Доторкнутися до Святинь Афону – мрія для багатьох. Але більшість може лише мріяти про це. А жінкам, як ми знаємо, на Афон вхід заборонено без будь-яких виключень. Не всі знають, що у Києві існує унікальна галерея – рíзниця «Чудотворні ікони Афону». Знаходиться вона на вулиці Ярославів Вал,1 – поруч із станцією метро «Золоті ворота».
І от, нещодавно, цю галерею відвідала група утосівців з усіх первинок столиці. Організувала цей захід чудова жінка Наталія Крупська. На запитання, яку посаду займає вона у своїй Київській ТПО №2, пані Наталія відповідає з гумором: – «Ніякої, моя посада – член УТОС». Але саме вона виступає постійним організатором багатьох цікавих заходів, у яких беруть участь члени усіх столичних первинок.
І от ми у галереї. Наш гід – симпатична молода співробітниця Олеся. У галереї виставлено копії (списки) дванадцяти чудотворних ікон, що зберігаються у монастирях Святої Афонської гори. Подібне зібрання – єдине не лише в Україні, але й у світі. Глибокі знання предмету наш гід поєднував з даром оповідача, тож уся екскурсія слухала її із захопленням.
Свята гора Афон – одна з земних обителей Божої Матері, тож і більшість ікон – саме ікони Пресвятої Богородиці. Кожна з них має свою історію, уславлена незліченними дивами. Наприклад ікона «Відрада і Втіха» – врятувала монастир від нападу піратів. Є тут і ікони Святителя Миколи Чудотворця та Святого Георгія Побєдоносця. І про кожну з ікон Олеся розповідає надзвичайно цікаво. Розуміючи специфіку екскурсантів вона детально описує особливості кожної з ікон.
Галерея веде активну духовно – просвітницьку роботу. Безкоштовні лекції, школу «Основи православної віри», консультації православного психолога, відвідання святинь, важко навіть перелічити усі заходи, до участі у яких галерея запрошує усіх бажаючих.
Наприкінці екскурсії кожен з учасників отримав у подарунок образ Пресвятої Богородиці – «Скоропослушниця», по допомогу до якої звертаються при хворобах очей.
Щиро дякуємо працівникам галереї та організатору екскурсії пані Наталії Крупській і рекомендуємо вам обов’язково відвідати цю унікальну галерею.
З метою привернення уваги органів державної та місцевої влади, меценатів та громадськості до проблем людей з порушеннями зору 2 червня 2017 року в Будинку культури УТОС за підтримки управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради відбувся захід приурочений 84-ій річниці створення Українського товариства сліпих.
В рамках заходу працювала виставка, на якій були представлені роботи осіб з порушенням зору, відбувся звітний концерт творчих колективів та виконавців. Учасники художньої самодіяльності та виставки, актив організації, спортсмени були нагороджені цінними подарунками. Захід відвідали голова Львівської обласної державної адміністрації Синютка О.М., міський голова Львова Садовий А.І., представники депутатського корпусу, які відзначили високу активність організації та засвідчили свою всебічну підтримку та допомогу. Активісти організації були нагороджені почесними грамотами від голови Львівської обласної державної адміністрації, подяками та матеріальною допомогою від міського голови.
На базі навчально-методичного центру освіти Львова відбулись перші із запланованих навчально-методичних семінарів/тренінгів з організації інклюзивної форми освіти дітей з важкими порушеннями зору. На наступних заняттях освітян знайомитимуть з технічними засобами, які використовуються для навчання незрячих дітей, способами адаптації підручників та організацією корекційної допомоги.
Заняття провели працівники Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами НУ «Львівська політехніка» Оксана Потимко і Марта Сидоряк та вчитель-методист Галина Ліщинська.
«Львівських освітян знайомили не лише з компонентами інклюзивної освіти незрячих школярів, але й з методиками проведення різних уроків. Загалом заплановане проведення серії майстер-класів для вчителів та асистентів міста Львова до кінця поточного року. На наступних заняттях освітян знайомитимуть з технічними засобами, які використовуються для навчання незрячої дитини, способами адаптації підручників, додатковими дидактичними засобами, організацією колекційної допомоги.
В основу занять модератори поклали власний досвід багаторічної роботи з незрячими дітьми та напрацьовану ними модель інклюзивної освіти незрячих школярів, а також досвід країн Скандинавії, з якими ЛОО ГО «Українська спілка осіб з інвалідністю – УСІ» та Ресурсний центр Львівської політехніки співпрацюють з 2007 року», – розповіла Оксана Потимко.
