ЗАВДЯКИ СЕРГІЮ ПРИТУЛІ РЕДАКЦІЯ УТОС «ЗАКЛИК» СТАЛА СУЧАСНОЮ І КРАСИВОЮ

18 жовтня наша редакція УТОС «Заклик» святкувала закінчення ремонту першого поверху.

На цьому поверсі при редакції розташовані кімнати для приїжджих людей з інвалідністю, санвузли та кухня. Останніми роками редакція, як могла, своїми силами підтримувала ці приміщення в належному стані і намагалася створити комфортні умови для тимчасово проживаючих. Але, на жаль, стара будівля, якій 70 років, згнилі комунікації, що вже давно потребували заміни, стіни, що відставали від стені, через що утворились величезні щілини – все це потребувало негайного капітального ремонту, якого редакція самостійно не могла б зробити, особливо в нинішніх карантинних умовах.  Працівники редакції почали звертатися в соціальних мережах з проханням допомогти в здійсненні ремонтних робіт нашого приміщення. Серед сотень звернень відгукнувся відомий шоумен Сергій Притула. Наша історія знайомства з ним розпочалася у лютому місяці цього року. Він завітав  до редакції і побачив, як працюють незрячі редактори і журналісти, що готують наші періодичні видання, а також стан приміщень для проживання людей, що викликав у Сергія Притули обурення. Він перейнявся проблемами незрячих і вирішив допомогти. Але пандемія коронавірусу, що накрила  нашу країну, порушила плани щодо початку проведення ремонту.

До питання ремонту змогли повернутися лише всередині липня. Проєкт  щодо ремонту редакції започаткований Сергієм Притулою,  здійснювався завдяки людям, які повірили йому і були небайдужими до проблем незрячих і перераховували кошти до його Патреон. Ремонтний проєкт виявився дійсно грандіозним. Були повністю зроблені капітальні ремонти семи кімнат, кухні, а також санвузлів вбиралень і душових. Крім цього повністю зроблені коридори та хол першого поверху, а це – підлога, стіни і стеля. Замінена повністю електрична проводка, а також зроблена нова потужна вентиляція, що захищатиме приміщення від вогкості.

Перший поверх редакції завдяки проєкту Сергія Притули, в який було вкладено 930 тисяч гривень, став красивим, сучасним та комфортним  приміщенням для тимчасового перебування людей з інвалідністю. Повертаючись до святкування завершення ремонтного проєкту  хочемо подякувати всім хто завітав в цей день до редакції: а це колектив редакції, заступник голови ЦП УТОС М.М.Новосецький, люди, які здійснювали пожертвування до Патреону, друзі редакції, які постачали оперативно будматеріали та різне приладдя для ремонту, але найжаданішим гостем святкування був Сергій Притула, який завітав до редакції зі смачним тортом.

Було сказано багато добрих слів і привітань. Особливо щиру подяку від імені всього колективу Сергію Притулі висловила головний редактор Н.Щербань за його розуміння і небайдуже ставлення до потреб незрячих і за його великі добрі справи, які він робить для людей.

Share Button

15 жовтня – Міжнародний день білої тростини

Міжнародний день білої тростини – щорічний день обізнаності, що відзначається 15-го жовтня, аби звернути увагу на ситуацію з дотриманням прав незрячих людей.

285 мільйонів людей у всьому світі мають порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, 246 млн мають значну ступінь зниження зору. 90% незрячих людей живуть в країнах з низьким рівнем доходу. В Україні точної офіційної статистики щодо кількості людей з порушеннями зору нема, за неофіційними даними – це приблизно 100 тисяч людей.

Для переважної більшості незрячих людей біла тростина є основним засобом, що забезпечує їм безпеку, можливість орієнтуватися та самостійно пересуватися в просторі, жити незалежним, активним і повноцінним життям. Як засіб визначення шляху палиця відома вже здавна. Та історія білої тростини як символу сліпоти бере свій початок лише з 1921 року.

Отож у Великій Британії, в місті Бристолі, жив молодий професійний фотограф на ім’я Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцевих журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але на своє щастя одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводжуючим, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому». Джеймс прислухався до поради товариша по долі. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки. Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і не помітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, аби вона одразу привертала увагу оточуючих. Задум виявився вельми вдалим. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.

Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійницька організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. Радіо Бі-Бі-Сі виступило з пропозицією, аби всі незрячі були забезпечені подібними тростинками. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед незрячих.

У Франції, батьківщині Валентина Гаюї, засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля, винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої палички датується 1930 роком. Її хрещеною матір’ю була аристократка Гвіллі д’Ербемон, яка багато часу і власних коштів витрачала на допомогу сліпим. Маючи численні контакти з незрячими, вона помітила, що ті далеко не завжди сприймаються перехожими як незрячі, тому мають серйозні клопоти з самостійним пересуванням містом, а інколи й потребують сторонньої допомоги. І їй спало на думку, щоб незрячі користувалися білими паличками на кшталт жезлів, якими послуговуються поліцейські. Префект паризької поліції підтримав цю пропозицію. Пані д’Ербемон звернулася до однієї з найбільших газет, і з її допомогою вдалося розгорнути рух за впровадження білої палички у всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участі воєнного міністра та міністрів освіти й охорони здоров’я вона вручила білі палички першому Президентові осліплих французьких ветеранів першої світової війни і представникові цивільних незрячих.

У Сполучених Штатах завдяки зусиллям деяких видатних діячів Національної федерації сліпих в 50-х, 60-х роках розгортається широка кампанія з роз’яснення проблем інвалідів серед американського суспільства, її наслідком було прийняття Конгресом рішення проголосити 15 жовтня Днем безпечної білої тростинки. Вперше цей день відзначався з ініціативи президента Ліндона Джонсона в 1964 році. В подальшому він був визнаний Міжнародним днем білої тростини загальним зібранням Міжнародної федерації сліпих (попередниці Всесвітньої спілки сліпих) 1969 року в Коломбо. У всесвітньому масштабі день відзначався наступного року. В 1992 році Всесвітня спілка сліпих виступила з ініціативою відзначати 15 жовтня як День білої тростини Об’єднаних Націй, але позитивного рішення досі немає. На четвертому загальному зібранні Європейської спілки сліпих у Польщі була прийнята ухвала, аби кожна національна організація добивалася офіційного визнання та підтримки від свого уряду Міжнародного дня білої тростини.

Зараз Міжнародний день білої тростини відзначається в багатьох країнах світу. Спілки сліпих намагаються цього дня разом зі зрячими проводити відповідні акції, спрямовані на посилення інтеграції незрячих у суспільство. Вони прагнуть в першу чергу зацікавити засоби масової інформації, громадську думку, привернути увагу центральних та місцевих владних структур до своїх проблем. Особливо широко відзначається цей день в країнах Західної Європи. У деяких європейських державах проблеми людей з інвалідністю по зору порушуються перед громадськістю і в листопадові дні, пов’язані з початком масового навчання сліпих Валентином Гаюї. У Фінляндії це другий тиждень листопада, в Чехії – 15 листопада.

В Україні День білої тростини мало відомий, хоча незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості і створення позитивного образу сліпої людини, особливо у свідомості працедавців та чиновників з владних структур. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству.

 

Share Button

Сьогодні – Всесвітній день зору

Цей день відзначають у другий четвер жовтня з метою привернення уваги громадськості до проблеми сліпоти, порушення зору і реабілітації людей з порушенням зору. Крім того, він є основною подією глобальної ініціативи з профілактики сліпоти «Бачення 2020: право на зір», створеної Всесвітньою організацією охорони здоров’я та Міжнародним агентством з профілактики сліпоти.

У всьому світі близько 285 мільйонів осіб страждають від порушень зору, з яких 45 млн. вражені сліпотою і 246 млн. мають знижений зір.

Сліпота – це нездатність бачити. Провідні причини хронічної сліпоти включають катаракту, глаукому, вікову дегенерацію жовтої плями, помутніння рогівки, діабетичну ретинопатію, трахому і захворювання очей у дітей (наприклад, викликані дефіцитом вітаміну А). У світі все ширше зустрічається сліпота, що розвивається з віком, а також сліпота, викликана неконтрольованим діабетом.

