15 жовтня – Міжнародний день білої тростини

Зображена тростина з шароподібним наконечником та розміщено текст: «15 жовтня – Міжнародний день білої тростини».

Міжнародний день білої тростини – щорічний день обізнаності, що відзначається 15-го жовтня, аби звернути увагу на ситуацію з дотриманням прав незрячих людей.

285 мільйонів людей у всьому світі мають порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, 246 млн мають значну ступінь зниження зору. 90% незрячих людей живуть в країнах з низьким рівнем доходу. В Україні точної офіційної статистики щодо кількості людей з порушеннями зору нема, за неофіційними даними – це приблизно 100 тисяч людей.

Для переважної більшості незрячих людей біла тростина є основним засобом, що забезпечує їм безпеку, можливість орієнтуватися та самостійно пересуватися в просторі, жити незалежним, активним і повноцінним життям. Як засіб визначення шляху палиця відома вже здавна. Та історія білої тростини як символу сліпоти бере свій початок лише з 1921 року.

Отож у Великій Британії, в місті Бристолі, жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцевих журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але на своє щастя одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому». Джеймс прислухався до поради товариша по долі. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки. Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і не помітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, аби вона одразу привертала увагу оточуючих. Задум виявився вельми вдалим. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.

Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійницька організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. Радіо Бі-Бі-Сі виступило з пропозицією, аби всі незрячі були забезпечені подібними тростинками. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед незрячих.

У Франції, батьківщині Валентина Гаюї, засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля, винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої палички датується 1930 роком. Її хрещеною матір’ю була аристократка Гвіллі д’Ербемон, яка багато часу і власних коштів витрачала на допомогу сліпим. Маючи численні контакти з незрячими, вона помітила, що ті далеко не завжди сприймаються перехожими як незрячі, тому мають серйозні клопоти з самостійним пересуванням містом, а інколи й потребують сторонньої допомоги. І їй спало на думку, щоб незрячі користувалися білими паличками на кшталт жезлів, якими послуговуються поліцейські. Префект паризької поліції підтримав цю пропозицію. Пані д’Ербемон звернулася до однієї з найбільших газет, і з її допомогою вдалося розгорнути рух за впровадження білої палички у всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участі воєнного міністра та міністрів освіти й охорони здоров’я вона вручила білі палички першому Президентові осліплих французьких ветеранів першої світової війни і представникові цивільних незрячих.

У Сполучених Штатах завдяки зусиллям деяких видатних діячів Національної федерації сліпих в 50-х, 60-х роках розгортається широка кампанія з роз’яснення проблем людей з інвалідністю серед американського суспільства, її наслідком було прийняття Конгресом рішення проголосити 15 жовтня Днем безпечної білої тростинки. Вперше цей день відзначався з ініціативи президента Ліндона Джонсона в 1964 році. В подальшому він був визнаний Міжнародним днем білої тростини загальним зібранням Міжнародної федерації сліпих (попередниці Всесвітньої спілки сліпих) 1969 року в Коломбо. У всесвітньому масштабі день відзначався наступного року. В 1992 році Всесвітня спілка сліпих виступила з ініціативою відзначати 15 жовтня як День білої тростини Об’єднаних Націй, але позитивного рішення досі немає. На четвертому загальному зібранні Європейської спілки сліпих у Польщі була прийнята ухвала, аби кожна національна організація добивалася офіційного визнання та підтримки від свого уряду Міжнародного дня білої тростини.

Зараз Міжнародний день білої тростини відзначається в багатьох країнах світу. Спілки сліпих намагаються цього дня разом зі зрячими проводити відповідні акції, спрямовані на посилення інтеграції незрячих у суспільство. Вони прагнуть в першу чергу зацікавити засоби масової інформації, громадську думку, привернути увагу центральних та місцевих владних структур до своїх проблем. Особливо широко відзначається цей день в країнах Західної Європи. У деяких європейських державах проблеми людей з інвалідністю по зору порушуються перед громадськістю і в листопадові дні, пов’язані з початком масового навчання сліпих Валентином Гаюї. У Фінляндії це другий тиждень листопада, в Чехії – 15 листопада.

