ЗАКЛИК

Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих

УВАГА! ПЕРЕДПЛАТА НА ДРУГЕ ПІВРІЧЧЯ!

Шановні читачі!
Державне підприємство з розповсюдження періодичних видань «Преса» повідомляє, що з 20 квітня розпочинається передплата на періодичні видання на друге півріччя 2017 року.
Передплату можна оформити за «Каталогом видань України»:
у відділеннях поштового зв’язку
в операційних залах поштамтів
в пунктах приймання передплати
на сайті ДП «Преса» www.presa.ua
Отже, хто з Вас не зміг або не встиг передплатити газету «Промінь» на перше півріччя, є можливість передплатити улюблене видання плоскодрукованим шрифтом на друге півріччя , індекс якого незмінний – 61004 . Ціна на місяць (за дві газети) – 5грн. 20коп.
Поспішайте до пунктів передплати

Share Button

ЗІ СВЯТОМ ВЕЛИКОДНЯ!

З Великоднем!!!Колектив редакції «Заклик» вітає усіх друзів з великим святом!

Нехай у Вашій домівці радість панує,
Христос рожденний мир Вам дарує.
Бажаєм щастя і здоровя,
Бажаєм мудрості і сил,
Щоб кожен день уже сьогодні,
Лиш тільки радість приносив!

Христос воскрес!

Share Button

НОТИ ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ

Цього року в Києві з’явиться можливість для незрячих дітей отримувати повноцінну музичну освіту, яку можуть отримати зараз тільки в Харкові, повідомляє «Громадське радіо».

Для того, щоб навчати викладачів музики київських шкіл в столицю приїхала педагог-методист з Харкова, яка професійно викладає музику для дітей із вадами зору.

В нашій студії Павло Степанович, музикант, викладач дитячої музичної школи № 9 м. Києва,Олена Підгорнова, педагог-методист Навчально-виховного комплексу ім. В. Г. Короленка дитячої музичної школи № 13 м. Харкова, викладачка музики для дітей із вадами зору, Кіра Степанович, старший науковий співробітник Педагогічного музею України.
Олена Підгорнова: « Ми користуємось зараз тими нотними виданнями, які збереглися ще з 50-х, 60-х, 70-х років. Те, чого немає в цих виданнях, але потрібно, ми переписуємо, ноти пишемо в рукописному варіанті, і вчимо дітей, таким чином виходячи з положення.Адже в середині 90-х масове друкування нот шрифтом Брайля припинилося повністю».
Василь Шандро: « І руками можна писати ці ноти? Є відповідна технологія?».
Олена Підгорнова: «Є брайлівський папір та брайлівське приладдя».
Василь Шандро: «Харківська школа — єдина школа, де незрячі діти можуть навчатися музиці?».
Олена Підгорнова: «В інших школах України для дітей з вадам зору є різні музичні гуртки та класи. А в нас в Харкові з 1991 року при нашій школі працює музичне відділення, де навчаються діти з вадами зору».
Василь Шандро: «Це діти винятково з Харкова чи до вас їдуть з усієї України?».
Олена Підгорнова: «Це діти з Харкова, Харківської області та інших областей України».
Василь Шандро: «В Києві з’явилась подібна ініціатива. Розкажіть про неї».
Павло Степанович: «Виявляється, що музичної освітою для незрячих дітей займається лише одна школа в Харкові, яка викладає нотну грамоту, і люди потім можуть розвиватися самостійно, без допомоги викладача. Це професійна музична освіта.Решта — музичні гуртки, коли люди приходять, на слух якийсь твір вивчили та пішли додому відпрацьовувати. Вони не мають можливість вивчити щось самостійно без викладача та виступити».
Олена Підгорнова: « Після музичного гуртка дитина не може вступити до середнього або вищого навчального закладу. А після музичної школи — може, тому потрібно, щоб вони були».
Павло Степанович: «Тому наші викладачі готові вчитися нотній системі Брайля. Пані Олена приїхала з Харкова нас цьому вчити».
Василь Шандро: « Кіро, я знаю, що ви в своєму музеї реалізували проект для відвідувачів з вадами зору. Розкажіть про нього».
Кіра Свтепанович: «Нещодавно у нас був чудовий майстер-клас від Оксани Потимко з ГО «Всеукраїнська спілка інвалідів», яка впродовж п’яти годин розповідала, як правильно коментувати музейні предмети, вчила, як правильно писати коментарі, тобто складати екскурсію, щоб вона підходила для незрячих людей. Після її семінару виникло бажання зробити коментар у себе в музеї. На щастя, в нас є друкарська машинка шрифтом Брайля, якій більше 110 років. Цією машинкою за дві дні я набрала коментар — 4 великі сторінки шрифтом Брайля. Тепер наша виставка «Українська книга 1917-1921-х років» адаптована для людей з вадами зору».
Василь Шандро: «Наскільки загалом культурний простір адаптований для людей з особливими потребами, зокрема для незрячих людей. Чи можна в Харкові, в Києві вільно прийти до музею і отримати матеріали шрифтом Брайля чи аудиальні матеріали?».
Олена Підгорнова: «Брайлівських матеріалів та аудиальних точно немає в музеях. Ми завжди попереджали екскурсоводів про те, що прийдуть незрячі діти, захочуть доторкнутися до експонатів і тоді екскурсоводи трохи більше розповідають. Тому ми дякуємо Кірі за її ініціативу».
Василь Шандро: «Як у світі вирішують проблему музичної освіти для незрячих дітей?»
Олена Підгорнова: «За кордоном друкуються ноти, є і державні дотації, і приватні друкарні теж видають ці ноти».
Текстову версію підготувала
Алла Торчанська