В Україні серед первинних інвалідів по зору найтяжчі ступені інвалідності (1 та 2 групи) мають інваліди на глаукому (I гр. – 36,7 %, II гр. – 14,8 %). Вірогідність сліпоти на одне око через 20 років після виникнення глаукоми складає 27 %, на обидва – 9 %. Сліпота внаслідок глаукоми невиліковна. Однак, своєчасна діагностика та адекватне лікування з регулярним контролем допомагають зберегти зорові функції. Факторами, які спричиняють зростання кількості інвалідів, хворих на глаукому, є пізня стадія хвороби на момент її виявлення та недостатня інформованість населення щодо тяжкості захворювання.

Майже третина сліпих та слабкозорих спостерігається серед інвалідів з патологією очного дна (27,6 %). Це пов’язано із зростанням в Україні поширеності судинних захворювань, цукрового діабету, що призводять до тяжких змін сітківки (вікова дегенерація сітківки, діабетична ретинопатія, тощо).

За останні роки збільшилася кількість порушень зору внаслідок розвитку короткозорості, астигматизму тощо. Так, серед дитячого населення поширеність короткозорості складає 30 % серед усіх захворювань очей, серед дорослого – 12 %. Користування електронними пристроями, недотримання зорової гігієни, недостатній рівень обізнаності населення щодо профілактики розвитку короткозорості – основні причини такої ситуації.

Втім, більшість випадків розвитку короткозорості, настання інвалідності внаслідок глаукоми, захворювань сітківки можна попередити. Головне – це дотримання зорової гігієни, рання діагностика захворювань, своєчасне лікування захворювань, моніторинг перебігу хвороби. Такі скарги, як поява мушок перед очима, випадіння в полі зору, затуманення або погіршення зору, викривлення прямих ліній, часта зміна окулярів свідчать про захворювання сітківки та зорового нерва й потребують негайної консультації лікаря.

Share Button

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО СЛІПИХ ВІТАЄ ЮВІЛЯРА

Першого жовтня у голови Центрального правління Українського товариства сліпих славний ювілей – 80 років!

Усі знають, яким бурхливим та трагічним виявилася для нашого народу перша половина двадцятого сторіччя. Трагічні події на Батьківщині, пошук роботи, а інколи і романтична жага до відкриттів та нових звершень кидали тисячі українських родин по всьому світу, зокрема і на   Далекий Схід, який бурхливо освоювався у ті роки.  В одній з таких родин в селі Сєвєрне Хабаровського краю 1 жовтня 1940 року народився Владислав Миколайович Більчич. Суворі ці Приамурські та і взагалі Далекосхідні  краї – «Зелений клин», як називали Далекий Схід перші українські переселенці.  Свої величезні скарби віддають вони людям лише у обмін на надважку працю, жорстокі континентальні зими, величезні малонаселені території загартовують людину, виховують у ній відповідальність, готовність завжди прийти на допомогу, хай і зовсім незнайомій людині, товариськість, бо, знов таки, коли людей так мало, то вмієш цінувати кожного сусіда, кожного подорожнього. І це вже не кажучи про ті випробування, які принесла війна. Так, на берегах Амуру не йшли криваві бої, але економічна криза, необхідність забезпечувати діючу армію, компенсуючи те, що не могли надати окуповані ворогом землі, мобілізація і відтак втрата більшості здорових чоловіків – усе це стало тяжким випробуванням для населення усього Далекого Сходу. Нелегким був початок життя нашого ювіляра, перші роки якого прийшлися якраз на той складний час.  Але, попри усі випробування та тяжкі втрати,  працьовита родина Більчичів вистояла.  А коли завершалася перемогою  боротьба з нацизмом і було визволено Україну від загарбників, то роботящі руки знадобилися вже тут: підіймати рідні краї, заживлювати страшні рани окупації. Школу Владислав Миколайович закінчував вже на Полтавщині.