В Україні День білої тростини мало відомий, хоча незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості і створення позитивного образу сліпої людини, особливо у свідомості працедавців та чиновників з владних структур. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству.

 

Share Button

Запрошуємо молодь – віком від 18 до 35 років для участі у заході 15-16 вересня у місті Київ

Українське товариство сліпих запрошує молодь молодь – віком від 18 до 35 років для участі у заході 15-16 вересня у місті Київ. Захід стосується розвитку молодіжної політики, молодіжного лідерства та як молоді люди можуть впливати на розвиток своїх організацій, залучати нових членів, створювати молодіжні ініціативи та перетворювати ідеї на конкретні дії. Остаточну програму заходу буде надано додатково.

Захід відбудеться у Києві 15-16 вересня.
Місце проведення: Київ, Готель “Русь”, вул Госпітальна, 4 (в готелі є укриття).

Учасники: активісти, члени УТОС, члени організацій, які опікуються питаннями незрячих та осіб з порушеннями зору в Україні.

Проживання та харчування учасників за рахунок проекту. Відшкодування вартості проїзду відбудеться після проведення заходу безготівково. Придбання квитків та доїзд до місця проведення заходу відбувається учасником самостійно.

Поселення в готель можливе 14 вересня після 14:00, виселення з готелю та від’їзд 16 вересня. Розраховано, що захід закінчиться о 17:00.

Контактна особа від УТОС:
Вікторія РЕВА, utos21@ukr.net, 0969906965.
Будь ласка повідомте про бажання взяти участь! Заповніть форму для участі:
https://docs.google.com/forms/d/1SFWXVmh8vaoaC4W0qWXrm8iTIiZKRQRWFB8_SCi6f9Q/edit

Захід відбудеться в рамках проєкту «Організаційний розвиток серед організацій незрячих в Україні», який УТОС реалізує за підтримки Данської асоціації сліпих.

Share Button

Заступниця Міністра соціальної політики відвідала Обухівське УВП УТОС

Заступниця Міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України Солодка Інна Василівна 3 вересня 2026 року на запрошення Українського товариства сліпих відвідала Обухівське УВП УТОС.

Інна Василівна провела робочу зустріч в якій взяли участь заступник голови ЦП УТОС Новосецький Михайло Миколайович, директор Обухівського УВП УТОС Геля Віктор Михейович, голова Київської обласної організації УТОС Шевченко Ігор Алійович та голова Київської міської організації УТОС Євсев’єв Геннадій Андрійович.

колективна фотографія

Представники Українського товариства сліпих розповіли заступниці міністра про УТОС, його діяльність і проблеми з якими наразі зіштовхується УТОС, його підприємства, непромислові сфера, люди з інвалідністю по зору. Українське товариство сліпих надало Інні Василівні свої пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, державної підтримки громадських організацій осіб з інвалідністю та їх підприємств на яких працюють люди з інвалідністю по зору.

Представники Українського товариства сліпих наголосили на важливості збереження статусу всеукраїнських організацій, на необхідності відновлення інституційної фінансової підтримки для громадських організацій осіб з інвалідністю, збереженню податкових пільг для підприємств заснованих таким організаціям, а також пошуку і визначення нових джерел фінансування напрямків, які були позбавлені фінансування у зв’язку зі змінами у законодавстві.

Після робочої зустрічі Інні Василівні влаштували екскурсію по Обухівському УВП УТОС, показали їй бібліотеку і клуб розповідаючи про фінансову підтримку цих об’єктів непромислової сфери УТОС до 2021 року, показали цехи підприємства розповідаючи про необхідність збереження податкових пільг та пошуку нових можливостей на технічне переоснащення виробництва, бо за новими правилами цих видатків за рахунок бюджетних коштів більше не буде.

Фотографія у бібліотеці

Фотографія у цеху

Представники Українського товариства сліпих висловили сподівання, що Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України врахує пропозиції та рекомендації надані під час зустрічі.

Share Button

Дотик до історії: як ми вчилися розуміти і відчувати один одного!