Share Button

КОНКУРС-ФЕСТИВАЛЬ “ПОЕТИЧНИЙ РУШНИК – 2017”

Обухівська міська рада спільно з ВГО “Народна академія творчості інвалідів” та КОО ВГО “Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів” з приємністю повідомляє про початок Сьомого поетичного конкурсу-фестивалю для людей з обмеженими фізичними можливостями “Поетичний рушник”.
Фестиваль присвячений пам’яті відомого українського поета Андрія Самійловича Малишка. За час свого існування він згуртував чимало споріднених творчих душ з різних міст, сіл, селищ України. Дав можливість заявити про себе тим, у кому іноді не підозрювали митця навіть найближчі сусіди. Лауреати мали змогу брати участь у майстер-класах, друкуватися в колективних збірниках, виступати зі своїми творами на радіо… Без сумніву такі успіхи тішили засновників фестивалю. Вони розуміли, що справа дійсно хороша і потрібна. Тож було прийнято рішення: незважаючи на будь-які життєві проблеми, котрі нині переживає наша країна, сьомий “Поетичний рушник” має обов’язково відбутися.
Ми охоче вітатимемо серед учасників “Поетичного рушника” жителів Львова і Дніпра, Тернополя і Харкова, Івано-Франківська та Одеси – одним словом, територія нашого фестивалю обмежується лише територією нашої держави. Тож, якщо ви любите писати і маєте бажання поділитися своїми творами із зовнішнім світом, наш захід саме для вас! Не соромтеся й не вагайтеся. Натомість уважно ознайомтесь із положенням фестивалю, складіть необхідний конкурсний пакет і відправте його за адресою, що вказана у тому ж таки положенні. Приєднуйтесь самі, залучайте рідних, друзів та просто знайомих. Гостинна Обухівська земля буде рада кожному віршотворцю.
Ви матимете змогу отримати об’єктивну оцінку ваших поезій. Якщо поталанить увійти до когорти переможців, отримаєте запрошення на фінальну частину, де зможете почути вірші інших переможців та почитати власні. Зможете познайомитись із організаторами заходу, членами журі та своїми колегами-конкурсантами і, можливо, знайдете співзвучну своїй душу на довгі роки щирої дружби та співпраці. Хороший настрій, тривале натхнення, творчий зріст, нові друзі та нові можливості – все це і багато іншого може принести вам, шановний майбутній учаснику, наш скромний захід.
І пам’ятайте, участь у фестивалі “Поетичний рушник” – безкоштовна. Якщо ви почуєте від когось про необхідність внесення певної грошової суми задля участі у фестивалі, обов’язково повідомте про такий випадок організаторів (засоби зв’язку вказані нижче).

