ЗАКЛИК

Об'єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих

Звернення Президента України з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю

Звернення Президента України з нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю

Шановні співвітчизники!

Уже чверть століття весь світ 3 грудня відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю.

Із часу набуття Україною незалежності і влада, і громадянське суспільство працюють над розбудовою держави справедливості та гідного життя для всіх і кожного, зокрема для людей з інвалідністю. І сьогодні для цього є міцний правовий та ментальний фундамент.

Ми повинні сформувати у свідомості толерантне ставлення до наших громадян, які мають особливість, пов’язану з інвалідністю.

Шановні громадяни з інвалідністю!

Ви – рівноправні члени соціуму. Але я свідомий того, що поки що українське суспільство та влада перебувають на шляху визнання цінності кожного з вас, вашої сміливості, мужності, патріотизму та здібностей в усіх сферах життя.

Ви щодня підтверджуєте Україні та всьому світу, що інвалідність не є перешкодою ані на шляху до самовідданого захисту Батьківщини, ані у значних спортивних, наукових та інших досягненнях.

Окремий низький уклін і глибока шана тим чоловікам і жінкам, які під час захисту України на Сході отримали інвалідність. Держава усвідомлює свій обов’язок забезпечити вам можливість повною мірою користуватися тими правами й свободами, за які ви боролися та які самовіддано захищали.

Запевняю, що кожен із вас може розраховувати на підтримку держави.

Шановні парламентарії та посадовці!

Життя людей з інвалідністю в Україні нарівні з іншими – це не тільки ідеал державної політики й буття українського народу. Це – відправна точка нашої роботи в напрямі забезпечення, охорони та захисту прав кожного громадянина України, незалежно від того, має він інвалідність чи ні.

Наш основний обов’язок перед людьми з інвалідністю – створити для них справедливе, доступне сьогодення, в якому вони житимуть і творитимуть без будь-яких обмежень і бар’єрів, укоренити у свідомості кожного громадянина України глибоку повагу до людей з інвалідністю та усвідомлення їхніх рівних прав і можливостей.

Події останніх трьох років зробили свій страшний відбиток на здоров’ї й добробуті людей, особливо тих, хто має ознаки інвалідності. Тепер до таких категорій додалися учасники антитерористичної операції, цивільні постраждалі, внутрішньо переміщені особи з інвалідністю. Це посилює нашу відповідальність перед зазначеними громадянами України щодо забезпечення їх правової та соціальної захищеності.

Ми з вами маємо потужний ресурс, який зобов’язані реалізувати, – прагнення здолати бар’єри, що унеможливлюють повноцінне життя людей з інвалідністю в суспільстві.

Бажаю усім віри в себе, у своїх близьких та в Батьківщину.

Офіційне інтернет-представництво Президента України

Share Button

Fly-йога новое направление в йоге.

Посещение фитнес-клубов и йога-студий приобрело  широкую популярность среди людей. Прежде всего это связано с желанием человека держать себя в тонусе, заботиться о физическом и духовном развитии. На сегодняшний день существует множество практик, видов спорта и методик, которые позволяют поддерживать свою физическую форму и обогащать духовный мир. Каждая йога-студия или фитнес-клуб стараются максимально удовлетворить потребности своих посетителей, поэтому каждый может выбрать удобное время посещения занятий и заниматься как индивидуально с тренером, так и ходить на групповые занятия.

Новым и модным видом йоги на сегодняшний день является такое направление как Fly-йога, в переводе с английского fly означает полёт. Это достаточно популярный вид йоги, который приобрёл широкую популярность в мире и покорил сердца представителей шоу-бизнеса.

Йога в воздухе  – это  сочетание асан классической хатха-йоги, лечебной гимнастики, спонтанного движения с имитацией полета, релаксационных и медитативных поз в подвесном гамаке.

Fly-йога новое направление в йогеИстория возникновения Fly-йоги

Известный в США хореограф, гимнаст и танцор Кристофер Хариссон в 90-х годах 20 столетия, обнаружил, что после многочисленных выступлений он и вся команда чувствовали усталость и сильное напряжение, но стоило повисеть в полотне вниз головой, как появлялся прилив сил и энергии, улучшалось настроение. У него возникла идея создать фитнесс – программу для спортклубов в гамаке. Свое приспособление он запатентовал  и назвал «антигравити-гамак», а методику – «антигравити йога» (антигравитационная йога в воздухе).  Кристофер разработал гамак и несколько направлений фитнеса – Fly – yoga, pilates, restorative. В первом случае в гамаке выполняются асаны, во втором – упражнения пилатес, а в третьем – простые оздоровительные упражнения.