Полтавська обласна організація Українського товариства сліпих та відокремлений підрозділ Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» у Полтавській області продовжують роботу над тим, щоб культурні простори нашого краю ставали справді доступними для кожного.

​Команда Ukraine Open разом із Полтавським краєзнавчим музеєм імені Василя Кричевського продовжує впроваджувати елементи безбар’єрності, роблячи культуру доступнішою. У межах проєкту «Новий код Полтавського краєзнавчого. Доступність і рівність», що реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Стійкість суспільства через культуру» та у співпраці з Департаментом культури і туризму, відбулася особлива подія — глибоке практичне заняття для працівників музею. Цього разу навчання вийшло далеко за межі звичних лекцій, перетворившись на справжній простір живої взаємодії та спільного досвіду.

​Головною частиною заходу стала апробація виставки щодо її доступності нашими користувачами:

​Незрячі учасники Світлана Яцюк та Максим Варфоломєєв, а також слабозора учасниця Вікторія Гуценко особисто протестували експозицію та тактильну виставку, досліджуючи копії експонатів на дотик і за допомогою аудіодискрипції.

​Їхній детальний зворотний зв’язок, реакція та відгуки стали найціннішою оцінкою для музейників, адже допомогли поглянути на простір очима відвідувачів із порушеннями зору.

​Особливий акцент було зроблено на реальній практичній взаємодії:

​Працівники музею вчилися проводити екскурсії та взаємодіяти на практиці, апробовуючи навички ведення незрячних відвідувачів.

​У форматі рольових ігор музейники спробували відчути себе в ролі незрячих, пересуваючись двориком краєзнавчого музею під супроводом колег, щоб на власному досвіді зрозуміти кожен нюанс просторової орієнтації.

​Практичне заняття вела голова правління Полтавської обласної організації УТОС, керівник відокремленого підрозділу Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» в Полтавській області Марина Бабець, яка фахово спрямовувала процес взаємодії.

​Тепер музейна команда почувається ще впевненіше! Такі зустрічі руйнують бар’єри краще за будь-які інструкції, адже вчать головному — чути, розуміти і довіряти одне одному. Щиро дякуємо всім, хто долучився, та команді музею за відкритість до змін і прагнення творити інклюзивне середовище! Рухаємося далі разом!

​Опис до відео

На початку відео — у верхній частині екрана розташовані іконки та логотипи: з лівого боку розміщено іконку ока, а поруч — іконку перекресленого ока; ближче до правого боку знаходиться логотип «UKRAINE OPEN», а в самому правому куті — прямокутний жовто-блакитний знак із написом «Полтавський краєзнавчий музей / інклюзивний доступний музей». На екрані спочатку демонструється панорамний аерознімок (вид з висоти пташиного польоту) на архітектурний комплекс будівлі Полтавського краєзнавчого музею. На цьому тлі спочатку з’являється напис «НОВИЙ КОД ПОЛТАВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО.» (на білому тлі синім шрифтом), а згодом — без зникнення попереднього — безпосередньо під ним додається другий напис «Доступність і рівність.» (на синьому тлі білим шрифтом), так що обидва написи розташовані один під одним на тлі будівлі музею. Звучить фонова музика.

​Перший епізод — Через ковані металеві ворота на територію спочатку самостійно заходить жінка в сірому костюмі в клітинку та у чорній пов’язці на очах із білою тростиною в руках, а позаду неї йде жінка, яка контролює її рух. Коли до відвідувачки підходить інша супроводжуюча жінка (у білому жакеті) і бере її під руку, вони продовжують рух і проходять повз інших людей та працівників музею, які стоять осторонь. На екрані з’являється плашка з написом: «Тестування тактильної експозиції відвідувачами з порушенням зору».

​Другий епізод — Група людей пересувається вздовж вуличних стендів, і на екрані з’являється плашка: «Практичне навчання супроводу відвідувачів з порушенням зору під час екскурсії». У цей час ведуча заняття (жінка в синьому костюмі та окулярах) демонструє правильний метод супроводу: вона бере та спрямовує руку відвідувачки у чорній пов’язці та сірому костюмі, допомагаючи їй орієнтуватися та підійти до тактильного макета фасаду будівлі музею.

