ЗАКЛИК

У Вінниці провели традиційне змагання із шашок-64 серед спортсменів із порушенням зору. Змагалися на базі Вінницького УВП УТОС. 

Турнір був присвячений Дню Збройних Сил України. Його підтримав обласний осередок спортивної Федерації незрячих України. Спортсмени грали за коловою системою. В підсумку перше місце зі стовідсотковим результатом посів тотально незрячий кандидат у майстри спорту України Іван Люлик. Він не вперше виграє таке змагання.  Івану Люлику — вже 69 років. Незважаючи на поважний вік, він не лише успішно займається спортом, але й працює. Зокрема, робочим на підприємстві незрячих.          

На очко від чемпіона відстав тотально незрячий 42-річний першорозрядник Леонід Кучерук. Він працює бібліотекарем у обласній читальні імені Отамановського, у її філії на базі Вінницького УВП УТОС. Бронза — у 35-річного тотально незрячого шашкіста Миколи Гурського. Призери отримали право представляти Вінницю на подальших обласних ті всеукраїнських змаганнях серед незрячих    

 — Всі учасники турніру регулярно, 2 — 3 рази на тиждень, ходять на тренування до шахово-шашкового клубу підприємства незрячих. Там намагаємося зберігати спортивну форму. Я сам останнім часом переважно граю онлайн у шахи. Тому було цікаво знову спробувати себе і у шашках, — сказав  Леонід Кучерук.          

Нагородження провів голова обласного осередку Спортивної федерації незрячих України Костянтин Ільніцький. Призери отримали не лише дипломи, але й грошові премії. 

— Шахи тренують інтелект, логіку та інші корисні якості. На нашій базі є відповідний інвентар для незрячих – спеціальні шахи і шашки. Тому ми самотужки можемо проводити тренування і змагання, — прокоментував Костянтин Ільніцький.      

Прес-центр обласної організації УТОС

Джерело: vn.20minut.ua

Дорогі наші читачі, представляємо вам новий випуск газети «Промінь» за 27 листопада 2023-го року, який цього разу на перших шпальтах розповість вам, на які виплати можуть розраховувати особи з інвалідністю упродовж 2024-го року і на що можна очікувати в цьому сенсі даній категорії людей в наступні 12 місяців.

Яка ситуація із фінансуванням на засоби реабілітації для українців з інвалідністю в році, що добігає кінця.

 Також не залишилися без уваги культурно-громадські заходи, які були проведені, зокрема, на Чернігівщині.

Перешкоди на тротуарах у місті Рівному: чи насправді безбар’єрний простір населеного пункту співзвучний назві самого міста?

Далеко не будемо відходити від теми культури та мистецтва. Вас не зможе не захопити біографія незрячого джазмена: Джордж Ширінг став легендою цього запального стилю, абсолютно не зважаючи на перешкоди в усіх сенсах цього слова.

У рубриці «Культурний простір» йдеться про те, як незрячі люди спробували стати художниками. Як вам таке? Звучить сюрреалістично? Незвично? Про надзвичайно  цікавий арт-проєкт сучасного українського художника Костянтина Подола «Абстракції з темряви», про учасників цього проєкту, про їхні враження від малювання та про те, що зрештою вийшло з цього у фіналі,- читачі «Променя» зможуть дізнатися із статті журналіста із загадковим іменем Tezey «Абстракції з темряви – кольори із сердець».

Обговорюючи видатних людей, редакція «Променя» пропонує згадати на сторінках цього випуску нашу співвітчизницю – Ольгу Кобилянську, котра зачаровує нас своїм глибоким розумом і великим талантом.

 13-го листопада відзначався Міжнародний день незрячих. Коротко про цей день та його історію вам також розповість «Промінь».

Наостанок, радимо вам не оминати сторінки із поезіями, різноманітними цікавинками, а також із важливими оголошеннями.

Газета «Промінь» і надалі продовжуватиме тримати вас в курсі останніх новин. Тож, далі буде…

Матеріал підготувала бібліотекар І категорії Ганна Чорна

7 грудня 2023 року на Київському УВП №2 УТОС відбувся круглий стіл приурочений Міжнародному дню людей з інвалідністю, що був ініційований Київською міською організацією УТОС. До участі в круглому столі були запрошені по три представника від кожної з восьми столичних первинних організацій УТОС.

На запрошення голови Київської міської організації УТОС Віктора Володимировича Романюка відгукнулись і брали участь у круглому столі від ЦП УТОС заступник голови з соціальних питань Михайло Миколайович Новосецький, юрист Філіп Степан Юрійович, від Київської міської державної адміністрації директор Департаменту соціальної політики Руслан Валентинович Світлий, Уповноважена з прав людей з інвалідністю Леся Станіславівна Петрівська разом з працівниками свого відділу – тим самим вони засвідчили своє небайдуже ставлення до менш захищених верств населення.