Вашему вниманию предлагаем беседу с практикующим инструктором fly-йоги в студии «RamYoga» Зоей Плотниковой (www.ramyoga.com.ua).

С Зоей я познакомилась благодаря клубу «Guide runner», целью  которого является интеграция людей с нарушением зрения в общество с помощью спорта и здорового способа жизни в целом. Участники клуба – молодёжь с активной жизненной позицией, четкими целями и своими амбициями, всегда готовы помочь друг другу и открыты к новым знакомствам, предложениям и проектам.

– Зоя, расскажи как ты познакомилась с Василием Закревским основателем клуба «Guide runner» и как давно преподаешь для участников клуба fly-йогу?

– Достаточно давно  я с мужем занимаюсь бегом и два года назад был очередной марафон, в котором мы собирались принять участие. Нам позвонили знакомые и рассказали о ребятах, какие также хотели бы бегать, но им нужны «глаза», т. е. сопровождающие. Нам предложили попробовать побегать вместе с этими ребятами. Мы не отказались, потому что сами захотели потренироваться, чтобы понять для себя вообще что это. Можно сказать, что это выход из зоны комфорта, поэтому нам было интересно самим прочувствовать новые ощущения.

Мы созвонились и договорились о встрече, познакомились и приняли участие в выше упомянутом марафоне. После марафона мы приняли решение, что нужно стабильно встречаться и бегать. Отмечу, что изначально с ребятами мы бегали возле нашего дома, после работы мы встречались, переодевались у нас дома и стартовали. В очередной раз, когда мы собрались у нас дома, чтобы побегать, у меня были с собой гамаки и я предложила попробовать позаниматься fly-йогой. Все согласились. После первого занятия возникла идея на постоянной основе один раз в неделю проводить занятия.

Таким образом, я уже больше года преподаю fly-йогу слепым людям в клубе «Guide runner», а в целом преподавательской  деятельностью занимаюсь больше двух лет.

– Сейчас в обществе актуальным вопросом является инклюзия, доступная среда  и безбарьерность. «Guide runner» четко придерживается этих аспектов и делает все возможное для того, чтобы осуществлялась интеграция людей с инвалидностью в общество. Для этого в клуб привлекают тренеров, инструкторов и гайдов, чтобы,помогая людям с нарушением зрения , происходила взаимоинтеграция: незрячие и слабовидящие показывают, как можно максимально использовать свои возможности, а гайды и тренера, помогают развивать и усовершенствовать имеющиеся навыки и способности.

Был ли у тебя страх перед преподаванием у незрячих и слабовидящих? Потому что далеко не каждый смог бы согласиться взять на себя ответственность, заниматься с такой категорией людей.

– Ты знаешь, я вспоминаю тот момент, когда мне предложили побегать с незрячими и слабовидящими и у меня было такое отношение ко всему этому, что я оказываю определенную помощь и со своей стороны являюсь, своего рода, благотворительным ресурсом. Но после того, как я увидела, познакомилась и пообщалась с ребятами, я поняла, что все они настолько светлые и открытые люди, они абсолютно не спекулируют на том, что они не видят и нуждаются в помощи и умеют по-настоящему радоваться жизни. Все ребята самостоятельные, независимые, коммуникабельные,  социальные и адаптированные, а главное, они намного более мотивированы на достижение успеха, чем люди без физических особенностей. После первой встречи у меня было ощущение, что не я им мир показываю, а они мне. И познавая их, я познаю больше себя.

Когда ребята пришли на занятие и я начала объяснять упражнения, я увидела, что не всегда правильно ребята понимают, что нужно выполнять. Это для меня был первый толчок к тому, что я недоступно объясняю людям и что, значит, мне нужно учиться. И, таким образом, участники клуба для меня, как лакмусовая бумажка, которая показывает в чем мне нужно подтягиваться и в каких аспектах мне нужно в себе что-то улучшать, или усовершенствовать.

Страшно это или нет?! Скорее всего, это ежедневный экзамен самому себе и тому, что ты можешь и мог бы еще.