       А після закінчення школи юнак вступив до Крюківського машинобу­дівного технікуму. Навчався успішно. У ті часи, попри усі недоліки, були і гарні моменти, і, зокрема, забезпечення роботою випускників навчальних закладів, які могли бути впевнені у тому, що зможуть працювати за спеціальністю.  Звичайно, призначення на перше робоче місце було дуже важливим, хвилюючим моментом. Не всі були задоволенні отриманими призначеннями, а для когось вони ставали справжньою долею. Так сталося і з Владиславом Більчичем, який по закінченні технікуму у 1958 році, за розпо­ділом, отримав направлення до Донецька на учбово-виробниче підприємство УТОС.  Ще були живі спогади великої війни, багато героїв повернулося із фронту незрячими, а,  в наслідок високого  травматизму шахтарської праці, кожного року чимало молодих, сильних людей повністю або  частково втрачали зір і приходили працювати на підприємства УТОС.

Близько п’яти років Владислав Миколайович працював на посаді інженера-конструктора. Він брав активну участь у розбудові підприємства, що вже на той час перетворювалося на сучасне високомеханізоване вироб­ництво. Працював успішно, ініціативно, до того ж, продовжував підвищувати свій освітній рівень. У 1962 році він,   без відриву від виробництва, навчався у До­нецькому політехнічному інституті, який успішно і закінчив  у 1968 році.  Керівництво оцінило зусилля та здібності молодого спеціаліста. У 1966 році його призначили заступником директора по виробництву, а через три роки доручили очолити інженерну службу Донецького УВП УТОС та з початку утворення Донецького об’єднання В. М. Більчич стає його головним інжене­ром.

Радянський Союз був країною індустріальною , тобто такою, у якій більша частина населення зайняті у промисловій сфері. Підприємства  Товариства сліпих, були у той час міцними, потрібними, виконуючи держзамовлення і забезпечуючи роботою і суспільною реабілітацією  незрячих. Але й усі недоліки командної системи там теж були відчутні. Працювати  на них молодому інженеру, який прагнув реальних покращень було не так просто, як може комусь здаватися. На усіх посадах, які доводилось обіймати на Донецькому підприємстві В.М.Більчич проявляв творчий підхід у вирішенні питань щодо покращення праці. Перехід  незрячих працівників від простих застарілих виробів до нових із сучасними технологічними процесами вимагав клопіткої праці і максимум уваги. У цій справі потрібно було мати неабияке терпіння, уміння переконувати у доцільності освоєння того чи іншого зовсім нового виробничого процесу. Наполеглива у технічному розумінні творча праця, уміння знаходити шляхи вирішення складних проблемних завдань, уміння працювати з людьми — усе це свідчить про те, що на посту голови Центрального правління він аж ніяк неви­падкова людина.

 Авторитет Владислава Миколайовича Більчича  вийшов далеко за межі підприємства. X з’їзд УТОС, що відбувся у травні 1981 року, обирає Владислава Миколайовича членом Центрального правління і заступником голови ЦП УТОС, а згодом – першим заступником голови ЦП УТОС з виробничих питань.

Дев’яності роки стали часом величезних випробувань і для молодої держави і для нашого Товариства. Розрив усталених зв’язків, втрата ринків, невдала економічна політика, шкідливе втручання іноземних донорів, які не скільки допомагали Україні, скільки нищили її промисловість, нанесли страшний удар по всьому виробництву і, зокрема, системі УТОС. Тим, хто намагається критикувати  УТОС та його діяльність, слід згадати, які величезні промислові гіганти України були у ті роки знищені. 1993 року пішов з життя досвідчений голова ЦП УТОС, ветеран війни  Олексій Акімушкин.

Тож, із вересня 1993 року В. М. Більчич  — виконувач обов’язків голови ЦП УТОС, а у травні 1994 року пленум обрав його головою Центрального правління УТОС.  Підвищення  завжди почесно, але за  тих важких обставин новому голові можна було лише поспівчувати, надто важка була ситуація для Українського товариства сліпих. Проте, новий голова  УТОС разом з Президією, покладаючись на свій багаторічний досвід роботи на виробництві Системи, на свої знання, організаційні здібності і енергію , намагаючись втримати УТОС, допомагаючи кожному підприємству, кожній обласній організації вистояти у той нелегкий час економічних перетворень. Головною небезпекою для Товариства, що загрожувала звести нанівець усі досягнення минулих років і змусити у майбутньому наступні покоління незрячих починати все з «нуля», була спроба  законодавчо скасувати пільги як для підприємств, так і для незрячих в цілому. Тому на перший план постали питання правового та соціального захисту людей з інвалідністю по зору, відстоювання  їх соціальних прав у парламенті та урядових структурах. Вчасно зрозумівши це, Владислав Миколайович спрямував усі свої зусилля та роботу Президії на боротьбу за збереження пільг для виробництва і незрячих взагалі.

