Героям присвячується
Балада про дуб
Дуб високий похитнувся у пустім дворі,
Від ворожого снаряду листя у вогні.
Та не може дуб упасти, хоч сили й покида,
Він своїм гіллям широким хату закрива.
А в хатині тій родина мешкає давно:
Ллється мами колискова крізь старе вікно,
Тато прийде із роботи — діти на поріг,
І бабуся вишиває квітку-оберіг.
А на свято, як збереться за столом рідня,
Грає, весело сміється поруч дітвора…
Дуб тихесенько радіє, на хату спогляда,
Бо вона є вічний символ затишку й тепла.
А тепер в хатині тиша по кутках гуля,
Виїхала вся родина подалі звідсіля.
Навкруги запахло смертю — «русский мир» прийшов
У кривавім круговерті чути гуркіт бомб.
Бетеери, танки, гради сунуть по селу:
Все дощенту нищать гади на своїм шляху.
Раптом танк ворожий дуло повернув на хату —
Полетів снаряд смертельний її зруйнувати.
Запалало, загриміло, димом все покрило,
З боку хати, ніби стогін, все тріщало, вило…
А коли настала тиша, дим прибила злива:
Дуб кремезний догорав — хата уціліла.
Наталка Щербань, Промінь