– А как твои коллеги реагируют на то, что ты проводишь занятия для людей с нарушением зрения? Не отговаривают ли тебя, ведь может произойти травма и, вообще, это огромнейшая ответственность!

– Признаюсь честно, все боятся и я специально приглашаю коллег прийти к нам на занятия, чтобы они посмотрели, как у нас все проходит вовремя занятия. Особенно, мы делаем акцент на тех, кто проходит стажировку на инструктора, т. е. для тех, кто учится. Изначально, естественно, все бояться, но после занятия они выходят с тем же ощущением, что и я: «Ничего себе! Люди, которые ничего не видят, могут всё и еще гораздо лучше, чем те, которые видят».

 – Какое главное отличие между fly-йогой и классической хатха-йогой?

– Есть два момента: те люди, которые начинают заниматься йогой с fly им потом кажется, что хатха даётся сложнее. А те люди, которые изначально занимались хатха и приходят попробовать fly, у них, наоборот, кажется, что fly сложнее. Скажу свои ощущения: в хатха-йоге есть свои определенные асаны, которые нужно тренировать достаточно долго для того, чтобы принять определенное положение. В Fly-йоге все происходит гораздо быстрее, например, если человек сутулится, то в нем быстрее раскрывается спина, легче происходит вытяжение и в целом, чтобы ходить с ровной спиной. Процесс достижения этого результата происходит намного быстрее, чем если бы человек занимался каким-нибудь другим видом спорта. В хатха-йоге есть много перевернутых положений, но для того, чтобы их сделать, нужно много лет тренироваться, чтобы перейти к их выполнению. Во fly-йоге можно всё это сделать с первого занятия и наименее травматично, благодаря гамаку.

– Что ты можешь порекомендовать тем, кто хотел бы поддерживать себя в тонусе, заботиться о своем внутреннем мире, но при этом имеет недостаточно времени для посещения фитнес-клубов и йога-студий?

 – Я думаю, что это палка о двух концах. Если тело не болит и не подает тревожных моментов, то в таком случае, у человека есть время заниматься собой. Что бы тело не болело мы занимаемся спортом, делаем зарядку, а если человек занимается собой, то, однозначно, он развивается в духовном плане. Одно вытекает из другого. Каким бы видом спорта человек не занимался – йога, бег, бассейн, просто посещение спортзала, все это даёт какое-то определенное состояние человеку, и как минимум даёт возможность “перезагрузить мозг” от решения ежедневных жизненно важных задач.

Я думаю, для того, чтобы человек развивался ,важно найти то, что ему интересно, то от чего душа будет гореть. Отыскав свое любимое занятие, человек не будет себя заставлять им заниматься, потому что ему это будет в удовольствие и тогда будет происходить развитие на всех жизненно важных уровнях. Главное помнить, что жизнь – это движение и нужно максимально получать удовольствие от всего, что ты делаешь и тогда все будет хорошо.

– По гендерному принципу, кого больше на занятиях по fly-йоге мужчин или женщин?

– Так исторически сложилось, что йога это мужское занятие и изначально женщин вообще к занятиям не допускали. Когда йога вышла за рамки Индии и  стала мировым направлением, то ее адаптировали для женщин. Как ни странно, на сегодняшний день на йогу приходят больше женщин, нежели мужчин.

 – Расскажи  как ты пришла к  преподавательской деятельности?

 – Знаешь, как показывает практика, человек начинает заниматься тогда, когда его что-то тревожит. В моём случае это было так: когда я родила первого ребенка, а это было почти 10 лет назад, у меня начался очень сильный варикоз и так болели ноги, что я не могла ни о чем другом думать, как только о том, чтоб “выключить” эту боль, но ни лекарства, ни медики не могли мне помочь. Я начала искать альтернативные методы. И в один прекрасный день меня пригласили на занятие по хатха-йоге. После первого занятия, я почувствовала, что мне стало легче, что я чувствую себя гораздо лучше. И так я стала ходить на йогу. Инструктор, к которому я ходила, как-то подошёл ко мне и сказал, что мне самой нужно быть инструктором, потому что я могу объяснить человеку, что и как нужно выполнять. Я долго сопротивлялась, отказывалась, говорила, что я занимаюсь для себя и только для себя. Но спустя время, когда открылась студия «RamYoga» и я посещала занятия по fly-йоге, ко мне подошел хозяин студии Рам Банди и  предложил пройти у него стажировку на инструктора, что бы самой вести группу и проводить занятия, объяснив это тем, что я действительно могу это делать. Я почувствовала внутреннее согласие и решила попробовать себя в качестве инструктора.