І все ж Товариство вижило! І у цьому, безумовно, дуже важливу роль зіграв Владислав Миколайович Більчич. Упродовж багатьох років голова ЦП УТОС  постійно співпрацював з владою відстоюючи права та інтереси людей з інвалідністю по зору. Його неодноразові зустрічі з Президентами України, спікерами Верховної Ради, Міністрами, депутатами давали свої позитивні результати та реально вплинули на формування законів, спрямованих на соціальний захист людей з інвалідністю по зору та на користь всього Товариства. Таким чином, за  його безпосередньої участі та наполегливості, у важких перемовинах з можновладцями,  витримуючи інколи дуже жорсткий тиск, він зумів домогтися збереження підтримки Товариства державою і фінансування невиробничової сфери УТОС, захист багатьох прав та пільг незрячих. Ці кабінетні «баталії» не виносяться до відома широкого загалу, але саме завдяки ним існує Товариство, можуть працювати підприємства, клуби, гуртожитки. Збережено пільгове оподаткування (нульова ставка)  для продукції  підприємств УТОС, пільговий проїзд для незрячих у громадському транспорті. Усе це постійно відстоювало і продовжує відстоювати Товариство на чолі з В. М. Більчичем. Проте ці досягнення не до вподоби тим, хто  хотів би зруйнувати Українське товариство сліпих. Тому  постійно іде брудна боротьба. Постійний пресинг на керівництво УТОС, спроби розпалити ворожнечу серед самих незрячих. Є «темні сили», як і зовні так і всередині Товариства, яким дуже хотілося б ліквідувати УТОС і заволодіти його майном, але завдяки авторитету голови ЦП УТОС і здоровому глузду більшості членів Товариства, зруйнувати організацію не вдасться. І ось, вже двадцять сім років під керівництвом Владислава Миколайовича Більчича наше Товариство продовжує  функціонувати. І тому не випадкова така довіра та підтримка, яку отримав голова на усіх з’їздах УТОС. Результатом діяльності В.М. Більчича стали заслужені нагороди: орден «Знак Пошани» – 1974 рік, почесне звання “Заслужений працівник промисловості України” – 1997 рік, орден  «За заслуги» III ступеню – 2003 рік, а у 2011 році – орден «За заслуги» II ступеню.

Та попри всі держані нагороди найбільшою нагородою для ювіляра є розуміння, підтримка і вдячність людей за невтомну працю,  справжню відданість своїй справі, постійну щиру турботу за збереження нашого Товариства.

Шановний Владиславе Миколайовичу!
Українське товариство сліпих вітає Вас з ювілеєм!

У Товариства є надійний капітан!
З якого приклад брати людям варто.
Тому і привітань є океан,
Із них  країни можна скласти карту.

О, їх багато щирих привітань,
Від заходу, де височать Карпати,
До сходу  там де Харків, Лисичанськ,
Де вільний степ  із вітром звик співати.

Чернігів давній,  княжий, лісовий
І Миколаїв з берегів лиману:
Вам надішлють багато добрих слів
І побажань,  і вдячність, і пошану.

З веселої Одеси і з Дніпра,
З Полтави й Сум, слова, як гарні квіти.
Усі бажають радості й добра –
Не можна тут усіх перелічити.

Несуться привітання звідусіль:
Здоров’я!  Довголіття! Щастя! Сили!
Хай вітер щастя   не летить у штиль,
А завжди Вам наповнює вітрила!

Share Button

ПРОЄКТ ТЕМАТИЧНОГО ПЛАНУ АУДІОКНИГ ТА КНИГ ШРИФТОМ БРАЙЛЯ НА 2021 РІК

Шановні друзі, пропонуємо вашій увазі проєкт Тематичного плану аудіокниг та книг шрифтом Брайля на 2021 рік, що випускатиме Республіканський будинок звукозапису і друку Українського товариства сліпих за рахунок коштів безповоротної фінансової допомоги в межах бюджетної програми КПКВК 2507030 «Заходи із соціальної, трудової та професійної реабілітації осіб з інвалідністю» за напрямком «Випуск спеціальної літератури та аудіо записів (у тому числі для професійної підготовки осіб з інвалідністю) з метою комплектування бібліотек».