​Третій епізод — Учасники користуються мобільними телефонами біля стійок зі стендами. На екрані з’являється плашка: «Знайомство з тактильними копіями». Показано крупним планом руку зі смартфоном, на екрані якого відтворюється відео з аудіодискрипцією фасаду музею, тоді як поруч чоловік із бородою (Максим Васильович) в навушнику досліджує тактильну копію (зокрема тактильну копію писанки). У цей момент лунає музичний супровід, і глядачам детально показують різноманітні тактильні копії та те, як відвідувачі взаємодіють із ними.

​Четвертий епізод — На екрані з’являється плашка з написом: «Шрифт Брайля». Демонструються деталі експозиції, де крупним планом показано руки учасників, які обережно та детально водять пальцями по рельєфно-крапкових написах, інформаційних панелях та табличках зі шрифтом Брайля.

​П’ятий епізод — На екрані з’являється плашка з написом: «АУДІОДИСКРИПЦІЯ». Учасники підходять до стійок з експонатами. Спочатку Світлана тримає смартфон у руках і слухає аудіосупровід, досліджуючи тактильне полотно вхідних дверей. Згодом кадр змінюється: телефон уже лежить на стійці, коли вона продовжує досліджувати елементи експозиції. Після цього вона самостійно бере свій смартфон і кладе його на стійку, аби двома руками детально дослідити рельєф майолікового панно. Надалі телефон так само лежить на стійці, коли вона переходить до вивчення кахлів із зображеннями тварин. За цим процесом дуже уважно спостерігають інші глядачі та учасники, а крупним планом показано чоловіка в білій сорочці, який зосереджено стежить за роботою.

​Фінальна частина (Розділення екрана на три фрагменти):

​Коли говорить Максим Васильович:

​На верхньому екрані — Максим Васильович (чоловік із бородою) виступає з мікрофоном біля стенда і безпосередньо говорить, поділяючись своїми враженнями.

​На середньому екрані — динамічно змінюються крупні плани рук: спочатку показано, як Світлана досліджує тактильний макет фасаду або працює біля стійок, а згодом кадри перемикаються на руки Максима, який зосереджено досліджує тактильну копію кахлі.

На нижньому екрані — демонструється загальний план подвір’я музею, де група відвідувачів слухає та спостерігає за процесом.

​Коли говорить Світлана:

​На верхньому екрані — стабільно утримується кадр, де Максим Васильович перебуває на локації або слухає.

​На середньому екрані — Світлана безпосередньо з’являється в кадрі та говорить, емоційно та детально коментуючи саме фасад музею, який вона досліджувала.

​На нижньому екрані — транслюється широкий загальний план подвір’я музею, зафіксовано атмосферу події, пересування учасників та те, як інші відвідувачі спостерігають за обговоренням.

Share Button

Творчість без меж: лучанин зібрав унікальну «базу знань» для митців з інвалідністю

Луцький незрячий громадський діяч, активіст і медійник Віталій Ткачук у межах свого проєкту «Генерація успішних людей» реалізував за підтримки Українського культурного фонду сезон «Творчість без меж» – серію з десяти великих подкастів із митцями з інвалідністю.

Героями сезону стали люди, які реалізували себе у музиці, живописі, архітектурі, театрі, танці, моделінгу, кіно та народному мистецтві. 

Героями сезону стали люди, які реалізували себе у музиці, живописі, архітектурі, театрі, танці, моделінгу, кіно та народному мистецтві. Серед них – незряча художниця Юліана Кундуєва, співачка, викладачка вокалу і модель Наталія Мартинова, 14-річна незряча співачка і блогерка Афіна Остапенко, художник і музикант Петро Кравчук, нечуючий архітектор і художник Олексій Нашивочніков, незрячий ветеран і гончар Сергій Райлян, незряча піаністка Віра Семків, танцюрист на кріслі колісному і вуличний музикант Іван Заміга, незрячий кобзар і лірник Тарас Дороцький та незрячий вуличний музикант Василь Човбан. 