Обговорюючи нагальні питання представники влади запевнили присутніх в своїй готовності до подальшої співпраці у вирішенні питань соціального захисту осіб з інвалідністю, в тому числі осіб з інвалідністю по зору, чисельність котрих значно зростає в наслідок війни. Зустріч відбувалась в теплій і доброзичливій атмосфері.

Порадував усіх і підбадьорив виступ співаків з Київського УВП №4 УТОС Олексія Вишневського, Віталія Головченко, Володимира Бензеля, особливо пісня «Червона калина» в акапельному виконанні тріо.

Активістів міста Києва було відзначено грамотами Київської міської організації УТОС «За багаторічну сумлінну працю, вагомий особистий внесок в діяльність Київської міської організації УТОС та в зв’язку з відзначенням Міжнародного дня людей з інвалідністю».

30 листопада 2023 року у комунальній реабілітаційній установі «Київський центр незрячих», який очолює Сергій Анатолійович Васін, відбулася інтелектуальна гра, конкурс ерудитів, присвячений Міжнародному дню людей з інвалідністю.

Повномасштабні бойові дії, які розпочалися на території України 24 лютого 2022 року, змусили виїхати за кордон багато українців, зокрема і незрячих. Але й ті реабілітанти центру, які зараз знаходяться за кордоном, підтримують постійний зв’язок з центром за допомогою вайберу та інших сучасних засобів комунікації. Тож змагалися дві команди: міжнародна команда «Занесло» (Франція, Німеччина, Україна) та команда «Титан», учасники якої перебували безпосередньо у «Київському центрі незрячих». Команди очолили відповідно Олег Чмут та Євгеній Познанський.

Питання були різноманітні: на логіку, ерудицію та кмітливість. Після інтелектуальної розминки розпочалася основна гра. Команди мали обирати по черзі собі номери запитань від одного до двадцяти чотирьох. Ведуча зачитувала питання, яке знаходилося під обраним номером. Команда мала на обговорення одну хвилину. У разі відсутності спільної відповіді вирішальне слово належало капітану команди, який мав обрати вірний, на його думку, варіант. Наприкінці цього етапу загальний рахунок був 3:3, тобто за формулою: «Перемогла дружба». За умовами конкурсу у цьому випадку належало провести двобій каптанів команд.

Капітанами були, як сказано вище, Олег Чмут команда «Занесло» та Євгеній Познанський команда «Титан». Підсумковий рахунок конкурсу капітанів 3:2 на користь Євгенія Познанського. Атмосфера була насичена енергетикою змагання, драйву та бажанням перемоги. Усі учасники отримали справжнє задоволення і дякують організаторам.

Пов’язки, джгути, люди на підлозі… що це? Ще одна трагедія, на які такий багатий воєнний час? Але вже наступної миті помічаєш, що нічого страшного не відбувається, люди заклопотані, зібрані, але зовсім не налякані, інколи лунає сміх, і навіть ті, що лежать начебто непритомні, весело посміхаються. Та й лежать не зовсім і на підлозі, а на кариматах. Що це? Це тренінг з надання першої допомоги, який Товариство Червоного Хреста проводить для незрячих киян, які побажали отримати такі необхідні навички.

Вміння, як-то кажуть, за плечима не носити, а знання, які допоможуть врятувати життя оточуючих людей — це завжди актуально, навіть у мирний час, не те що у військовий.

Можливо хтось і вважає незрячих цілком безпорадними, такими, що самі лише потребують сторонньої допомоги, але ми з вами добре знаємо, що люди із частковою, а то й повною відсутністю зору турбуються про близьких не менш ніж інші, і завжди раді зробити усе, що в їхніх силах, для оточуючих. Тож, пропозиція провести тренінг з надання першої медичної допомоги знайшла щирий відгук серед членів столичних первинок УТОС. Ініціатива проведення цього тренінгу належить Марині Потеляхіній, активістці, патріотці, в. о. директора Центральної спеціалізованої бібліотеки УТОС. Ініціативу було охоче підтримано співробітниками Червоного Хреста, які з розумінням поставилися до бажання українців із вадами зору освоїти навички надання першої допомоги оточуючим. Як і належить журналістові, автор цього нарису був не лише спостерігачем, але й безпосереднім учасником подій. Тренінг відбувся 25 листопада 2023 року. Цей день для столиці розпочався, як ми знаємо, достатньо складно. У місті була повітряна тривога. Київське ППО відбивало атаки безпілотників, проте і ці обставини не відбили бажання у більшості з тих, хто записався на тренінг, взяти в ньому участь. Тож як тільки дали відбій, учасники поквапилися до офісу Товариства Червоного Хреста, який знаходиться на одній зі столичних вулиць. Невеличке запізнення, з яким стартував тренінг з вищеназваних причин, нікому не зіпсувало настрій. Заняття проводили співробітники Червоного Хреста, інструктори з надання першої допомоги — Ольга та Анна. Вони надзвичайно доброзичливо та уважно ставилися до своїх учнів, охоче відповідали на кожне запитання, усе досконально пояснювали, а під час практичних занять терпляче та вміло показували, допомагали, дозволяли, за бажанням, повторити вправи, аби остаточно затвердити набуті навички. Протягом усього тренінгу панувала доброзичлива, невимушена атмосфера, проте усі поставилися до отримання знань відповідально.