 – Зоя, спасибо тебе за интересную и увлекательную беседу, за то, что нашла время поделиться своим опытом и рассказала нам о Fly-йоге.

Что бы ты хотела пожелать читателям нашей газеты «Проминь»?

– Всегда оставаться в душе ребенком. Мы знаем, что дети очень любопытны, поэтому пусть наше любопытство ведёт нас вперед, чтобы мы всегда были заинтересованы в чём-то, искали и открывали для себя новые горизонты и возможности для достижения поставленных целей.

 

Если вас заинтересовали занятия по fly-йоге, присоединяйтесь к клубу «Guide runner» на Facebook: https://touch.facebook.com/groups/247830275420105?notif_t=group_added_to_group&notif_id=1480327707151071&ref=m_notif

Занятия проходят каждое воскресенье в 16:30 на ст. метро «Арсенальная» в студии «RamYoga».

По всем деталям обращайтесь к инструктору Зое Плотниковой https://www.facebook.com/snayders.plotnikova

Или основателю клуба Василию Закревскому https://www.facebook.com/profile.php?id=100006935974405

Леонида Пономарёва, «Проминь»

Share Button

3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю

Досягнення 17 цілей для майбутнього

З 1992 року 3 грудня Організацією Об’єднаних Націй в усьому світі щорічно 3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю.

Тема Міжнародного дня цього року є «Досягнення 17 цілей для майбутнього». Ця тема відтворює прийняття  лідерами 193 країн світу 25 вересня 2015 року в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 17 цілей сталого розвитку і визначає роль цих цілей у створенні більш відкритого і справедливого світу для людей з інвалідністю.

Виконання 17 цілей дозволить досягти трьох важливих результатів в найближчі 15 років (2016-2030рр): покінчити з крайньою бідністю, побороти нерівність та несправедливість, зайнятися викликами зміни клімату. Глобальні цілі сталого розвитку допоможуть у вирішенні цих завдань в усіх країнах, для всіх людей.

В Україні також розпочалась робота зі  встановлення цілей сталого розвитку на 2016-2030 роки, відповідних завдань та показників для моніторингу досягнення цілей.

Мета цьогорічного Міжнародного дня людей з інвалідністю включає оцінку поточного стану Конвенції ООН про права людей з інвалідністю та Конференції ООН зі сталого розвитку і закладає фундамент для більшої інтеграції осіб з інвалідністю у майбутньому.

Конвенція про права людей з інвалідністю – один з найбільш швидко і широко ратифікованих міжнародних договорів, висунутих ООН.

Питання інвалідності включено до Цілей сталого розвитку

Ціль 4. Забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх.

4..5 До 2030 року ліквідувати гендерну нерівність у сфері освіти і забезпечити рівний доступ до освіти та професійно-технічної підготовки всіх рівнів для уразливих груп населення, у тому числі людей з інвалідністю, представників корінних народів і дітей, які перебувають в уразливому становищі.

Ціль 8. Сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній та продуктивній зайнятості та гідній праці для всіх.

8.5 До 2030 року забезпечити повну і продуктивну зайнятість та гідну працю для всіх жінок і чоловіків, у тому числі молодих людей та людей з інвалідністю, і рівну оплату за працю рівної цінності.

Ціль 10. Скорочення нерівності всередині країни і між ними.

10.2 До 2030 року підтримати законодавчим шляхом та заохочувати активну участь усіх людей у соціальному, економічному і політичному житті незалежно від їхнього віку, статі, інвалідності, раси, етнічної належності, походження, релігії та економічного чи іншого статусу

Ціль 11. Забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст і населених пунктів.

11.7 До 2030 року забезпечити загальний доступ до безпечних, доступних і відкритих для всіх зелених зон та громадських місць, особливо для жінок і дітей, літніх людей та осіб з інвалідністю.

ООН закликає всіх долучитися до вирішення нагальних питань щодо людей з інвалідністю

У цьому році ми відзначаємо 10-ту річницю Конвенції про права людей з інвалідністю.