Фотографія незрячого музиканта Василя Човбана

В чому унікальність проекту

Головна особливість «Творчості без меж» – акцент на практиці. У кожній розмові Віталій Ткачук намагався отримати від співрозмовника конкретний практичний досвід, який може бути корисним іншим людям з інвалідністю, що хочуть займатися творчістю або зробити її своєю професією.

Герої розповідають, як незрячій людині знайти викладача музики і вивчати ноти шрифтом Брайля, як адаптувати живопис і рукоділля після втрати зору, де шукати тренера для танців на кріслах колісних, як нечуючому митцю здобувати професійну освіту та працювати в архітектурі, як наважитися вийти на сцену чи спробувати себе в кіно, як перетворити ремесло на власну справу та як шукати саме той вид творчості, у якому людина може максимально реалізувати свої здібності.

Герої подкастів Віталія Ткачука розповідають про навчання, постійну практику, пошук наставників, адаптацію звичних методик, використання сучасних технологій, подолання страху перед публікою, економічну самостійність та вміння просити про допомогу.

А ще – про право людини з інвалідністю бути не об’єктом жалю, а повноцінним художником, музикантом, актором, архітектором, танцюристом, одним словом – майстром і професіоналом.

Кожен із десяти героїв прийшов до творчості своїм шляхом. Для когось вона була справою життя ще з дитинства, для когось стала способом пережити втрату зору чи тяжку хворобу, для когось – частиною реабілітації після поранення на війні. 

Але практично в усіх цих історіях повторюється важлива думка: не варто заздалегідь вирішувати за себе, що щось неможливо. Треба пробувати, шукати свій спосіб, учитися й розвивати те, що справді вдається.

Саме тому сезон «Творчість без меж» може бути корисним не лише широкій аудиторії, яка хоче більше знати про життя людей з інвалідністю. Передусім це своєрідна збірка досвідів для самих людей з інвалідністю, їхніх батьків, викладачів, тренерів та тих, хто допомагає їм реалізовувати себе у творчості.

Водночас усі десять історій дуже різні й не пропонують єдиного «правильного» шляху. Герої по-різному оцінюють власні можливості та межі, мають різний досвід інклюзії і різне ставлення до допомоги оточення. Саме ця різноманітність і дає можливість побачити інвалідність не як одну універсальну історію, а як досвід конкретних людей із власними характерами, амбіціями, професійними вимогами і поглядами на життя.

 

Де послухати, подивитися і прочитати подкасти?

Плейлист відеоподкастів на Youtube:

https://www.youtube.com/playlist?list=PLGlLqKvjRxvs

Підбірка текстових версій подкастів: 

https://pershyj.lutsk.ua/c-tworchistbezmezh

Сторінку проекту на Apple Podcasts:  https://podcasts.apple.com/ua/podcast/%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D1%88%D0%BD%D0%B8%D1%85-%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B5%D0%B9-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%B1%D0%B5%D0%B7-%D0%BC%D0%B5%D0%B6/id6802815278?l=uk

Сторінка проекту на Spotify: https://open.spotify.com/show/2aqoFsoJkPACclkvHy7zD2?si=i8USH39BSYiCmiIOdt4D-g

 

Share Button

Триває реалізація проєкту «Полтавський краєзнавчий. Digital Museum»

У Полтаві триває реалізація проєкту «Полтавський краєзнавчий. Digital Museum», який ставить перед собою ціль впровадити в активне користування ряд онлайн-послуг та активностей для груп населення, які стикаються із бар’єрами під час взаємодії з об’єктами культурної спадщини та інституціями, які нею опікуються.

​Незабаром оновлена онлайн-платформа музею міститиме 60 аудіодескрипціій до оцифрованих експонатів. Контент, що має аудіодискрипцію, згідно з міжнародною кодифікацією позначають двома латинськими літерами [AD]. Це міжнародний стандарт, аналогічний позначці субтитрів. І це тільки перші кроки на шляху до повної доступності музейної колекції.

​Команда проєкту та автор текстів аудіодискрипції Марина Бабець (голова правління Полтавської обласної організації УТОС, керівник відокремленого підрозділу ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» у Полтавській області) переконані, що такі інноваційні технології виконують свою основну місію — рівний для всіх доступ до благ цивілізації. Це перетворює проєкт із суто технологічного на глибоко соціальний, що відповідає Національній стратегії безбар’єрності.