Положення про сьомий фестиваль “Поетичний рушник”

1. Загальне
1.1. Засновники фестивалю – Обухівська міська рада.
Співзасновники – ВГО “Народна академія творчості інвалідів”, Київська обласна організація ВГО “Всеукраїнського парламенту працездатних інвалідів».
1.2. Фестиваль всеукраїнський.
1.3. Допускаються твори українською та російською мовами.
1.4. Мета фестивалю – сприяння процесам самореалізації, реабілітації та соціальної адаптації людей з обмеженими фізичними можливостями засобами культури і мистецтва.
1.5. Завдання фестивалю – заохочення людей з обмеженими фізичними можливостями до занять творчими мистецтвами, соціальна адаптація таких людей у суспільстві, виявлення серед них нових талантів, популяризація літератури, обмін досвідом, спілкування з відомими літераторами, спрямоване на удосконалення творчої майстерності людей з обмеженими фізичними можливостями, відкриття для них широкого доступу до більшої аудиторії, а також залучення державних та комерційних структур до більш повного вирішення проблем людей з обмеженими фізичними можливостями.
1.6. Девіз фестивалю: “Рушник волію виткати зі слів, щоб милувались ним віками люди” (Г. Горовий).
2. Оргкомітет
2.1. Для проведення фестивалю створюється оргкомітет, котрий формується засновниками фестивалю.
2.2. Оргкомітет має право вносити зміни й доповнення в положення фестивалю.
2.3. Журі формується оргкомітетом з діячів культури, з громадських діячів та представників засновників фестивалю.
3. Етапи проведення фестивалю
3.1. Перший етап – період подачі творів конкурсантами. Твори приймаються з 1 квітня до 15 липня 2017 року. Роботи, надіслані після цього терміну, не розглядаються.
3.2. Другий етап – період роботи журі. Надіслані на фестиваль твори розглядаються членами журі до 30 вересня.
3.3. Третій етап – фінал фестивалю. Фінал проводиться у жовтні-листопаді.
3.4. Остаточна дата проведення фіналу встановлюється організаторами фестивалю. Про час і місце проведення фіналу, переможці будуть проінформовані додатково і не менше ніж за 10 діб до заходу.
4. Пропоновані номінації
1. “Дитяча поезія”;
2. “Поезія для дітей”;
3. “Інтимна лірика”;
4. “Мій рідний край”;
5. “Гумор”;
6. “Присвяти”;
7. “Поетична хвиля” (в цій номінації розглядаються твори, що заслуговують нагородження, але не відповідають жодній із шести інших номінацій).
Кожна з номінацій передбачає три призових місця.
5. Оформлення конкурсного пакету
5. 1. Автобіографія (подається у довільній формі від третьої особи, обов’язково вказуються: прізвище, ім’я, по-батькові; вік і місце народження, інвалідність, освіта, творчі здобутки, місце роботи, повна адреса та засоби зв’язку – телефон, електронна пошта тощо);
5.2. Максимальна кількість творів – до п’яти одиниць в одну номінацію.
5.3. Один вірш не повинен переважати восьми куплетів.
5.4.Конкурсант має право надсилати твори не більше ніж у три номінації та немає права вигадувати номінації, що не зазначені у положенні.
5.5. Все вище перераховане надсилається у надрукованому вигляді на аркушах формату ”А4“ та з електронною копією, котра може бути прикладена до надрукованих творів на DVD або CD- диску чи надіслана на e-mail: genagor@ukr.net.
5.6. Твори набираються у вигляді файла Microsoft Word, формату (doc), стандартним шрифтом Times New Roman, 14 кеглем, з одинарним міжрядковим інтервалом.
5.7. Матеріали, надіслані на фестиваль, не рецензуються і не повертаються.
6. Конкурсний пакет вважається не дійсним і не допускається до розгляду членами журі у наступних випадках:
6.1. Якщо відсутній паперовий носій, чи електронна копія;
6.2. Якщо відсутня біографія;
6.3. Якщо відсутні засоби зворотнього зв’язку;
6.4. Якщо кількість надісланих на конкурс творів переважає зазначену;
6.5. Якщо об’єм окремо взятого твору переважає зазначені вісім куплетів.
6.6. Якщо текст набраний меншим за 14 кегель;
7. Пакети документів надсилаються за наступною адресою:
7.1. 08703, Київська обл., м. Обухів-3, вул. Київська, буд. 156, кв. 24,
на ім’я Горового Геннадія Володимировича.
7.2. Електронні копії надсилаються на e-mail: genagor@ukr.net з поміткою у назві листа: “на конкурс “Поетичний рушник”.
7.3. Додаткова інформація за телефоном: (068) 129-44-22 (дзвінки приймаються в будні з 9-00 до 15-00).
7.4. Пам’ятайте: якщо під час формування конкурсного пакету вам щось не зрозуміло – краще перепитати, ніж зробити по-своєму, і потім з’ясувати, що зробили не правильно. Конкурсний пакет, оформлений неналежним чином, до розгляду членами журі не допускається.
Організатори фестивалю

Share Button

ТАК ТРИМАТИ, ОБУХІВ!