Згідно з угодою країни, що ратифікували Конвенцію, повинні гарантувати людям з інвалідністю їх невід’ємне право на життя, рівність перед законом, доступ до фінансових ресурсів і власності, а також захист від дискримінації та зловживань. Крім того, країни зобов’язані виявляти і усувати перешкоди для людей з інвалідністю і забезпечити, щоб вони могли самостійно жити з адекватним рівнем життя.

Проте, для багатьох з 1 млрд людей з інвалідністю – 150 мільйонів дітей з інвалідністю по всьому світу, можливість отримати доступ до інформації, спілкуватися і в повній мірі брати участь в житті суспільства залишається недосяжною розкішшю.

Навіть в розвинутих країнах серед тих, хто закінчили початкову школу, люди з інвалідністю становлять в середньому близько 60%, при цьому цей показник знижується до 45% для чоловіків і трохи більше 30% для жінок в країнах, що розвиваються. З огляду на, що наявність інвалідності збільшує вартість життя приблизно на третину національного середнього доходу, відсутність освіти є безпосередньою і вічною проблемою, що в подальшому призводить ще до більших бар’єрів для людей з інвалідністю.

2 грудня відбудеться відкриття Міжнародного дня людей з інвалідністю. Голова Генеральної Асамблеї ООН, відповідно до резолюції 70/145 Генеральної Асамблеї, проведе дискусію з нагоди 10-ї річниці прийняття Конвенції ООН про права людей з інвалідністю і її універсалізацію.

Джерело: naiu.org.ua

Share Button

Голова Уряду вимагає від органів влади вжити заходів щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю відповідно до положень Конвенції ООН

Голова Уряду вимагає від органів влади вжити заходів щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю відповідно до положень Конвенції ООНПрем’єр-міністр України Володимир Гройсман доручив усім міністерствам та керівникам центральних органів проаналізувати виконання положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та надати пропозиції щодо їх підтримки. Про це він заявив відкриваючи засідання Уряду у середу.

“Я доручаю усім міністерствам, які з цим пов’язані, прошу профільного Віце-прем’єр-міністра з соціальної політики [Павло Розенко] скоординувати цю роботу, щоби усі міністерства надали узгоджені пропозиції щодо виконання завдань Конвенції ООН і інших нормативних документів, щоби ми чітко визначили, як конкретно ми будемо підтримувати людей з особливими потребами”, – заявив Володимир Гройсман.

“Я би просив, щоби усі керівники центральних органів проаналізували рівень виконання рішень, пов’язаних з підтримкою людей з інвалідністю, а також внесли пропозиції, де нам потрібно що скоригувати”, – зазначив він.

Це питання буде розглянуто на засіданні Уряду 14 грудня, що відбудеться за участі Президента Національного паралімпійського комітету України Валерія Сушкевича та представників з місць.

“Я би хотів, щоби ми до 14 грудня розглянули питання комплексно, що потрібно зробити для людей з особливими потребами, щоб ситуація у їх житті змінювалася, – зазначив Прем’єр-міністр. – Найголовніше, щоби ми не були байдужими, щоб ми на світ дивилися очима тих людей, які потребують особливої турботи”.

Володимир Гройсман зазначив, що 3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю.

Разом із тим про потреби людей з особливими потребами потрібно згадувати не лише 3 грудня, а необхідно зробити все для того, щоб їхнє життя було максимально зручним, наприклад, у питаннях доступності і зручності транспорту, тротуарів, медичного забезпечення, інфраструктури тощо, переконаний Прем’єр-міністр.

“Питання турботи про людей з інвалідністю – це індикатор зрілості будь-якої нації, будь-якої держави”, – підкреслив він.

Урядовий портал

Share Button

Доступність транспорту – пріоритетний напрям діяльності Міністерства інфраструктури, – Юрій Лавренюк

1 грудня 2016 року в Міністерстві інфраструктури України відбувся круглий стіл “Доступність транспорту та об’єктів транспортної інфраструктури” за участю Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю Валерія Сушкевича, представників ВГО “Національна Асамблея людей з інвалідністю України”,  громадських організацій осіб з інвалідністю різних областей України, фахівців та експертів з питань безбар’єрності в транспортній сфері (Укртрансбезпека, ПАТ “Укрзалізниця”, Укравтодор, Державіаслужба, ДП “Адміністрація морських портів України”).