Представлені книги спрямовані на широкий загал читачів, мають різноманітну тематику та розраховані на різний віковий діапазон.

Ми запрошуємо вас, шановні друзі, взяти участь в ознайомленні, обговоренні та остаточному затвердженні представленої літератури. Обговорення триватиме до 1 листопада  2020 року. Свої зауваження та пропозиції надсилайте на електронну пошту РБЗІД УТОС: rdzip_utos@ukr.net

Надсилаючи пропозиції, ми просимо вас, обов’язково вказувати назву та автора книги. Всі пропозиції будуть розглянуті та проаналізовані.

Сподіваємось на вашу небайдужість та зацікавленість в нових книгах для незрячих.

Проєкт тематичного плану аудіокниг на 2021 рік

Проєкт тематичного плану книг шрифтом Брайля на 2021 рік

Share Button

У Києві відкрили 3D-конструкцію Софійського собору з табличками, виконаними шрифтом Брайля

25 вересня 2020 року біля Національного заповідника «Софія Київська» відкрили 3D-конструкцію історико-архітектурної пам’ятки Софійського собору з рельєфними тактильними табличками, виконаними шрифтом Брайля.

3D макет Софії Київської

Це сталося завдяки плідній співпраці ВГО Національна Асамблея осіб з інвалідністю України (НАІУ) із Київською міською державною адміністрацією.

3D макет Софії Київської

Завдяки цій співпраці у столиці з’явився 3D-макет собору, який є частиною соціального проекту, покликаного полегшити і розширити доступ осіб із порушеннями зору до туристичних локацій Києва. Тривимірна пізнавальна рельєфна модель повністю доступна для тактильного сприйняття, а також візуально є можливість осягнути, як вона виглядає з висоти пташиного польоту.

В подальших планах встановити подібні фігури біля визначних місць столиці, що зробить культурні пам’ятки доступнішими для всіх категорій мешканців та гостей Столиці.

Євген Свєт

Share Button

ОСТАННЯ ОДА ЛІДЕРУ

27 вересня 2020 року УТОС втратив Петра Семеновича Федорця – директора Реабілітаційного центру УТОС, члена Центрального правління УТОС – людину, яка присвятила Товариству більшу частину свого життя.

Народився Федорець Петро Семенович 11 вересня 1946 року в селі Станилівка Погребищенського району Вінницької області. В 1973 році закінчив Київський університет ім.Т.Г.Шевченка, здобувши спеціальність радіофізика. Здобуваючи освіту Петро Семенович розпочав і свій трудовий шлях на освітянській ниві, працюючи вчителем спочатку трудового навчання, а потім викладачем фізики в середній школі №167 м. Києва.

З вересня 1976 року працював на заводі «Арсенал ім. Леніна» інженером – дослідником, в подальшому працював інструктором організаційної роботи на заводі Арсенал.

З грудня 1990 року прийнятий директором Республіканських курсів Українського товариства сліпих в порядку переведення – член Українського товариства сліпих.

З 1991 року працює на посаді директора Республіканських курсів підвищення кваліфікації. З 1995 по 1996 рік – директор Київського УВП № 1 УТОС. З 1997 по 1998 рік – начальник відділу Центрального правління Українського товариства сліпих. З 1998 по теперішній час –директор Реабілітаційного центру Українського товариства сліпих.

На всіх ділянках роботи відзначався старанністю, відповідально на високому професійному рівні виконував поставлені завдання, завжди користувався повагою серед колективу і всього Товариства.

Перебуваючи на посаді директора Реабілітаційного центру Українського товариства сліпих багато зусиль доклав до створення сучасного реабілітаційного закладу та його безперебійної роботи в нових умовах.

За період роботи у Центрі пройшли навчання елементарної психолого–практичної та соціально – трудової реабілітації більше 1118 людей з інвалідністю по зору І та ІІ групи віком від 16 до 60 років, що дало їм можливість повернутися до повноцінного життя у суспільство, понад тисячу спеціалістів та керівних працівників системи УТОС пройшли навчання з підвищення кваліфікації, курс професійної реабілітації з вивчення комп’ютерних технологій, який започаткований з 2003 року, пройшли 157 людей з інвалідністю по зору з отриманням відповідного сертифікату.