Учасники ознайомилися з історією Міжнародного Руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, засвоїли алгоритм дій надання першої допомоги. Дізналися про те, що таке відновне положення та як правильно привести у нього людину, яка втратила свідомість. Тренувалися одне на одному. Перевертали «непритомного» колегу під контролем інструкторів. А от серцево-легеневу реанімацію робити на живій людині, яка перебуває у нормальному стані, не можна — це навпаки небезпечно для роботи серця, тож відпрацьовували навичку на відповідних манекенах. При цьому у заняттях були задіяні як манекени, які зображують дорослих людей, так і «малюки», бо, звичайно, проведення серцево-легеневої реанімації для дорослих і немовлят має певні відмінності.

А що робити, якщо людина подавилася, або, кажучи мовою медиків, спостерігається непрохідність дихальних шляхів? Як бути при кровотечі? Якщо людину поранено? А якщо травма? Опік? Обмороження? Як правильно транспортувати людину, яка не може сама пересуватися? Усе це проходили учасники тренінгу. Перев’язували уявні рани у різних частинах тіла, накладали джгути та ставили турнікети тощо.

У кінці заходу на нас чекала заслужена нагорода: сертифікат про проходження тренінгу, який є дійсним протягом трьох років і визнається у 192 країнах світу.

Але і після закінчення тренінгу учасники ще довго ділися враженнями.

— Круто! Я сама маю фах масажиста, але сьогодні дізналася стільки важливого та цікавого, — каже учасниця Олена.

Завершуючи заняття, наші інструкторки бажали:

— Дай Боже, щоб не знадобилося. Щоб і ви, й усі ваші близькі завжди були здорові.

І це мудре побажання. Ну якщо, боронь Боже, щось таки трапиться, то тут стануть у пригоді й набуті на тренінгу навички, які попри свою простоту можуть допомогти врятувати людське життя.

Товариство Червоного Хреста завжди сприяє поширенню вміння надання першої допомоги, тож охочі пройти подібний тренінг ще матимуть таку можливість

Євгеній Познанський

«Промінь»

У США лікарі вперше у світі пересадили пацієнту ціле око. Попри те, що зір у чоловіка не відновився, цей випадок є проривом для медицини.

Про це повідомляє Reuters.

Трансплантацію провели 46-річному військовому ветерану Аарону Джеймсу. З ним трапився нещасний випадок – чоловіка вдарило струмом на виробництві. Внаслідок цього його ліва частина обличчя, ніс, рот та ліве око були сильно пошкоджені.

Аарону провели часткову пересадку обличчя та трансплантували око. Вона тривала 21 годину. За шість місяців лікарі помітити позитивну динаміку в органі зору – добре функціонували кровоносні судини та сітківка.

“Сам факт того, що ми пересадили око, є величезним кроком вперед, про який століттями думали, але ніколи не робили”, – зауважив Едуардо Родрігес, який очолював команду лікарів.

За його словами, ціллю медиків було не відновлення зору, а збереження життєздатності очного яблука.

Щоб прискорити відновлення зв’язку між зоровим нервом ока та мозком реципієнта, хірурги зібрали стовбурові клітини з кісткового мозку донора і ввели їх у нерв. Однак наразі зв’язок між ними не встановився.

Як зазначає Родрігес, інші дослідницькі групи розробляють спосіб з’єднання нервових мереж мозку з незрячими очима шляхом введення електродів.

Водночас Аарон Джеймс не розраховував на те, що зможе бачити трансплантованим оком.

“Лікарі ніколи не очікували, що це взагалі спрацює, і вони сказали мені про це з самого початку.