Заступник Міністра інфраструктури України Юрій Лавренюк наголосив на тому, що: «Проблема безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших мало мобільних груп населення сьогодні досить широко обговорюється як на міжнародному, так і на національному рівнях, тому доступність транспорту та обєктів транспортно-дорожньої інфраструктури для осіб з інвалідністю та інших мало мобільних груп населення – є одним із пріоритетних напрямів діяльності Міністерства інфраструктури України».

Під час дискусії обговорено результати підготовки проекту Національної доповіді «Доступність транспорту та об’єктів транспортної інфраструктури для осіб з інвалідністю», проблемні питання щодо стану доступності транспорту та об’єктів транспортної інфраструктури для людей з обмеженими фізичними можливостями, альтернативні шляхи їх вирішення.

Круглий стіл «Доступність транспорту та об'єктів транспортної інфраструктури»

Круглий стіл «Доступність транспорту та об'єктів транспортної інфраструктури»

Джерело: Сайт Міністерства інфраструктури України

Share Button

Відзначення Дня Людей з інвалідністю в центральній бібліотеці

4 грудня 2016 року о 12.00 в читальному залі Центральної спеціалізованої бібліотеки для сліпих ім. М.Островського відбудеться відзначення Дня людей з інвалідністю. У заході візьмуть участь: учні вокальної студії Тетяни Цвір «Дітлахи» та лідер групи «Колодій» Павло Колодій, активні читачі бібліотеки, які даруватимуть свою творчість, а також шановані гості зі Львова – члени літературно–мистецької вітальні»поклик» із презентацією книги «Серцем припасти до Львова».

Тож, щиро запрошуємо всіх з відкритими серцями відвідати наше мистецьке дійство, яке нікого не залишить байдужим!

Share Button

Зустріч із паломником на афон Ігорем Шрамком

1 грудня 2016 року о 15.00 в читальному залі Центральної спеціалізованої бібліотеки для сліпих ім. М.Островського відбудеться зустріч з працівником відділу соціального служіння Харківської та Богодухівської єпархії Української православної церкви Ігорем Шрамком, який нещодавно повернувся з паломництва зі святого Афону. Пан Ігор поділиться своїми враженнями від поїздки монастирями Афону, розповість про деякі звичаї тієї чи іншої обителі, розкаже, що найбільше схвилювало його та тих, хто з ним подорожував та багато–багато іншого.

Тож, приходьте, буде дуже цікаво, адже далеко не кожному з нас може випасти щаслива нагода відвідати святу гору Афон.

Share Button

Незрячі українці просять владу побачити їх

Якщо десь по закордонах люди з порушеннями зору мають можливість отримувати різноманітні засоби й пристрої, які полегшують їхнє життя, то в Україні вони приречені на постійну боротьбу. З ким і заради чого?

Як розповів заступник голови правління Українського Товариства сліпих (УТОС) Михайло Новосецький (на знімку), у нашій країні незрячі — найуразливіша категорія населення. Хоча серед них є відомі керівники підприємств, юристи, вчені, педагоги, музиканти, спортсмени і навіть парашутисти. Але всього цього незрячі досягають не завдяки, а всупереч усьому, докладаючи титанічних зусиль.

Вчитися і працювати — зась! Хоча й дозволено

Проблеми починаються з отримання освіти. В Україні діє 151 дитсадок для дітей з порушенням зору, 13 із них — у столиці. А от спеціалізованих шкіл-інтернатів для дітей із зниженим зором у столиці лише два, ще один — під Києвом, а повністю сліпі діти мають змогу навчатися лише в одному навчальному закладі — школі-інтернаті №5. Була в столиці єдина на всю Україну заочна школа для сліпих дітей, на базі якої працювали навчально-консультативні пункти в усіх регіонах України. Але кілька років тому школу ліквідували й тепер незрячі діти, які мешкають у регіонах, мають проблеми з отриманням середньої освіти. Як з’ясувалося, ця школа була заснована Шевченківською райдержадміністрацією й фінансувалася з районного бюджету. Діти навчалися у цій школі раз на тиждень по три години. Звичайно, заочне навчання не ідеальне, але педагоги намагалися, щоб учні освоїли програму відповідно до навчального плану. Чому відмовилися фінансувати заклад, який працював не на район, а на всю Україну?! Питання не лише до райдержадміністрації, а й до Міністерства освіти.