Заняття відбулись у рамках реалізації соціально-культурного проекту «Освіта дітей з важкими порушеннями зору в умовах інклюзії» Львівського обласного осередку ГО «Українська спілка осіб з інвалідністю – УСІ» за підтримки управління освіти Львівської міської ради.
Про пільги для незрячих людей та переваги життя в Швеції Сара Шамло розповіла під час круглого столу “Доступність середовища для людей з інвалідністю: шведсько-український досвід”, який відбувся 30 травня в Українському католицькому університеті.
“Треба працювати і розвиватися, незважаючи на труднощі”, – наголошує громадська діячка, літераторка і очільниця організації з підготовки собак-поводирів для незрячих Сара Шамло. У 5 років вона втратила зір. У 21 рік написала свій перший роман у готично-романтичному стилі. Дівчина закінчила університет, є членом жіночого видавничого колективу, грає на флейті і навчає інших читати шрифтом Брайля
На прожиток заробляє уроками з креативного письма. Сара має собаку-поводиря, яка супроводжує її в громадському просторі. Засмучує лише те, що не до кожного театру чи кав’ярні їй дозволяють з нею зайти. Оскільки шведські антидискримінаційні закони не поширюються на людей з собаками-поводирями. Але, за словами дівчини, у всьому іншому шведська влада на високому рівні дбає про доступність громадського простору для людей з інвалідністю.
Послуги асистента
У Швеції близько 100 тис людей з різними порушеннями зору, серед яких більша частина людей, які втратили зір у старшому віці – переважно пенсіонери. Коли народжується дитина з порушеннями зору, лікарі відразу обстежують, наскільки можна покращити зір. Медицина для дітей у Швеції є безкоштовною. Якщо покращити зір неможливо, людині надається державна підтримка в залежності від рівня втрати зору. Також люди з порушеннями зору мають право 16 годин на тиждень користуватися послугами асистента.
Для цього у відповідну службу подається заява з описом потреб, пізніше проводять медико-експертну оцінку і визначають, чи справді людині потрібна підтримка асистента. Якщо людині з інвалідністю в силу певних обставин треба більше ніж 16 годин супроводу, тоді треба замовляти додаткові години. Але при цьому, зі слів Сари, кожен пам’ятає, що асистенту за них не заплатять, тому таких ситуацій зазвичай уникають. Щомісяця людина з інвалідністю надсилає звіт про використані години.
Добробут і підтримка суспільства є вихідним пунктом державної програми. Але є і зворотня сторона цієї переваги – деякі перехожі люди відмовляються надати допомогу, посилаючись на те, що це є обов’язком держави.
“Коли я просила прочитати інформацію з таблиці з часом руху громадського транспорту, мене запитали, чому я не маю при собі поводиря і виходжу сама на вулицю. Тобто є і переваги, є і недоліки. Якби люди змінили своє ставлення до людей з інвалідністю, ситуація покращилася б”, – зауважила Сара.
Інклюзивні школи
Раніше у Швеції незрячі діти вчилися у спеціальних школах-інтернатах, до яких часто доводилося доїздити з інших міст або переїздити на тимчасове проживання. Ще 30 років тому такі школи скасували і вирішили, що діти з порушеннями зору будуть навчатися разом з іншими у звичайних класах. З ними працює соціальний педагог. Його завдання – допомогти дитині зорієнтуватися у просторі, знайти необхідні класи, писати і читати матеріали шрифтом Брайля та готуватися до занять.
Навчання в школі й університеті
Після завершення школи незрячі люди можуть вступати до університету, але, на жаль, не так багато людей навчаються в університеті. Частково тому, що у декого були проблеми ще під час шкільного навчання. На відміну від школи, в університеті немає соціального педагога, і все мусиш робити сам. Хоча, за словами Сари, у цьому є і певні переваги: “Для мене навчання в університеті було набагато кращим ніж в школі. Бо там не було асистента і мені доводилося самій брати відповідальність за підготовку навчальних матеріалів, написаних шрифтом Брайля. Також швидше налагодила контакти з іншими”.
Через постійний супровід соціального педагога в дитячому віці або асистента в дорослому житті незрячі люди важко інтегруються в нові середовища, не завжди легко познайомитися з іншими.
Допоміжні технічні засоби
Усім дітям з порушенням зору держава безкоштовно видає спеціальну паличку для пересування. Палиці часто ламаються і їх можна змінювати. Існують й інші допоміжні засоби – монітор з шрифтом Брайля, комп’ютерні програми озвучення з можливістю вибору мови, книги, написані шрифтом Брайля. Деякі з них доступні всюди. Перевагою є те, що вони безкоштовні.
