких перемовинах із можновладцями, витримуючи інколи дуже жорсткий тиск, він зумів домогтися збереження підтримки Товариства державою і фінансування невиробничової сфери УТОС, яке діяло до 2021 року включно, захист багатьох прав та пільг незрячих. Ці кабінетні «баталії» не виносяться до відома широкого загалу, але саме завдяки ним існує Товариство, можуть працювати підприємства. Збережено пільгове оподаткування для продукції підприємств УТОС, пільговий проїзд для незрячих у громадському транспорті. Усе це постійно відстоювало і продовжує відстоювати Товариство на чолі з В. М. Більчичем.
Попри війну і російську агресію, від якої Україна потерпає з 2022 року Українське товариство сліпих продовжує свою діяльність. Хоча ці події негативно впливають на роботу Товариства (зруйновано і пошкоджено чимало об’єктів УТОС, багато членів Товариства виїхало за кордон, а деякі залишились на тимчасово окупованих територіях), голова тримає руку на пульсі і намагається забезпечити діяльність організації в цих складних умовах.
І ось уже тридцять два роки під керівництвом Владислава Миколайовича Більчича наше Товариство продовжує функціонувати. І тому не випадкова така довіра та підтримка, яку отримав голова на всіх з’їздах УТОС.
Результатом діяльності В. М. Більчича стали заслужені нагороди: орден «Знак Пошани» — 1974 р., почесне звання «Заслужений працівник промисловості України» — 1997 р., орден «За заслуги» III ступеню — 2003 р., а у 2011 р. — орден «За заслуги» II ступеню.
Та попри всі держані нагороди найбільшою нагородою для ювіляра є розуміння, підтримка і вдячність людей за невтомну працю, справжню відданість своїй справі, постійну щиру турботу за збереження нашого Товариства.
Шановний Владиславе Миколайовичу!
Українське товариство сліпих вітає Вас із ювілеєм!
Одержувачам державних соціальних допомог, які на початок повномасштабного вторгнення проживали на територіях, де структурні підрозділи з питань соціального захисту населення не мали можливості здійснювати виплати, та які після 24 лютого 2022 року не звертались із заявами про продовження виплати, потрібно пройти фізичну ідентифікацію.
Зокрема, пройти фізичну ідентифікацію потрібно одержувачам державних соціальних допомог: особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю; на догляд; особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Такі одержувачі виплат можуть пройти ідентифікацію в один зі способів:
Особисто в будь-якому сервісному центрі Пенсійного фонду України незалежно від місця реєстрації отримувача виплати (на підставі пред’явленого паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та визначеного законодавством документа, в якому зазначено відомості про її місце проживання).
Електронна ідентифікація через Дія.Підпис (Дія ID) – авторизація в особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України із застосуванням кваліфікованого електронного підпису.
З допомогою відеоконференцзв’язку. Зареєструватись на проходження фізичної ідентифікації можна через відкритий сервіс вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України “Заява на ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв’язку”.
За кордоном: можна звернутися до закордонної дипломатичної установи України для посвідчення факту перебування особи в живих, який надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України.
Важливо!
Одержувачі державних соціальних допомог, яким у вересні 2025 року припинено виплати, для проходження ідентифікації та призначення / продовження виплат мають звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами.
Об’єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик», попри всі труднощі війни в Україні та відсутність державного фінансування, продовжує працювати для вас. Ми нагадуємо, що передплату на газету «Промінь» ви можете оформити в кожному поштовому відділенні України. Запитуйте Каталог видань України «Преса поштою» 2025 року, в якому на сторінці 18 знайдете індекси газети «Промінь» двома варіантами: 61004 — плоскодрукованим і 61005 — рельєфно-крапковим шрифтом. Вартість передплати газети «Промінь» на один місяць: плоскодрукованої — 10,00 грн, рельєфно-крапковим шрифтом — 136,00 грн. Звертаємо вашу увагу, що з цього року Укрпошта додатково стягує 12 грн за доставку одного примірника.