Я відповів їм: “Навіть якщо я не зможу бачити принаймні ви всі зможете навчитися чомусь, щоб допомогти наступній людині”. Сподіваюся, це відкриє новий шлях”, – розповів пацієнт.

Однак Едуардо Родрігес запевняє, що Джеймс все ще має шанс відновити зір на пересадженому оці.

“Я не думаю, що хтось може стверджувати, що він буде бачити. Але з тієї ж причини ніхто не може стверджувати, що він не буде бачити. На цей час, я думаю, ми цілком задоволені результатом, якого змогли досягти за допомогою технічно дуже складної операції”, – прокоментував хірург.

Україно-німецька кінокоманда створила стрічку, яка надихає людей із серйозними травмами жити та боротися за успіх.

Про це йшлося під час презентації кінокартини в Медіацентрі Україна – Укрінформ.

«Головна мета в цьому фільмі дуже проста – ми хочемо розповідати прості людські історії про тих, чиє життя змінив спорт. Це історії про учасників паралімпійського руху, професійних спортсменів, про ветеранів, які займаються спортом, про звичайних людей, які з тих чи інших причин мають інвалідність, і про те, як вони крокують по життю і завдяки спорту стають трішки щасливішими. Наша мета – шукати цю трансформацію людини через спорт», – пояснив режисер та продюсер фільму Руслан Батицький.

Документальний фільм «Гра в сліпоту» має  ігрове короткометражне доповнення. Оскільки автори проєкту зробили свого роду експеримент, і під однією назвою створили по суті два фільми: один – документальний, а інший повністю постановчий, з прописаним сценарієм, діалогами та акторами.

Головний герой стрічки – професійний спортсмен-голболіст Сергій Врабій, який втратив зір у шість років. Опираючись на свій досвід він наголошує, що хотів би, щоб люди побачили в цьому проєкті головну думку – що інвалідність це не крапка у житті людини.

«Хочу, щоб цей фільм став камінцем в озері спокою та незнання про людей незрячих, і не тільки незрячих, тому що є й інші складові в нашому фільмі. Щоб від цього камінця пішли хвилі, які зможуть дати людям побачити під іншим кутом, під іншим соусом і люди звернули на це увагу. Щоб побачили це люди з інвалідністю, які зрозуміли б для себе, що на цьому для них життя не закінчується, тобто є те, що вони можуть робити, і, як я, можуть спортом займатися, у кіно зніматися. Це не є проблема, і інвалідність це не крапка і не кінець життя  – от, я думаю, це головна думка, яку хотів би, щоб люди бачили в цьому фільмі», – зазначив Сергій Врабій.

Після допрем’єрного показу документальну частину планують показати на телебаченні й опублікувати її у вільному доступі. Позаяк автори хочуть, аби якомога більше українців побачили цей фільм, який би дав їм поштовх шукати можливості для себе.

Загалом же команда планує показати стрічку щонайменше на десяти міжнародних кінофестивалях.

24 жовтня 2023 року в Національній опереті України відбувся прес-підхід з нагоди презентації інклюзивого проєкту «Тактильна адаптація вистав для глядачів». У цей день для відвідувачів із порушенням зору була доступна аудіодискрипція мюзиклу «Сімейка Аддамсів», а також вони змогли ознайомитися з книгами з тактильною графікою та окремими предметами з декорацій.

Проєкт створений командою театру за підтримки Українського культурного фонду та базується на чотирирічному досвіді роботи з аудиторією, яка має порушення зору.

До п’ятьох різножанрових вистав були підготовлені аудіодискрипція та тактильні книжки, які представляють декорації та костюми кожної вистави, театральні програмки шрифтом Брайля та описовий тур до двадцяти інших вистав театру. Це дозволить надавати послугу для глядачів з порушенням зору максимально комфортно. Водночас, значна частина репертуару Національної оперети України стане доступнішою.

Зокрема, вже у вересні та жовтні цього року для глядачів стали доступними такі вистави – «Доріан Грей», «За двома зайцями», «Сімейка Адамсів», «Тигролови» (прем’єра), «Sugar, або в джазі тільки дівчата».

Проєкт «Тактильна адаптація вистав для глядачів Національної оперети України» – це наступна сходинка та розвиток вже існуючої практики, а для театральної спільноти – це гарний приклад та спільний досвід, до якого можна долучатися.

З журналістами поспілкувались: генеральний директор – художній керівник Національної оперети України Богдан Струтинський, куратор проєкту Кіра Степанович та незрячі експерти Олег Лата і Тетяна Антоненко.

Увесь цивілізований світ 15 жовтня відзначає Міжнародний день білої тростини.