Справжнім святом видався ювілей, який нещодавно відсвяткували наші колеги з міста Обухів Київської області.
Отже, 23 березня цього року, обухівські утосівці відсвяткували два ювілеї: 55-ту річницю утворення Обухівського УВП та 60-річчя утворення Первинної організації Українського товариства сліпих.
І ,можливо, що найцікавішими роками історії Обухівського УВП стали саме останні роки,коли підприємство, попри усі випробування наших часів ,залишилося , як то кажуть «на плаву» і навіть стало одним зі зразкових у Товаристві.
На підприємстві працюють і працюють реально, а не на папері, отримують реальну зарплатню вісімдесят шість людей з інвалідністю по зору. Успішно функціонують клуб, і медпункт, і навіть гуртожиток. Не забуті і ветерани підприємства, які вже не можуть працювати, але залишаються членами Обухівської ПО. Вони у перших рядах глядачів, і на святковому заході вшановують і їх. Таких успіхів підприємство досягло під керівництвом директора Віктора Міхейовича Гелі. Віктор Міхейович – непересічна особистість, енергійний, рішучий, компетентний у питаннях виробництва, здатний знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Він користується значним авторитетом не лише у колективі, але і у місті, є депутатом місцевої Ради. Приємно відзначити, що за холодної пори у головному корпусі підприємства працює опалення, так ,що і глядачі і артисти можуть не ховати гарне святкове вбрання під теплими пальтами та куртками.
Актова зала просто квітне яскравими кольорами народних костюмів учасників самодіяльності, вишиванками, які полюбляють обухівці, зокрема і сам господар – В. М. Геля.
Привітати ювілярів завітали числені гості:
заступник Голови ЦП УТОС М. М. Новосецький, голова Київської обласної організації Товариства Т. Є. Драчевська, директор одного з найкращих підприємств Товариства Білоцерківського УВП А. А. Савчук, директор Київського УВП №1 Г. А. Євсев’єв.
Дуже радує ,що колектив Обухівського підприємства добре знають і шанують їх земляки. Сам мер міста Обухів Олександр Левченко завітав на свято. Скажемо прямо, не часто місцева влада так ставиться до наших підприємств. Але і Обухівське УВП не звичайне.
У своєму виступі мер каже: «Усі ми колись ходили на це підприємство як до школи, бо був час, коли саме тут була найкраща технічна база у місті… Я знаю ваше УВП майже з дитинства, бо коли мені було ще років десять мама мого найкращого друга дитинства, з яким ми приятелюємо і зараз, працювала саме тут».
Особливо тепло відгукнувся міський голова про керівництво колективу, а зокрема і про директора В. М. Гелю. «Віктор Міхейович людина особлива, активна, він у постійному пошуку, постійно працює над тим, що можна зробити ще для людей. Керівництво вашого підприємства є зараз генератором усього нового, прогресивного».
Багато добрих слів, привітань від почесних гостей, почули цього дня ювіляри. Взагалі відчувається, що УВП для міста не напівзабутий релікт радянської епохи, як ,на жаль, нерідко буває у інших містах, не об’єкт благодійності, який особливо згадують під час виборчої кампанії, а повноцінний, шанований партнер. Разом з іншими підприємствами міста керівництво УВП дбає про благоустрій Обухова, тож і не дивно, що В. М. Гелі краяни довірили захищати їх інтереси у міській Раді.
Директора та увесь колектив щиро вітали керівники місцевої Ради, депутати, обласна адміністрація, керівництво нашого Товариства, очільники місцевих підприємств, зокрема Обухівського картонного комбінату, і один перерахунок їх міг би заняти ще добру сторінку.
Особливо зворушливим стало привітання від наших сучасних фронтовиків, бойової бригади, якій Обухівське УВП регулярно направляло усю можливу допомогу. Лист було зачитано представницею благодійного фонду «Материнське серце», давнього товариша Підприємства у добрих справах.
Гості прибули не з пустими руками . Ювіляри отримали найрізноманітніші подарунки: ікону Пресвятої Богородиці та новий телевізор для гуртожитку, комп’ютер і чайний сервіз для учасників самодіяльності і ще багато іншого. І ,звичайно, грамоти , якими високопосадовці нагороджували найбільш заслужених працівників УВП.
Але найголовніше – це щира повага та дружнє тепло, які і є найкращим подарунком до кожного свята, і які вдається заслужити не усім.
Недаремно заступник голови ЦП УТОС Михайло Миколайович Новосецький закінчив своє привітання короткою, морською командою:
«Так тримати, Обухів». І краще тут не скажеш.
Після завершення урочистої частини почався концерт художньої самодіяльності. Своє мистецтво дарували присутнім славетний хор УВП, про який ми вже неодноразово розповідали нашим читачам, жіночий ансамбль «Намисто», гості – ансамбль «Перлини краю» з села Мостищі Макарівського району Київської області. Кожен виступ викликав бурхливі оплески вдячних глядачів.
Колись великий уродженець Обухівщини ,поет Андрій Малишко, створив для нас зворушливу пісню: «Де ж ти, моя стежина».
Вірною стежиною, а точніше, шляхом іде Обухівське УВП.