Газета «Промінь» ще з 1989 року є незмінним періодичним виданням для незрячих людей України. І попри складні часи, газета виходила завжди, висвітлюючи на своїх шпальтах все, що переживало Українське товариство сліпих за всі ці роки.
Звертаємо вашу увагу, що передплата газети «Промінь» триває до кінця 2025 року. З початком 2026 року газета «Промінь» змінює свій формат на аудіогазету і не буде передплачуватись через відділення Укрпошти. Натомість її можна буде замовити у різних варіантах (шрифтом Брайля і плоскодрукованим шрифтом), звернувшись напряму до редакції УТОС «Заклик» за кошти передплатника. Газета в аудіоформаті виходить з метою бути доступною для всіх незрячих читачів, які знаходяться в Україні, а також за її межами. Аудіогазета буде виходити один раз на місяць і її можна буде знайти на сайтах редакції «Заклик», РБЗіД УТОС та інших інформаційних ресурсах УТОС.
Просимо звертатися керівників підприємств та обласних організацій УТОС звертатися до редакції УТОС «Заклик» щодо замовлення друкованої газети для членів Товариства.
Більш детальну інформацію шукайте у наступних номерах газети, а також на наших сайтах та соцмережах.
Київська міська організація Українського товариства сліпих з квітня по вересень 2025 року проводила в онлайн форматі Всеукраїнський відкритий конкурс вокального мистецтва учасників художньої самодіяльності підприємств та обласних організацій Українського товариства сліпих – виконавців вокального жанру (солісти, дуети, тріо).
Метою проведення конкурсу було надати можливість виконавцям з інвалідністю по зору з усієї України розкрити свій талант, вдосконалити свою майстерність, отримати моральне задоволення від своєї творчості та творчості інших учасників.
На конкурс надійшли записи від представників 17 регіонів України. 39 заявок надійшло від солістів, 13 заявок надійшло від дуетів та 5 заявок надійшло від тріо.
Оцінювання здійснювалось на підставі надісланих записів двох творів виконаних учасниками. До журі увійшли керівники київських гуртків художньої самодіяльності УТОС на чолі з хормейстером Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г.Г.Верьовки, заслуженого артиста України Пилипа Олега Юрійовича.
Номінанти, які посіли перші, другі та треті місця нагороджені дипломами відповідної категорії та матеріальним заохоченням. Окремою номінацією було виділено виконання авторських творів. Виконання деяких учасників відзначено подяками.
Рішенням правління Київської міської організації УТОС від 10 вересня 2025 року були затверджені результати Всеукраїнського відкритого конкурсу вокального мистецтва учасників художньої самодіяльності підприємств та обласних організацій Українського товариства сліпих – виконавців вокального жанру (солісти, дуети, тріо).
Тріо Анатолій Кочковой, Олексій Кочковий, Ліна Дудар, Рубіжне. Твори: «Ти подумай», «Ой у лузі червона калина».
Правління Київської міської організації УТОС щиро дякує всім учасникам, які взяли участь в конкурсі, бажає їм всім подальшого творчого зростання і висловлює надію на подальшу співпрацю.
Окрема подяка головам і членам правлінь обласних та первинних організацій УТОС, які сприяли підготовці та надсиланню творів номінантів на конкурс.
Шановні друзі! Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС пропонує нову аудіокнигу. Це прониклива поезія про мужність і незламну силу духу, Дмитра Лінартовича «Словоспів» – у виконанні автора.
Дмитро Костянтинович Лінартович – заслужений артист України, актор театру та кіно, член Національної спілки кінематографістів України, член Національної спілки письменників України, офіцер і ветеран ЗСУ.
У 2022 році, після російського вторгнення в Україну, спочатку брав участь в обороні Києва у складі ТРО, а потім, у складі десантно-штурмового підрозділу, воював на херсонському напрямку, у районі Бахмута й Соледара. Зазнав важкого мінно-вибухового поранення і контузії в боях за Соледар 9 січня 2023 року. Далі місяці лікування і реабілітації. Війна, яка прийшла на нашу землю, боротьба, біль і особисті переживання надихнули воїна-актора на поетичні образи, що склалися у словоспів.