Дешевші ціни на таксі
У Швеції незрячі особи та люди з іншими видами інвалідності можуть їздити на таксі за значно дешевшими цінами. Незрячі учні часто використовують допомогу соціальних педагогів, коли їм треба дістатися до місць, яких вони не знають.
Про працевлаштування
У Швеції держава допомагає людям з інвалідністю працевлаштуватися і виплачує зарплату. Спочатку це досить велика сума, яка поступово зменшується. На початках людина з інвалідністю витрачає багато часу на ознайомлення з робочими завданнями, але коли їх опановує, то може працювати набагато швидше. Підприємства, які працевлаштовують, отримують додаткову допомогу від держави. Також роботодавець отримує виплату для працевлаштування ще однієї особи, яка допомагала б людині з інвалідністю з виконанням практичних завдань. Людям з інвалідністю видають допоміжні технічні засоби на робочому місці. У Швеції немає спеціальних підприємств, які б запрошували до себе суто людей з порушеннями зору. Значна частина незрячих працює на підприємствах, які займаються виготовленням допоміжних технічних засобів для людей з інвалідністю.
Серед незрячих близько 50% непрацевлаштовані. З тих, які працюють – значна частина є підприємцями, інші – в організаціях для незрячих. Проте ще досі існують стереотипи про те, що інвалідність людини може вплинути на якість виконаної роботи. А ще бувають випадки, коли незрячій людині відмовляють у працевлаштуванні, бо не хочуть бачити на робочому місці собаку-поводиря. Від цього не можна уберегтися, незважаючи на те, що право користуватися собакою надає сама держава. У Швеції діє антидискримінаційне законодавство, але часто складно довести, що тебе дискримінують саме за ознакою інвалідності.
Про адаптовану літературу
У Швеції близько 4 тис людей володіють шрифтом Брайля, але лише 1500 знає його достатньо добре. У своїй навчальній практиці Сара зустрічала підлітків, які не володіли шрифтом і відповідно не могли добре вчитися.
Швеція – одна з лідерів написання художньої літератури шрифтом Брайля. За інформацією за 2016 рік, в країні налічується близько 12 тис. книг, виданих шрифтом Брайля, 40 з яких видавалися щороку.
Видавати книги шрифтом Брайля – досить дорого. Люди з інвалідністю можуть придбати їх за низькою ціною або навіть безкоштовно. Людина з інвалідністю може робити окремі замовлення на бажані книги.
Також є багато журналів, які написані шрифтом Брайля і які можна передплатити. У даному випадку також можлива опція замовлення окремих журналів і газет для публікації шрифтом для незрячих. Якщо замовляєш переклад на шрифт Брайля лише однієї статті, це буде безкоштовно, якщо весь випуск – треба платити самому.
Нагадаємо, у рамках проекту “Рівнодоступність. Жити гідно всупереч долі” впродовж травня в УКУ проводилася шведсько-українська фотовиставка про людей з інвалідністю, яка побувала в 15 країнах світу. На світлинах – люди з інвалідністю (чоловіки, жінки та діти з Швеції та України), які зберегли гідність, проявили відвагу у досягненні мрій і реалізували себе, незважаючи на долю.
Організатори круглого столу і фотовиставки про людей з інвалідністю є Посольство Швеції, Національна Асамблея людей з інвалідністю України, Шведський Інститут, Український католицький університет.
Шановні читачі!
Зараз ми живемо в такий час, коли стрімко змінюються події. Отже, й нам треба відповідно на це реагувати, аби вскочити в цей «швидкісний експрес». Тому редакція вирішила змінити формат журналу «Заклик». Адже сьогодні, на жаль, його брайлівські номери потрапляють до вас зі значним запізненням.
Тож з п’ятого номеру поточного року журнал «Заклик» матиме культурологічно-художнє спрямування. Тут, як і раніше, друкуватимуться різні літературні новинки або вже визнані критикою і читацьким загалом твори, як українських, так і зарубіжних письменників. Ми вміщуватимемо й прозові й поетичні добірки незрячих авторів, знайомлячи читачів з їхніми вже опублікованими збірками. Також на вас чекатимуть цікаві й пізнавальні статті зі світу мистецтва, науки, психології, природи тощо. І, звісно ж, розповіді про історію й життя різних країн і народів світу, а ще інформація про маловідомі місця нашої країни, які ,за можливості, варто було б відвідати.
Читайте й насолоджуйтеся! На вас чекає багато цікавої й пізнавальної інформації.
Ми завжди раді отримувати будь-які, хай навіть гострі й критичні, відгуки та побажання від наших читачів. Адже лише разом ми можемо зробити журнал цікавішим і сучаснішим!
Тож пишіть нам!