Крім того, у Реабілітаційному центрі Українського товариства сліпих проходять практику студенти-тифлологи із НПУ ім. М.П. Драгоманова та Університету розвитку людини «Україна». За сумісництвом у 2008 -2012 роках Петро Семенович працював викладачем в Інституті корекційної педагогіки НПУ ім. М.П. Драгоманова.

За час роботи в Реабілітаційному центрі Українського товариства сліпих Федорець П.С. підготував і випустив шість навчальних посібників з питань тифлології і реабілітації незрячих для студентів і спеціалістів, які займають проблемами незрячих. За результатами діяльності Реабілітаційного центру УТОС Федорцем Петром Семеновичем було підготовлено і опубліковано сім науково – практичних статей з питань тифлологій.

У 2011 році був обраний членом правління Київської міської організації УТОС.

З 2016 року – член Центрального правління Українського товариства сліпих – член реабілітаційної Ради при Центральному правлінні УТОС.

За час роботи в УТОС Федорець Петро Семенович проявив себе професійно підготовленим, ініціативним, принциповим спеціалістом, здібним організатором навчального процесу, дисциплінованим керівником, уважним і чуйним вихователем колективу. Свій багаторічний досвід роботи з людьми з інвалідністю по зору передавав молодим працівникам Товариства, у яких користувався заслуженим авторитетом і повагою.

Петро Семенович Федорець був творчою і багатогранною особистістю. З під його пера вийшло багато чудових віршованих творів на різну тематику, а також світ побачив декілька поетичних збірочок, остання з яких – «Ода лідеру», епіграфом до якої послужили його слова:

Коли беремося за діло,
Вивчаєм все на дотик й слухом.
Хоч інколи слабкі ми тілом,
Але завжди ми сильні духом.

За багаторічну, невтомну і плідну діяльність Петро Семенович Федорець неодноразово був нагороджений:

медаль «Ветеран праці» – 1989р. , Медаль в пам’ять 1500 -річчя міста Києва -1982 рік., Подяка Київського міського голови у 2004 році, Реабілітаційний центр УТОС зайняв перше місце у загальноміському конкурсі «Зорі надії» в номінації «Кращий навчальний заклад для інвалідів» у 2005 році, подяка Прем’єра – Міністра України – 2013 рік м. Євпаторія, Грамота Міністерства соціальної політики – 2011 рік., Грамота Центрального правління УТОС 2006 рік, Почесна Грамота Центрального правління УТОС -2016 рік, почесне звання «Заслужений вчитель України».

Share Button

ВІН МІГ БИ ЗРОБИТИ ЩЕ БАГАТО ДОБРИХ І КОРИСНИХ СПРАВ

На сорок шостому році життя від нас пішов Василь Васильович Тирпак – голова Закарпатської обласної організації УТОС, член Товариства.

Народився В.В.Тирпак 27 жовтня 1974 року в селі Оноківці Ужгородського району Закарпатської області. На початку дев’яностих років почав свою трудову діяльність на філіалі Мукачівського підприємства УТОС в місті Ужгороді, де освоював різні види діяльності. В 1999 році вступив до Івано-Франківського Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, який закінчив в 2003 році. Здобуваючи освіту В.В.Тирпак не поривав зв’язків з Українським товариством сліпих, намагаючись бути для нього корисним.

За результатами активної діяльності Василя Васильовича в 2008 році його було обрано головою Закарпатської обласної організації УТОС.

Очоливши організацію, Василь Васильович постійно опікувався членами своєї організації, незрячими Закарпатського краю: людям постійно надавалася соціальна, реабілітаційна та матеріальна підтримка. На жаль, пішов з життя дуже рано і міг зробити ще багато корисних і добрих справ.

Життєва мудрість, організаторський талант Василя Васильовича Тирпака назавжди залишаться у вдячній пам’яті людей.

Співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять.