лицьова коробчаста пічна кахля другої половини ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.

​На фото — лицьова коробчаста пічна кахля другої половини ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. — один із експонатів, що завдяки роботі проєкту відкриється для світу у всіх можливостях для сприйняття.

​Проєкт «Полтавський краєзнавчий. Digital Museum» став можливим завдяки перемозі у конкурсній програмі УКФ «Культурна спадщина», лот «Кроссекторальні проєкти зі збереження культурної спадщини» у 2026 році.

Share Button

В Музеї мистецької родини Кричевських триває реалізація проєкту «Відчути простір: музей Кричевських без бар’єрів»

На Полтавщині, у селищі Опішня, в Музеї мистецької родини Кричевських триває реалізація проєкту «Відчути простір: музей Кричевських без бар’єрів», який втілюється за підтримки Українського культурного фонду.

​25 серпня 2026 року в межах проєкту відбувся тренінг, під час якого працівники музею опановували теорію і практику етики спілкування, обслуговування та взаємодії з людьми з інвалідністю різних категорій. Особливу увагу було приділено потребам людей із порушеннями зору, а також розглядалися нюанси комунікації з особами з порушеннями слуху та проблемами опорно-рухового апарату, у тому числі тими, хто пересувається на кріслах колісних. Також окремо вивчалися особливості ведення екскурсій та демонстрації експонатів з урахуванням потреб кожної категорії відвідувачів.

Фотографія заходу

​Перед учасниками як консультанти виступили:

​Бабець Марина Леонідівна — голова правління Полтавської обласної організації УТОС, керівник відокремленого підрозділу ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» у Полтавській області.

​Твердохліб Ірина Василівна — регіональна представниця Всеукраїнського громадського об’єднання «Національна Асамблея людей з інвалідністю України» в Полтавській області, голова правління «Полтавське міське громадське об’єднання осіб з інвалідністю «Віра».

​Баклицька Світлана Семенівна — перекладач жестової мови вищої категорії Полтавської обласної організації Українського товариства глухих УТОГ.

​Окрім цього, учасники наживо оцінили процес створення безбар’єрного середовища у музеї: просто під час візиту тривало встановлення сучасного підйомника.

​Також Марина Бабець спільно з колективом музею оглянула інформаційні таблички (опис виставки та таблички до експонатів) і мнемосхему, надруковані шрифтом Брайля. Сторони детально узгодили оптимальні варіанти їхнього розташування.

​Уже в другій половині вересня заплановано проведення спеціальної інклюзивної екскурсії до музею для осіб з інвалідністю, що проживають у Полтаві, аби на практиці відчути створений доступний простір.

​Разом робимо культуру відкритою для всіх!

Share Button

Привітання з Днем незалежності України!

Колектив Об’єднаної редакції періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» щиро вітає читачів та відвідувачів сайту з Днем незалежності України!

Нехай доля нарешті посміхнеться нашій прекрасній, багатостраждальній країні і кожному з нас, її громадянам!

З Днем незалежності

У ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Від Хрестів Святих старого Києва
І до моря та Карпатських гір,
Краю любий, простір твій розкинуто,
Давнини глибокий вічний вир.

Та святковий келих як підіймемо?
Чи не надто буде він важким?
Від кордонів до старого Києва
Тільки біль та битв нещадний грім.

Землю лиха крилами овіяно,
Мов із грізних, давніх тих часів.
Від кордонів до старого Києва
І хіба це час святкових слів?

Та не раз пройшла через руїну ти,
Попри війни, попри панський гніт,
Зраджена, обдурена, покинута —
Тільки сяяв знов калини цвіт.

Від Хрестів Святих старого Києва
І до моря та Карпатських гір
Буде ще добром твій лан засіяно!
Вкриє нашу землю Божий мир!

 

Євгеній Познанський
Поет, член НСПУ,
«Промінь».