У Черкасах презентували унікальну бібліотеку тактильних книжок для дітей з порушенням зору. 17 кольорових книжок із об’ємними зображеннями допоможуть дітям пізнавати світ. Кожен посібник волонтери створювали вручну під контролем тифлопедагогів, які працюють із такими дітьми. Більшість книжок у новій бібліотеці зшиті вручну. Однак серед них є і перший в Україні посібник із анатомії для слабозорих, створений на 3D-принтері.
Олексій Садовий закінчив із відзнакою Києво-Могилянську академію, стажувався у США та розробляв безплатну озвучену програму для незрячих користувачів комп’ютерів.
Сьогодні наша історія про киянина Олексія Садового. Попри відсутність зору, хлопець став програмістом. Ще у шкільному віці разом з австралійськими розробниками створював безплатну озвучену програму для незрячих користувачів комп’ютерів. Після навчання в Києво-Могилянській академії здобув диплом із відзнакою, стажувався у Сполучених Штатах Америки і наразі обіймає керівну посаду в одній зі столичних компаній.
У свої 26 – він один із затребуваних програмістів країни. Зустріч призначає не в офісі, а вдома. Каже, що не хоче відриватися від роботи. Вона займає більшу частину життя киянина Олексія Садового. Кілька років тому в одну зі столичних компаній він прийшов працювати програмістом. Нині чоловік – керівник групи розробників, і це попри відсутність зору.
“Бачу світло і такі туманні контури великих предметів хіба що. Для людини непідготовленої це звучить просто як булькотіння. Відповідно, для того, щоб мені залишатися конкурентним, мені теж слід сприймати інформацію швидше, ніж її можна просто передати мовленням. Тому використовується просто роботизований, синтезований голос, який говорить дуже швидко”, – розповідає свій секрет успіху Олексій.
Від народження у чоловіка було лише 2% зору. Зберегти їх вдалося до підліткового віку. Він каже: це дозволяло фактично читати великі літери, наприклад, у газетних заголовках. Утім, книги читати у такий спосіб він не зміг. Читала їх синові мама. Здебільшого Олексій полюбляв літературу про комп’ютери.
Олексій навчався у музичній школі, їздив на велосипеді і навіть грав у шахи, та пристрасть до комп’ютера була найбільшою. “Сусід подарував нам комп’ютер. Просто повезло, що управління УТОС виділило таку можливість, щоб декілька дітей незрячих могли навчитися працювати”, – каже мати Олексія Віра Садова.
У 16 років Олексій в Інтернеті продав свою першу програму, а в шкільному віці разом із австралійськими розробниками створював безкоштовну озвучену програму для незрячих користувачів комп’ютерів.
“Цей проект про те, щоб зробити таку програму безкоштовною і доступною для всіх”, – пояснює програміст.
На програміста Олексій навчався у Києво-Могилянській академії. На четвертому курсі представники компанії Microsoft запросили Олексія на стажування до Сполучених Штатів Америки. “Вони зразу хотіли запропонувати full-time, тобто повністю переїзд в Америку. Я вирішив, що мені необхідно закінчити освіту, тому поїхав на інтернатуру – це було три місяці. Це був класний досвід”, – згадує Олексій.
Попри привабливу пропозицію, чоловік повернувся до рідної України. Він каже, що хоче бути корисним на Батьківщині. Виш закінчив із відзнакою, і у вільний від роботи час своїми вчинками намагається надихати своїм прикладом незрячих українців. Брав участь у кампанії “Боротьба за права” щоб довести, що люди з вадами зору можуть вести активне життя – пірнати з аквалангом та їздити на квадроциклі.
“Треба просто не чекати, що за тебе хтось зробить. А просто брати в руки і робити самому!” – переконаний Олексій Садовий. Чим живе Олексій та як минають його ділові будні – дивіться у сюжеті:
Шановні читачі!
Повідомляємо вам, що у травні 2017 р. газета промінь вийде один раз подвоєним номером за понеділок 29 травня.
Чекайте свою улюблену газету.
15 травня 2017 року в приміщені Київської міської ради відбулась конференція «Крок до інноваційного суспільства: нові методи реабілітації незрячих» під час якої були обговорені напрямки діяльності та форми роботи комунальної реабілітаційної установи «Київський центр незрячих», створеної рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року № 227/2449.
Участь у конференції взяли директор Департаменту соціальної політики Київської міської державної адміністрації Юрій Крикунов, депутат Київської міської ради Олександр Пабат, заступник голови Центрального правління Українського товариства сліпих Михайло Новосецький, фахівці у сфері реабілітації незрячих та громадські діячі, які опікуються захистом прав людей з інвалідністю по зору.