Євгеній Познанський,«Промінь»

Share Button

Соціалізація інакших. Як працює театр особливих людей.

Вони, як ніхто, знають, що таке щоденна боротьба за право бути таким, як усі.
Вони вміють знаходити підхід до дуже різних людей та працювати з ними нарівні, не шкодуючи ні себе, ні їх.
Вони влаштовують мистецькі заходи не для людей з особливими потребами, а разом з ними.
Цих двох львів’янок – Анастасію Войтюк та Настю Сімаку – поєднує єдина ціль: допомога в соціалізації людей, які цього потребують.
Анастасії Войтюк – 31. І вона є директор Мистецько-терапевтичного центру “Непротоптана стежина”, де займаються люди з особливими потребами.
Насті Сімаці – 31. Вона – координатор Фестивалю особливих театрів “Шлях”, що організовує “Непротоптана стежина”. У фестивалі беруть участь театри з різних країн, де грають люди з інвалідністю. Подібні фестивалі відбуваються також в Польщі, Білорусі та Україні.
“Українська правда. Життя” вирішила поцікавитися, як люди з особливими потребами грають у театрі та гастролюють, навіть за кордоном.
НЕ ДАРУЄМО ПОДАРУНКИ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО ХТОСЬ МАЄ ІНВАЛІДНІСТЬ
“Непротоптана стежина” бере свій початок у 2001-му році. Саме тоді група батьків та дітей, а також представники організації “Діти Христа” зі Львова, поїхали відвідати театральний фестиваль для людей з особливими потребами у Любліні.
Серед них була Віра Войтюк. У її старшої доньки ДЦП. Після довгих пошуків лікування та візитів до лікарів пані Віра вирішила не змінювати дочку – а створити навколо неї таке середовище, яке зможе сприймати її адекватно.
“Мама заснувала “Непротоптану стежину” у Львові і провадила її 10 років. До того вона вела театральні гуртки при релігійних товариствах і професійно займалась пошиттям одягу”, – розповідає молодша дочка Віри Войтюк – Анастасія, яка перейняла естафету мами і очолила ГО.
Учасники “Непротоптаної стежини”- люди з особливими потребами: артисти, діти з синдромом Дауна та ДЦП. І соціалізація – це їхній щоденний стимул.
Настя разом з друзями та однокласниками брала участь у волонтерському русі. Деякі з цих людей ще досі працюють в “Стежині”.
На той час така волонтерська організація і така філософія були чимось унікальним. Бо здебільшого люди з інвалідністю у мистецьких заходах брали участь лише як пасивні глядачі.
“Наприклад, на свято Миколая їм просто роздавали подарунки. А ми пропагували зовсім нову модель, яка вже була популярною у Польщі.
Ми не даруємо подарунки через те, що хтось має інвалідність, а творимо мистецькі заходи, куди запрошуємо колективи з гідним рівнем роботи. Там і беруть участь люди з інвалідністю”, – розповідає Настя.
За допомогою партнерів з Польщі – зараз це “Fundacja Nieprzetartego Szlaku”, а тоді вони називались “Rekreacyjny Klub Nieprzetartego Szlaku” – колектив “Непротоптаної стежини” проводить театральні тренінги для керівників мистецьких гуртків, психологів, щоб утворити гідну команду.
“Ідея нашої організації проста: ми проводимо мистецькі заходи не для людей з особливими потребами, а разом з ними. Тобто, не намагаємось їм допомогти, а створюємо майданчик, на якому вони можуть вільно функціонувати, розвиватись та демонструвати свою творчість”, – каже Анастасія Войтюк.