Share Button

Верховна Рада України прийняла закон щодо комплексної державної підтримки та підвищення соціальних гарантій для сімей з особами з інвалідністю

19 серпня 2026 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо формування комплексної державної підтримки та підвищення соціальних гарантій для сімей з особами з інвалідністю» (реєстр. №14191). Документ суттєво змінює підхід держави до підтримки родин, у яких народжуються або виховуються діти з інвалідністю.

Ухвалений Закон передбачає перехід від фрагментарної допомоги до системного підходу та гарантує надання комплексної державної підтримки, що реалізується шляхом поєднання грошових виплат та надання соціальних послуг, зокрема, комбінованої соціальної послуги раннього втручання.

Закон передбачає запровадження базової величини – нормативного грошового показника, що застосовується для визначення розмірів державних соціальних допомог.

Розмір базової величини, починаючи з 2027 року, встановлюватиметься у законі про Державний бюджет України на відповідний рік і не може бути меншим за 4000 гривень.

Законом передбачено, що державна соціальна допомога призначається та виплачується щомісяця у таких розмірах:

– на дітей з інвалідністю віком до 18 років – 200 відсотків розміру базової величини;

– особам з інвалідністю з дитинства І групи – 200 відсотків розміру базової величини;

– особам з інвалідністю з дитинства ІІ групи – 100 відсотків розміру базової величини;

– особам з інвалідністю з дитинства ІІІ групи – 75 відсотків розміру базової величини.

Особам з інвалідністю з дитинства I групи встановлюється надбавка на догляд за ними в розмірі:

-особам з інвалідністю з дитинства, віднесеним до підгрупи А I групи, – 200 відсотків розміру базової величини;

– особам з інвалідністю з дитинства, віднесеним до підгрупи Б I групи, – 100 відсотків розміру базової величини.

Одиноким особам з інвалідністю з дитинства II і III груп, яким у встановленому законодавством порядку визначено потребу в постійному догляді та видано відповідне документальне підтвердження медико-соціальної експертної комісії або експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або лікарсько-консультативної комісії, надбавка на догляд за ними встановлюється в розмірі 75% розміру базової величини.

Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А віком до 18 років встановлюється в розмірі 200% розміру базової величини.

Надбавка на догляд за іншою дитиною з інвалідністю віком до 18 років, якій у встановленому законодавством порядку визначено потребу в догляді та видано відповідне документальне підтвердження лікарсько-консультативної комісії, встановлюється в розмірі 100% розміру базової величини.

Крім того, буде врегульовано питання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю віком до 18 років, які перебувають на повному державному утриманні в закладах (установах) або влаштовані в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу чи сім’ю патронатного вихователя.

Однією з ключових новацій стало запровадження комбінованої соціальної послуги раннього втручання, яка фінансуватиметься за рахунок державного бюджету. Послуга передбачає роботу соціального менеджера та мультидисциплінарної команди, які спільно з родиною формуватимуть індивідуальний план підтримки дитини та її сім’ї. До нього входитимуть: навчання батьків, консультації щодо догляду за дитиною, її розвитку, соціалізації та адаптації до життя.

Отримувачем цієї послуги буде сім’я з дитиною віком від народження до чотирьох років, яка має порушення розвитку або ризик виникнення таких порушень.

Окрему увагу в законі приділено фінансуванню соціальних послуг. Комбінована послуга раннього втручання фінансуватиметься за рахунок державного бюджету, а соціальні послуги, визначені в індивідуальному плані родини, також оплачуватимуться державою протягом перших п’яти років дії Закону. Після цього їх фінансування поступово перейде до органів місцевого самоврядування, що відповідає європейській практиці організації підтримки сімей.

Окрім цього, ухвалений закон передбачає можливість закупівлі соціальної послуги комплексного розвитку та догляду за дитиною, а також право батьків, у родині яких народилася дитина з інвалідністю, один раз на рік скористатися двотижневим тимчасовим відпочинком. У сукупності з грошовими виплатами така модель підтримки забезпечуватиме родинам допомогу в розмірі від 20 до 71 тисячі гривень на місяць залежно від індивідуальних потреб.

Законом передбачається також впровадження базових соціальних послуг, таких як:

– супровід під час інклюзивного навчання;

– комплексного розвитку та догляду дітей з інвалідністю;

– тимчасового відпочинку для батьків або осіб, які їх замінюють, що здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю, особами з інвалідністю або важкохворими дітьми.