Ці поетичні слова Дмитро Лінартович співає на багатьох заходах і зустрічах з побратимами. Словоспів несе в собі справжню життєдайну силу, яка підтримує кожну людину, кожного воїна у боротьбі проти ворога і плекає надію на нашу святу Перемогу.
Від імені членів Українського товариства сліпих, ми висловлюємо щиру подяку авторові, який зробив чудовий подарунок для всіх поціновувачів поетичного слова, виконавши особисто свої твори.
Дмитро Лінартович – це людина, яку можна по справжньому назвати: «Той, хто пройшов крізь вогонь», як в однойменному фільмі, де актор зіграв головну роль.
Сподіваємось, що ця аудіокнига нікого не залишить байдужим.
Книга записана за згодою автора у двох форматах: mp3 та DAISY.
Чекаємо на ваші враження і відгуки про цю аудіокнигу на електронну пошту РБЗіД: rdzip_utos@ukr.net
Колектив Об’єднаної редакції періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» щиро вітає читачів та відвідувачів сайту з Днем Незалежності України!
Майбутнє України будується сьогодні і кожен з нас повинен долучитися до цієї святої справи! Саме спільними зусиллями ми досягнемо позитивного результату – побудови демократичної, стабільної, сильної держави, якою пишатимуться наші нащадки!
Віримо в те, що Україні вдасться відстояти незалежність і перемогти ворога. Дякуємо нашим захисникам і захисницям за щоденну невтомну роботу, за сміливість і відвагу, за патріотизм та за кожний новий ранок.
Нехай доля нарешті посміхнеться нашій прекрасній, багатостраждальній країні і кожному з нас, її громадянам!
Бажаємо всім міцного здоров’я, щастя, миру, злагоди та достатку, щедрої долі, успіхів у всіх справах і починаннях. Бажаємо кожному мати відчуття особистої незалежності від будь-яких чинників і обставин. Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням до єдності та порозуміння, а Ваша плідна робота буде надійною запорукою щасливого майбутнього.
7 серпня 2025 року у приміщенні редакції періодичних видань УТОС «Заклик» відбулася презентація книги Олександра Терещенка «Життя після 16:30. Сім років потому» рельєфно-крапковим шрифтом Брайля та в аудіоформаті, випущенні Республіканським будинком звукозапису і друку УТОС. Тепер книга стала доступною у всіх прийнятних форматах для людей з порушенням зору.
На фото справа наліво Н. Щербань, О. Терещенко, Л. Петрівська з книгою шрифтом Брайля
У заході взяли участь автор книги Олександр Терещенко, уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська, заступник голови ЦП УТОС Михайло Новосецький, голова Київської міської організації УТОС Геннадій Євсев’єв, президентка громадської спілки осіб з інвалідністю по зору «Сучасний погляд» Леся Перепеченко, директор Реабілітаційного центру УТОС Софія Стаховіч, ветерани ЗСУ та ін. Ведучою заходу була директорка РБЗіД УТОС Наталія Щербань.
Олександр Леонтійович Терещенко у 2014 році пішов добровольцем на фронт, захищав Донецький аеропорт (він — один з тих, кого називають «кіборгами»), отримав звання Народного Героя України. У березні 2019 — квітні 2021 років — заступник Міністра у справах ветеранів України.
При обороні Донецького аеропорту 15 жовтня 2014 року потрапив під черговий обстріл терористів, внаслідок чого отримав серйозне ураження правого ока, повністю втратив праву руку і кисть лівої. Але через складне поранення він не зламався, зміг повернутися до активного повноцінного життя і став справжнім прикладом для інших військовослужбовців.
Написав книгу «Життя після 16:30. Сім років потому», яка розділила його життя на до і після поранення.