РОБЛЯТЬ ТЕ, ЩО ЇМ ПОДОБАЄТЬСЯ
Центральною подією, навколо якої крутиться робота “Непротоптаної стежини”, є триденний театральний фестиваль, що зазвичай проходить у травні.
Щороку міжнародна команда обирає тему заходів, спільну для 3 країн – Польщі, Білорусі та України. Минулоріч темою була “Африка”, цього – “Циганська магія”.
Загалом мережа співпраці громадської організації “Непротоптана стежина” – це Україна, Білорусь, Польща, Росія, Німеччина, Литва та Іспанія.
“Це можливість для людей з особливими потребами – побачити світ. Але найголовніше – вони роблять те, що їм подобається. Та ще й спілкуються з величезною кількістю людей. І останнє – достукуються до людей, які їх не розуміють”, – пояснює Настя.
Визначним критерієм для прийому на фестиваль є якість. Команда “Непротоптаної стежини” звертає увагу на те, наскільки вдало поєднана педагогічна та терапевтична робота.
На початку кожного року “Непротоптана стежина” оголошує про прийом заявок на фестиваль, і наприкінці лютого рада консультантів, що складається з режисерів, психологів та організаторів фестивалю, відбирає учасників фестивалю у Львові.
Зголоситись може кожна театралізована група людей з особливими потребами на електронну скриньку: stezhyna@gmail.com.
Команда також делегує учасників на фестивалі за кордон до Польщі та Білорусі – туди їдуть найбільш підготовлені вистави.
“Ми не можемо прийняти усіх, хто зголошується на участь, тільки тому, що вони мають особливі потреби – ми дивимось на продукт. Якось колектив школи-інтернату зі Львівської області приїхав на фестиваль, не подавши заявки. Діти були в костюмах, готові виступати. А їхній керівник не розумів, чому ми не можемо їх прийняти – адже ж діти “неповносправні”.
Це був складний вибір. Тоді ми зважували ймовірні “за” і “проти”. А що, якщо вистава низького рівня, і для дітей це буде провалом, бо вони виступатимуть на великій сцені поруч з добре підготованими виставами? Ми відмовили їм, але за декілька років у нас налагодилась добра співпраця”, – пригадує керівник ГО “Непротоптана стежина”.
Фактично, колектив організації приводить людей з особливими потребами до соціуму.
“Ми пропонуємо просту зрозумілу виставу на 20-40 хвилин, де актори грають щиро, де гарні костюми і декорації, світло, музика. Ми хочемо, аби соціум поглянув на душі людей з особливими потребами. Це, як показує досвід, навіть цілюще”, – розповідає Настя Войтюк.
“Непротоптана стежина” співпрацює також з Управлінням освіти Львова. На фестивалі зазвичай вранці триває програма дитячих вистав, а дорослі теми – у другій половині дня.
Зацікавлюють фестивалем і фотографів. 5 років тому у рамках фестивалю заснували фотоконкурс “Театр в об’єктиві”, після чого влаштовують фотовиставку.
ХТОСЬ – ПЛАЧЕ НА КОМЕДІЇ, ХТОСЬ – СМІЄТЬСЯ НА ДРАМІ
Саме соціалізацією інакших окреслює мету фестивалю Настя Сімака, координатор особливого театру. Каже, що люди з інвалідністю більше хочуть бути корисними для суспільства, ніж будь-хто інший.