Share Button

Урядом врегульовано питання компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі

23 вересня Уряд схвалив постанову, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Рішення стосується фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду, і надасть можливість громадянам похилого віку, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю отримувати соціальні послуги у громаді за місцем їхнього проживання.

Зокрема у Порядку:

  • визначено категорію осіб, які можуть надавати соціальні послуги з догляду та осіб, яким такі послуги надаватимуться (фізичні особи, які спільно проживають із особою, яка потребує надання соціальних послуг з догляду;
  • збільшено розмір компенсації та розроблено новий механізм розрахунку компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, виходячи із середньомісячного сукупного доходу фізичної особи – надавача соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі;
  • оптимізовано та спрощено механізм подання документів для призначення компенсації (передбачено подання документів структурному підрозділу з питань соціального захисту населення, уповноваженій особі ОТГ, до ЦНАП);
  • передбачено можливість подання електронної заяви про надання соціальних послуг з догляду, зокрема, через Єдиний державний веб-портал електронних послуг;
  • регламентовано питання електронних обмінів даними про доходи фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду, з ДПС, про перетин кордону України – із Держприкордонслужбою (значно зменшить кількість довідок, які необхідно подавати фізичній особі, яка надає соціальні послуги при зверненні за призначенням компенсації);
  • конкретизовано підстави припинення та призупинення виплати компенсації.

Джерело

Share Button

Відбулась презентація інклюзивного видання «Торкнутися слова. Це можливо!»

У Києві 24 вересня 2020 року відбулась презентація креативної інклюзивної книги виготовленої із застосуванням універсального дизайну «Торкнутися слова. Це можливо!», яка надрукована рельєфно-крапковим шрифтом Брайля та плоско друкованим збільшеним шрифтом.

В книзі представлено авторів, які мають інвалідність різних нозологій, з метою поліпшення сприйняття громадськістю, подолання стереотипів та стимулювання суспільної цікавості до інклюзивного мистецтва. Дана книга виконує роль культурного мосту для отримання тих можливостей, які були малодоступні для людей з інвалідністю. Проєкт полягає в тому, що твори авторів з інвалідністю доступні для всіх, бо одна книга видається у багатьох форматах (рельєфно-крапковим шрифтом Брайля, плоско друкований збільшеним шрифтом, аудіоформат МР3, формат DAISY). В книзі розміщено QR-код за, яким можна перейти на сайт де викладено дану книгу у текстовому форматі, аудіоформаті MP3 та форматі DAISY для прослуховування і завантаження, також на цій сторінці Ви зможете дізнатися інформацію про проєкт та переглянути буктрейлер (відео про книгу і її авторів з сурдоперекладом та субтитрами англійською мовою). До книги додається флеш накопичувач, на якому записана книга.

Команда проєкту дякує художниці Ірені Панаріні за оформлення дизайну обкладинки та керівнику продакшн студії «Індюк рекордс» Олексію Казанцеву за креативний підхід в роботі та творче бачення відео-презентації, а також Андрію Ляшуку за чудовий музичний супровід.

Презентація інклюзивного видання «Торкнутися слова. Це можливо!»

До видання увійшли вірші Анастасії Антонюк, Гани Серпутько, Валентини Люліч, Василя Лящука, Ольги Заїки, Оксани Никитюк, Наталії Яковлевої, Тетяни Войтович, Світлани Фостій, Олександра Шевчука, Петра Буткевича, Геннадія Горового, Ольги Гуски, Надії Данченко, Марії Дружко, Юлії Іржавської, Андрія Момута, Євгена Познанського та Лесі Хижук.

Серед надрукованих авторів, також відома рівненська поетеса Вікторія Самчук, яку ми всі любимо та пам`ятаємо. Назва проєкту «Торкнутися слова. Це можливо!», виникла саме з віршу Вікторії Самчук «Торкнутись».

Книги будуть поширені безкоштовно по всій території України, в бібліотеки, які обслуговують читачів з порушеннями зору та незрячих, в школи та реабілітаційні центри, які опікуються дітьми з інвалідністю, у обласні універсальні бібліотеки, у обласні інклюзивно-ресурсні центри, також авторам даного видання.

Книгу видано в межах проєкту «Торкнутися слова. Це можливо!», який реалізовується Всеукраїнською громадською організацією людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Share Button