Протягом п’яти років, починаючи з 1 січня 2027 року, фінансування цих трьох базових соціальних послуг здійснюватиметься за рахунок коштів державного бюджету.

Закон закладає нову філософію державної підтримки, яка полягає не лише у фінансовій допомозі, а й у створенні умов для адаптації всієї родини. Зокрема, йдеться про надання послуг з абілітації, які допомагають дитині опановувати необхідні навички самообслуговування, соціалізації та повсякденного життя відповідно до її функціональних можливостей.

Share Button

У Києві відкрилася аудіальна виставка «Справжній степ»

17 серпня 2026 року в Музеї у темряві «Третя після опівночі» відкрилася аудіальна виставка «Справжній степ» — інклюзивний проєкт, присвячений українському степу, значна частина якого була знищена або перебуває під окупацією. Виставка триватиме до 6 вересня. Організаторами проєкту є Біосферний заповідник «Асканія-Нова», ГО «Еко-Галич» та ГС «Український міжнародний інститут сліпих».

Формат виставки незвичний. Відвідувачі не побачать жодного експоната — у повній темряві вони будуть відчувати запах степового різнотрав’я та чути степ із коментарями науковців, що допоможе створити його образ у власній уяві. Такий формат робить досвід однаково доступним як для зрячих, так і для незрячих людей.

Сьогодні значна частина природних степів України недоступна. Упродовж століть російська та радянська імперії знищували степ насамперед розорюванням, а сучасна війна принесла нові руйнування, пожежі, мінування та окупацію. Побачити ці ландшафти дедалі складніше. Проте їх можна почути. Виставка знайомить із природним звуковим ландшафтом справжнього українського степу.

Відвідувачі почують спів жайворонків, курликання журавлів, дзижчання коників і цвіркунів, свист бабаків, ультразвуки кажанів та інших мешканців трав’яних просторів. Багато з цих видів сьогодні занесено до Червоної книги України через втрату природного середовища існування.

В основі звукової експозиції — архівні польові записи зі степу «Асканії-Нова», зроблені ще до окупації, а також нові записи з територій, де степові екосистеми збереглися сьогодні: зокрема з Одещини, де триває робота над створенням національного природного парку «Буджацькі степи», та з урочища Касова Гора на Івано-Франківщині — одного з небагатьох місць в Україні, де збереглися лучні степи.

Після прослуховування можна буде познайомитися з поширеними степовими рослинами та скуштувати чай зі степових трав.

фотографія з виставки
Голова ГО «Українська природоохоронна група» та співробітник заповідників «Асканія-Нова» і нацпарку «Холодний Яр» Олексій Василюк

Більшість українців ніколи не бачили справжнього степу. Навіть ті, які живуть у степовій зоні. Сучасна Україна ще до війни втратила майже всі степи через розорювання. Нині більшість степових заповідників опинилися на окупованих територіях чи біля лінії фронту. Ми не можемо бачити степи. Але нашою виставкою ми створили можливість їх почути — і для тих, хто має фізичну здатність бачити, і для тих, хто вже ніколи не зможе бачити. Живий степ можна почути і уявити. Подих вітру, шепіт степових трав, пісні птахів, стоголосся комах, нічні розмови кажанів — степ живе у звуках, — Юрій Войтюк, автор і куратор проєкту, президент ГС «Український міжнародний інститут сліпих».

Фотографія Юрія Войтюка
Фотографія Юрія Войтюка

Виставку «Справжній степ» підготовлено за підтримки Українського культурного фонду та Британської Ради в межах конкурсної програми «Стійкість суспільства через культуру».

Виставка триватиме у столиці протягом трьох тижнів у Музеї у темряві «Третя після опівночі» за адресою: вулиця Олеся Гончара, 45-в.

Вхід безкоштовний, однак необхідна попередня реєстрація.

Після Києва аудіовиставку планують представити у Херсоні, Миколаєві, Галичі, Бурштині, Івано-Франківську, Львові та Полтаві.

Share Button