“Несприйняття людей з інвалідністю як собі рівних, я бачу мало не щодня. Навіть тоді, коли ми з підопічними виходимо або виїжджаємо (більшість на візках) до церкви, нам дають гроші. Безпідставно. Отже, люди думають, що на візках можуть бути тільки жебраки. І не дивно – тільки їх вони і бачать на візках. Наша мета – довести людям протилежне”, – каже Настя.
За освітою Настя театрознавець. Але до “Непротоптаної стежини” не мала нагоди працювати з соціальним театром.
На виставах реакція глядачів різна: хтось плаче на комедійній виставі, бо жаліє акторів, а хтось посміхається на драматичній, бо пишається ними.
“Загалом, ми влаштовуємо цей фестиваль, щоб люди припинили шкодувати людей з особливими потребами. Ми хочемо, щоб рівень вистави був таким, аби люди йшли туди, бо це цікаво, а не з жалю і підтримки”, – каже Настя.
У межах фестивалю відбувається також навчання для режисерів-інструкторів, майстер-класи для волонтерів. Туди залучають театрознавців, режисерів, соціологів, психологів – себто людей, які працюють з людьми з особливими потребами, та професіоналів, які мають відношення до театру. Саме вони дають практичні поради.
Особливі актори бачать, як працюють люди з інших міст і країн. Вони вчаться й, безумовно, набираються досвіду. Нехай на власному рівні.
Крім того, багато підопічних Насті підтримують спілкування зі своїми колегами з інших міст та країн, а отже, знаходять нових друзів.
Щоразу, коли люди з інвалідністю виходять на сцену, то переборюють себе, власні комплекси, набираються мужності, стають сильнішими.
“Спробуйте вийти на сцену і сказати щось великій кількості людей. А уявіть, як вийти на сцену, коли твої вади помітні усім”, – підсумовує Настя Сімака.
Настя була постановником вистави “Струни голоснії” за Лесею Українкою. Того разу актори в один голос запропонували Насті поставити якусь історію про любов між звичайною людиною і людиною з особливими потребами.
Мусили перечитати купу творів. Обрали цей, вирішили тільки змінити кінцівку, аргументуючи це тим, що вона надто сумна. Оповідання про те, що дівчинка, яка була горбатою та кульгала на одну ногу, закохалась в друга свого брата. Вони разом виступали: вона грала на фортепіано, а він співав. Вона сприймала їхній дует як кохання, він – ні.
“Твір закінчується тим, що вона лягає на клавіші і плаче. Ми переінакшили. В кінці герой просить пробачення і каже ключові слова: “Тепер я вас ніколи не покину, навіть якщо мені доведеться усе життя носити вас на руках”, – з захопленням декламує Настя.
Минулого року ставили більш пластичну виставу з елементами театру тіней “Собор Паризької Богоматері” за мотивами Віктора Гюго. Вистава складно метафорична.
Анастасія зізнається, що їй насамперед було цікаво, наскільки актори зрозуміють та відчують ті метафори.
Від репетиції до репетиції вони генерували нові думки, ідеї та інтерпретації. До кожного з них команда шукає підхід.
“Пам’ятаю, хтось з акторів запитує: “Чому я тут ходжу по колу? Я що, потрапив у замкнуте коло?” Чесно? Я запропонувала це підсвідомо. А він відчув.
Були й дуже кумедні речі. Кажу Андрієві: “Це твоя кохана, її зараз можуть вбити”. А йому все не вдається ця емоція жалю. Я пригадала, що він дуже любить солодке. Кажу йому тоді: “У тебе є величезна шоколадка, але зараз хтось її з’їсть”. І в нього все вийшло”, – пригадує координатор.
Марія Марковська, журналіст