— Нині більшість незрячих молодих людей, закінчивши школу, намагаються вступати до вишів. З одного боку, це добре, — розповідає Михайло Новосецький. — Та, на жаль, навіть отримавши вищу освіту, сліпа людина практично не може влаштуватися на роботу. У нашій державі живуть 2,5 мільйона людей з особливими потребами, тобто п’ять відсотків від загальної чисельності населення — інваліди. Я — інвалід по зору і я вирішив реалізувати своє право на працю і влаштувався на роботу. Однак незабаром у відділі кадрів мені кажуть: ти, мовляв, шановний, маєш довідку про інвалідність, а в ній є примітка: «Непрацездатний, потребує постійного стороннього догляду»… Я роками жив без цього стороннього догляду і навіть на думку не спадало, що він так уже мені й потрібен. Виявляється, з Фонду захисту осіб з інвалідністю приходила комісія і мій роботодавець отримав догану за те, що взяв на роботу «непрацездатну людину». У 2007 році Кабінет Міністрів прийняв нове положення про Індивідуальну програму реабілітації та адаптації осіб з інвалідністю — ще один папірець, без якого людині з інвалідністю відтепер стало практично неможливо працевлаштуватися. Відповідно до того положення, «індивідуальна програма для повнолітніх осіб з інвалідністю розробляється медико-соціальною експертною комісією (МСЕК)». Але, щоб потрапити туди, людина повинна отримати направлення від лікарсько-консультативної комісії за місцем проживання. Для цього слід звернутися до окуліста за місцем проживання, потім здати аналізи та пройти огляд кількох лікарів. Чинний наказ МОЗ України №183 встановлює кілька критеріїв, за якими оцінюється, так би мовити, пристосованість людини з інвалідністю до життя. Такими критеріями є здатність до навчання, спілкування, орієнтації, контролю своєї поведінки, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності. За законом, людина з І групою інвалідності повинна мати хоча б один пункт обмежень, оцінений трьома балами, тобто як важливий і значний. Це досить несправедливий підхід до справи. Я вважаю, що інвалідність повинна встановлюватися не за ступенем пристосованості до життя, а за ступенем обмеження тієї чи іншої функції організму. Інакше виходить, що людина без ніг чи очей або повністю глуха, але водночас пристосована до життя, що не вимагає постійної сторонньої допомоги і не залежить від суспільства, повинна бути «покарана» меншою пенсією, ніж людина, стан здоров’я якої, можливо, трохи кращий, але вона не має бажання пристосовуватися до життя і приносити хоч якусь користь суспільству.

Фонд соціальної підтримки та захисту осіб з інвалідністю має спеціальну програму й оплачує навчання людини з обмеженими можливостями. Для незрячих найбільш прийнятні професії юриста, філолога, психолога, соціального працівника та масажиста (їх готують два медичні коледжі — в Києві та Генічеську). Але ж не всі здорові люди здатні опанувати вищу освіту, не кажучи вже про незрячих. Люди з вадами зору можуть працювати слюсарями-складальниками, майстрами по дереву, операторами комп’ютерного набору. А закладів, де б незрячі або слабозорі люди отримали робітничу спеціальність, в Україні немає жодного! Із 380 реабілітаційних центрів для людей з обмеженими можливостями лише три — для незрячих: у Києві, Луцьку і Чернівцях!

Нині існує гостра потреба в малих підприємствах, де могли б працювати незрячі: юридичні контори, масажні кабінети тощо.

Засоби реабілітації невідомо де

Наступною серйозною проблемою для незрячих є забезпечення, а швидше — незабезпечення засобами реабілітації. Магнітофони для читання книжок і газет, озвучені годинники й термометри, диктофони, машинки для набивання текстів шрифтом Брайля, білі тростини — все це повинна видавати держава. Так роблять у всіх цивілізованих країнах. Але не в Україні.

За словами Михайла Новосецького, з 2009 року Кабмін скасував постачання людини з інвалідністюм цих життєво необхідних засобів. «Це не просто знущання, це геноцид! — переконаний незрячий керівник. — Навіть тростину в Україні не можуть виготовити — завадив тендер, через який неможливо знайти виробника. Спеціальні комп’ютери для незрячих студентів і плеєри для прослуховування літератури Фонд захисту осіб з інвалідністю начебто закупив, але їх поки що ніхто не бачив».