Історія виникнення білої тростини починається у 20-х роках минулого століття. Професійний фотограф із Бристоля (Британія) Джеймс Бігс у результаті нещасного випадку повністю втратив зір і не мав змоги самостійно пересуватися. Тоді він взяв у руки звичайну тростину і спробував за допомогою неї ходити вулицями міста, але швидко зрозумів, що це вкрай небезпечно: його постійно штовхали зустрічні перехожі. Його навіть мало не збив автомобіль через те, що він не виділявся з натовпу. Тоді незрячий англієць вирішив пофарбувати тростину в білий колір, аби її було видно здалеку і всі розуміли, що йде незряча людина.

З того часу біла тростина стала символом сліпоти й незалежного та самостійного пересування незрячої людини у просторі. За допомогою білої тростини люди з порушеннями зору можуть самостійно відвідувати потрібні їм місця: крамниці, медичні установи та навчальні й культурні заклади, ходити на роботу й навіть мандрувати. Цьогоріч 15 жовтня Біла тростина зібрала незрячих дорослих і дітей на цікавий захід «Доступний культурний простір для незрячих або Поезія на дотик».

Об’єднана редакція періодичних видань Українського товариства сліпих «Заклик» та Республіканський будинок звукозапису і друку Українського товариства сліпих разом із Літературно-меморіальним будинком-музеєм Тараса Шевченка запросили до приміщення музею учасників заходу, серед яких були присутні Уповноважена Київської міської ради з прав осіб з інвалідністю Леся Петрівська, учні Київської спеціальної школи № 5 ім. Я. П. Батюка для незрячих дітей, працівники редакції «Заклик» і РБЗіД УТОС і члени Українського товариства сліпих. Під час заходу з вітальним словом виступили Леся Петрівська та головний редактор редакції «Заклик» Наталія Щербань. Про проблеми доступності міської інфраструктури для незрячих киян розповів у своєму виступі президент Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» Геннадій Євсев’єв. Він зокрема зазначив, що тактильні направляючі плитки в місті вкладаються не завжди правильно і що транспорт, який має озвучку, не завжди її вмикає, що ускладнює самостійне пересування людей із порушеннями зору столицею. На жаль, залишається актуальною проблема покинутих велосипедів і самокатів, а також паркування автомобілів на тротуарі, що заважає пересуватися не лише незрячій людині, але навіть і зрячій.

Радо й гостинно всіх присутніх вітали завідувачка музею Галина Мрозек та старший науковий співробітник музею Оксана Какадій-Нагорна. У своїй щирій промові вони згадали великого Кобзаря, та розповіли, що його життя і творчість також були пов’язані з незрячими людьми. Адже молодша сестра Тараса Шевченка Марія народилася незрячою, і поет постійно піклувався про неї, а у своїх поемах не раз згадував сліпих кобзарів, які у своїх думах оспівували страждання нашого народу. Також пані Оксана наголосила на тому, що їхній музей завжди доступний і відкритий для кожного відвідувача, і, звісно ж, для людей із інвалідністю.

Офіційна частина поступово перетворилася на справжнє мистецьке свято. Перед присутніми щиро і проникливо заспівав під гітару й зачитав вірші Тараса Шевченка незрячий історик, колишній вихованець Київської спеціальної школи № 5 для незрячих дітей Владислав Цимбал.

Неабиякі творчі здібності продемонстрували юні учасники заходу. Яскраво та активно виступили учні спецшколи для незрячих дітей Козлова Софія (5-А), Туровський Арсен (5-А), Кожухівський Володимир (10-Б), Ільченко Олександр (10-Б) та Кошла Богдан (8-А). Вони грали на гітарі та фортепіано, співали пісні й читали вірші.

Цікаву програму для всіх учасників заходу підготували працівники музею. Вони провели конкурс із мішечками, які були наповнені різними крупами та травами. Мішечки підносили по черзі кожному незрячому учаснику, який мав відгадати, що знаходиться в ньому. Також для всіх охочих були проведені індивідуальні екскурсії, під час яких можна було познайомитися зі старовинними експонатами на дотик. А справжнім дивом музейного саду є 200-літня шовковиця, плоди з якої куштував і любив Тарас Григорович Шевченко. Цікаво, що й донині дерево дарує нам свої соковиті ягоди.

На жаль, час швидко сплинув. Зустріч була настільки теплою та цікавою, що учасники не хотіли розходитись. Ще одна приємність чекала на них. Працівники музею почастували всіх смаколиками та запросили частіше відвідувати музей і не забувати поезію великого Кобзаря, чиє слово донині є зброєю в боротьбі за волю нашого народу.