Share Button

Відбувся IV пленум ЦП УТОС

22 березня 2017 року у Києві в приміщенні Методичного центру ЦП УТОС відбувся IV пленум ЦП УТОС.

На розгляд IV пленуму ЦП УТОС виносилися такі питання:

Про результати роботи підприємств, організацій Товариства за 2016 рік і завдання на 2017 рік;

Про виконання бюджету Українського товариства сліпих за 2016 рік і затвердження бюджету УТОС на 2017 рік;

Про затвердження постанов Президії ЦП УТОС прийнятих, в період між ІІІ і ІV пленумами ЦП УТОС (22 грудня 2016 р. — 22 березня 2017 р.).

Доповідь Голови ЦП УТОС IV пленуму ЦП УТОС «Про підсумки роботи системи УТОС за 2016 рік та завдання на 2017 рік» (22.03.2017)

Share Button

У Львові для незрячих розробляють 3Д-моделі пам’яток архітектури

У Львові волонтери на 3Д-принтері друкують для незрячих дітей маленькі архітектурні споруди. Завдяки крихітним копіям пам’яток незрячі дітки можуть пізнавати світ.

Про це йдеться у сюжеті інформаційного проекту «Перші про головне. Львів» (щобудня о 21:15 на телеканалі ZIK).

«Це як міні моделі, як міні зображення, які зроблені з пластику. Я чув про 3Д-принтер, але щоб побачити і почути його в житті – я не думав, що вдасться», – каже незрячий Остап Нестеровський.

На створення однієї такої мініатюри поторібно близько доби. Але процес потрібно безперервно контролювати.

Волонтери вже встигли надрукувати кілька макетів Ейфелевої вежі, Базиліки Сакре-Кер та Капітолію Конгресу США.

«Чомусь в Інтернеті немає готових 3Д-моделей пам’яток архітектури української культури. Є зарубіжні пам’ятки. Але сподіваюся, що нам вдасться подолати цю прогалину», – зазначила керівник львівського осередку ГО «Українська спілка інвалідів» Оксана Потимко

Потрібним для незрячих є і Брайлівський принтер. Такий їм подарували благодійники. Коштує він понад 150 тисяч гривень. Гроші зібрали на незвичній вечері у темряві.

«Кожен охочий міг прийти на цей захід, внести гроші за участь і спробувати повечеряти в повній темряві. Провели такий захід у 3 містах України: Києві, Одесі та Львові», – розповіла член правління Міжнародного благодійного фонду Наталія Котенева.

Люди з вадами зору мріють знайти художника, який би змоделював для них макет собору Святого Юра, щоб і його можна було відчути на дотик.

Джерело: zik.ua

Share Button

СВЯТО ВЕСНИ

Чарівне свято – 8 березня вже надійно увійшло в життя нашого народу. І кожної весни ми поспішаємо у ці дні привітати наших найгарніших, найдорожчих жінок.
8 березня цього року у приміщенні клубу Київського УВП №4 святковий концерт, присвячений Міжнародному жіночому дню. До речі, при клубі кожного з київських підприємств та первинок у ці дні також проходили урочисті заходи, але це була зустріч найкращих виконавців та активістів, яка, можемо так сказати, увінчувала святкування Міжнародного жіночого дня.
На початку заходу присутніх привітав заступник голови ЦП УТОС, голова КМО УТОС Михайло Миколайович Новосецький. У своєму виступі Михайло Миколайович розповів про постійну і нелегку боротьбу за захист прав незрячих, яку постійно веде КМО. На відміну від звичайних протокольних виступів , цей виступ М. М. Новосецького перетворився на щире і пряме спілкування із аудиторією. Люди зверталися до Михайла Миколайовича із запитаннями і усім він відповідав відкрито і змістовно. І ,звичайно, привітав наших чарівних жінок з святом.
Про розуміння проблем людей з інвалідністю по зору і підтримку їх законних вимог заявив голова Київської міської організації профспілок В. М. Сурмак.
Тепло і щиро поздоровив прекрасну половину аудиторії директор УВП №4 Віталій Борисович Хімиченко.
І почався концерт. Чимало сил долали в організацію керівники київських самодіяльних колективів, а ,зокрема, господарі клубу УВП №4 на чолі із чарівної жінкою Ольгою Павлівною Бойко.
Попри те, що програма була достатньо великою, більше двадцяти номерів, але час летів непомітно, настільки цікавими і різноманітними були виступи, усі вокалісти-солісти і ансамблі, читці-декламатори, і поети, що виступали із власними віршами, викликали щире захоплення присутніх. Особливо багато лунало усмішок та байок, бо не покидає почуття гумору киян, навіть у такі, скажемо чесно, невеселі часи.
На завершення свята усі жінки та учасники отримали подарункові набори.
Тезей.

Share Button

РЕДАКЦІЯ «ЗАКЛИК» ЩИРО ВІТАЄ УСІХ ЖІНОК ЗІ СВЯТОМ ВЕСНИ!

И вот пришел  сей  нежный праздник,
Что нам приносит месяц март.
Всех вас сердечно поздравляют
Сегодня «Заклык» и «Школяр».

И, как и должно кавалеру,
Пред дамами застыл в поклоне,
С букетом роз и комплиментом,
Хороший ваш приятель «Проминь».

В чудесный  день Восьмого  марта,
Мы скажем честно, без прикрас,
Что нет читательниц прекрасней,
Чем те, кто есть всегда у нас.

Желаем вам  удачи, счастья,
Цветов, улыбок и признаний,
И много радости и пользы
От наших  собственных изданий!

Е. Познанский

Share Button