За законом, інваліди по зору раз на півроку повинні проходити лікування й обстеження в умовах стаціонару, щоб остаточно не втратити зір. Але в Києві (та й в Україні загалом) немає жодного спеціалізованого відділення для тотально сліпих. Або хоча б окремо виділено санітарку, яка б супроводжувала незрячу людину на процедури. Років 20 тому закрили єдину спеціалізовану лікарню для незрячих на вулиці Зоологічній. І на всі звернення з цього приводу до КМДА відповіді немає.

Громадський транспорт як перешкода

Поїздка міським транспортом перетворюється на серйозне випробування. Метрополітен більш-менш пристосований для проїзду людей з особливими потребами! А все решта — просто жах. Особливо маршрутки. По-перше, майже всі вони зупиняються не на зупинках, а десь поруч. «Люди побігли, а незрячий стоїть і не знає, який транспорт підійшов і в який бік за ним бігти», — пояснює співрозмовник.

На думку Михайла Новосецького, варто виділити чотири-п’ять найбільш проблемних транспортних вузлів. Наприклад, біля станцій метро «Либідська» (це — найнебезпечніша для незрячих транспортна розв’язка!), «Лук’янівська» й «Виставковий центр» маршрутки стоять біля бордюру, а тролейбуси зупиняються у другому-третьому ряду, й добиратися до них, лавіруючи між машинами, смертельно небезпечно. На багатьох зупинках павільйони-МАФи розташовані майже впритул до бордюру, а тролейбуси зупиняються навпроти. Перш ніж потрапити до транспорту, незряча людина може кілька разів упасти, зачепившись за кіоск. Біля метро «Дарниця» на зупинці розміщено три павільйони очікування з магазинами. Транспорт тут зупиняється, де захоче водій. Сліпі в цьому безладі не можуть зорієнтуватися.

Але і це далеко не весь перелік проблем.

ЦИФРА

285 мільйонів населення планети має порушення зору: 39 мільйонів — незрячі, у 246 мільйонів — значна ступінь зниження зору. 90 відсотків незрячих живуть у країнах із низьким рівнем доходу. В Україні точної офіційної статистики щодо кількості людей із порушеннями зору немає: за неофіційними даними, їх приблизно 100 тисяч, у Києві — майже 4,5 тисячі.

Голос України

Share Button

Украінські паратриатлети взяли участь і перемогли у міжнародному Бейрутському марафоні

13 листопада 2016 року в столиці Лівану відбувся 14-й міжнародний Бейрутський марафон, який щороку збирає 40 тисяч любителів бігу з понад 80 країн світу. Старт марафону дав рекордсмен світу та олімпійський чемпіон британець Лорд Себастьян Коу.

Цього року за ініціативи Посольства України в Лівані вперше в Бейрутському марафоні брали участь наші паралімпійці, зокрема чемпіон України 2016 р. з триатлону Віта Олексюк, яка марафонську дистанцію у 7 кілометрів пробігла найшвидше та здобула перше місце, а другим виявився теж український спортсмен Анатолій Варфоломєєв.

Нашу державу на марафоні представляли також українська громада в Лівані та українські дипломати, зокрема Посол України в Лівані І. Осташ та Тимчасовий повірений України в Сирії В. Джиджора.

Share Button

Виставка «Торкаючись бачу: великі українці» приїжджає до Києва

28 листопада 2016 року о 14.00 у Києві в Успенському Соборі на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника відбудеться відкриття виставки «Торкаючись бачу: великі українці». Виставка триватиме до 5 грудня 2016 року.

На виставці представлено 12 скульптурних портретів визначних постатей нашого державотворення для тактильного сприйняття незрячими: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Григорій Сковорода, Андрей Шептицький, Микола Амосов, Марія Заньковецька, Георгій Гонгадзе, Володимир Івасюк, Михайло Бочук, Олександр Довженко, Сергій Нігоян.

Біографія про кожну особистість (скульптуру) озвучена через аудіомедійний засіб впізнаваними голосами відомих українських музичних виконавців: Олександр Пономарьов, Тіна Кароль, Оксана Білозір, Павло Табаков, Павло Зібров, Алла Кудлай, Юрій Гнатковський, Павло Дворський, Василь Ілащук, Олександр Божик, Наталія Шелепницька, Ірина Зінковська. Також відповідні описи підготовані шрифтом Брайля.

Share Button