Під час презентації автор розповів що це книга про перемогу людини над обставинами й над собою. У творі автор описує період повернення до повноцінного життя після лікування та реабілітації. Олександр Терещенко акцентує увагу не на війні, а саме на внутрішніх проблемах людини, яка звідти повернулася. Книга, написана з гумором і самоіронією, водночас є практичним посібником для всіх, хто опинився в складній життєвій ситуації. Ця книга надихає жити далі.
Долаючи власні щоденні проблеми О. Терещенко знайшов в собі сили допомагати іншим ветеранам. У 2022 році він створив благодійний фонд який надає підтримку і реабілітацію воїнам після втрати зору та ампутацій кінцівок. Також у нього є проєкти спрямовані на надання практичних порад як пристосовуватися до побуту людям, які втратили руки.
Участь у презентації взяли працівники РБЗіД УТОС які працювали над створенням книги шрифтом Брайля. А також звукорежисерка Ірина Самойленко і талановитий диктор Андрій Любіч який для всіх присутніх прочитав уривок книги.
На презентацію завітала й директорка Центральної спеціалізованої бібліотеки УТОС Марина Потеляхіна. Вона прочитала шрифтом Брайля сторінку тексту з книги.
Незабутні враження та емоції подарував присутнім заходу Дмитро Лінартович – заслужений артист України, актор кіно та театру, бард, військовослужбовець. Він проникливо виконав свої авторські словоспіви.
На фото Дмитро Лінартович
Наприкінці презентації книги шрифтом Брайля були передані Центральній бібліотеці УТОС. Решта примірників будуть розповсюджені іншими бібліотеками Товариства. Гості також отримали у подарунок флешки з аудіокнигою.
На фото учасники і гості презентації
Сюжет ТРК «Київ» про презентацію книги Олександра Терещенка:
Рік тому, 29 липня 2024 року, пішов з життя український диктор, журналіст Василь Пантелійович Манько. Він багато років присвятив запису аудіокниг для незрячих людей в Республіканському будинку звукозапису і друку Українського товариства сліпих.
З 1970-х років Василь Манько був провідним диктором Українського телебачення та ведучим новин. Він працював з такими відомими людьми, як Іван Вовк, Олександр Сафонов, Анатолій Васянович, Тетяна Цимбал, Тамара Чала, Майя Лупар. Після скорочення дикторського відділу у 1990-х одразу пішов працювати в обласну редакцію, а згодом був прессекретарем фармацевтичної фірми.
Спогадами про свого колегу поділилася дикторка й телеведуча, народна артистка України Тетяна Цимбал. За її словами, з 1970-х років вони працювали пліч-о-пліч, тож звістка про смерть колеги стала для неї ударом.
Тетяна Цимбал зауважила, що на Київську телевізійну студію Василь Манько прийшов з радіо, тож мав хороший мовний вишкіл, який і далі допомагав на його професійному шляху.
— Ми співпрацювали на різних каналах, у різних медійних структурах. Однак слово — це закоханість на все життя. Ми всі це відчували. І Вася був одним з тих людей, які були закохані в цю справу, — розповіла Цимбал.
Василь Манько в студії РБЗіД УТОС
Починаючи з 2000-х років, Василь Манько працював над записом аудіокниг для незрячих людей в студії РБЗіД УТОС. Члени Товариства напевне пам’ятають сотні книг, озвучених цим чудовим диктором.
Загалом, своїй професії Василь Манько віддав понад сорок років, працював на радіо та у телепрограмах.
На жаль, у диктора було виявлено онкологію, і йому зробили складну операцію з видалення шлунку. Його серце не витримало подальшого лікування, і Василь Манько пішов з життя.
Колеги згадують його теплими й добрими словами. Всім він запам’ятався людиною професійною, світлою, дотепною та позитивною, з прекрасним почуттям гумору. Він був потрібен тисячам глядачів та слухачів.
Українське товариство сліпих також згадує Василя Манька зі щирими словами вдячності за його вагомий внесок в освітню й культурну справу, яку він робив для незрячих українців. Світла пам’ять талановитому диктору.
