Застиглий погляд скульптури юнака замріяно дивиться у далечінь. Його обіймає теплий серпневий вітер, світить яскраве сонце, за плечима відблискує вогняним кольором велична споруда музею, але він стоїть і здається, що його мармурові вуста шепотять безсмертні слова: «Найдорожче в людини це життя. Воно дається один раз і прожити треба його так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки». І як би ми не ставилися до ідеології, яку сповідував Микола Островський, мало хто з цими словами не погодиться . Тому не марно витрачають свій час його земляки шепетівчани.
«Лінія життя – в твоїх руках» – саме така тема «Школи майстерності» для людей із особливими потребами, що працювала цього року у місті Шепетівка на Хмельниччині з 14 по 18 серпня. У попередні роки ми вже розповідали нашим читачам про цей унікальний захід, який заснували Народна академія творчості інвалідів, очолювана Оленою Александровою та музей видатного письменника Миколи Островського у Шепетівці.
Приємно, що з кожним роком усе більше членів УТОС беруть участь у роботі «Школи майстерності». Кожного року організатори «Школи» визначають тему, якій мають бути присвячені роботи учасників. Наприклад,2015 року – «Ми діти твої, Україно», 2016 – «В серці живе Україна», цього року – це «Лінія життя в твоїх руках». Саме таку тему було обрано заради боротьби з таким злом як дитячий травматизм. Щодня діти страждають, а іноді навіть гинуть через нещасні випадки, винуватцями яких стають вони самі ,а також, звичайно, дорослі, які не приділяють дітлахам належної уваги.
Президент НАТІ пані Олена Олександрова має не лише добре серце, але і значний досвід роботи. Вона пригадує, що коли їй вдалося організувати на місцевому телебаченні одного з міст України серію пізнавальних передач, які у формі гри та казки застерігали малечу від небезпечних пустощів, то дитячий травматизм у регіоні знизився удвічі. Тож і зараз учасникам було запропоновано присвятити власну творчість цій благородній справі.
Цього року у рамках роботи заходу працювали майстер-класи з поезії, журналістики та малюнку. Зустріч із досвідченими митцями, що можуть допомогти вдосконалити майстерність, демонстрація власного творчого надбання, спілкування з однодумцями – колегами по перу та пензлю, усе це робить участь у цьому заході бажаною для десятків людей.
14 серпня відбувся заїзд учасників, яких організатори забезпечували безкоштовними харчуванням та проживанням. Проте зустріч для киян відбулася вже під час поїздки. Ми потурбувалися квитки придбати заздалегідь, коли іншим пасажирам це ще і на думку не спадало, через що усьому «київському творчому десанту» дісталися місця поруч в однім вагоні, тож вже під час дороги ми отримали можливість познайомитися. Одразу ж встановилася дружня невимушена атмосфера, люди розповідали про своє життя, читали власні поезії під ритмічний стукіт колес, серед розкішних ілюстрацій серпневих пейзажів, що проносилися за вікнами електрички.
На Шепетівському вокзалі нас тепло, по-справжньому дружньо, зустріли господарі. Учасників, кому важко пересуватися, та наші речі повезли автівкою, інші дістаються до музею М. Островського міським транспортом.
У музеї нас тепло вітали співробітники на чолі з директором – Наталією Никоновою. Тут, у музеї ,на гостей вже чекала вечеря. Підкріпивши сили йдемо тихими, дуже охайними вулицями Шепетівки до школи-інтернату, де будемо жити найближчі дні.
Йти зовсім недалеко, але співробітниця музею, яка супроводжує нас встигає розповісти стільки цікавого про своє рідне місто! Милують око стрункі ялини, які колись посадили відомі космонавти тогочасного СРСР, що відвідали Малу батьківщину Миколи Островського.
Наступного дня у актовій залі музею відбулося урочисте відкриття «Школи майстерності».На ньому з вітаннями та напутнім словом до учасників звернулися секретар міськради М. Кикоть, начальник відділу культури Шепетівського міськвиконкому С. Джус, директор музею М. Островського Н. Никонова. У своєму виступі пані Наталя зазначила, що дуже рада тому, що «Школа» зібралася знов, побажала усім її учасникам стати міцною творчою родиною і наголосила на тому, що вважає роботу «Школи майстерності» одним із пріоритетів своєї діяльності на посаді директора музею.
Присутні дружними оплесками вітали президента НАТІ пані Олену Александрову, яка доклала неймовірних зусиль задля того, щоб, попри усі труднощі нашого часу, захід усе ж відбувся. Дарували своє мистецтво і самі учасники – вокалісти, поети. Надзвичайно тепло присутні вітали вокалістку – киянку Ганну Стоянову, яка прибула до школи як волонтер, супроводжуючи своїх друзів. До того ж чарівна пані Ганна виявилася чудовим декламатором, майстерно виконуючи поезії одного з учасників. А скільки радості та позитивних емоцій викликали дитячі «Усмішки» іншої киянки Світлани Проніної! Було також презентовано альманах, до якого увійшли твори усіх учасників «Школи майстерності» починаючи з першого року її існування. Далі усіх учасників та гостей було запрошено на другий поверх музею, де ми мали можливість оглянути унікальну виставку художниці Тетяни Погуральської «Трипільські спогади». Митець, спираючись на знахідки археологів, відтворила костюми давніх трипільців, а також створила унікальну колекцію костюмів Поділля. Виставка мала величезний успіх, зокрема, у прекрасної половини глядачів.
А у фойє на учасників чекало цікаве інтерактивне опитування. Кожному було запропоновано вибрати з кількох предметів один, який міг би стати його символом, розповісти за допомогою цього предмета про власне життєве кредо. Предмети були різні: олівці та резинки для волосся, сірники та підсвічники та ще багато іншого. Автор цих рядків потягнувся до найближчого предмету, не вибираючи, ним виявився підсвічник із синьої порцеляни. Знахідка здалася мені доволі вдалою, тож коли черга дійшла до мене я оголосив експромт, який встиг скласти, допоки про себе розповідали колеги.
Я выбрал подсвечник, почти что свечу,
Поскольку повсюду тянусь я к лучу,
Луч веры Христовой и луч чистых строк,
Над тьмою победа, пусть мрак и глубок!
То символ луча негасимого вечный
Я выбрал вот этот мой синий подсвечник.
І взагалі виступи-автохарактеристики усіх учасників були цікавими, світлими, такими, що викликали щиру симпатію та повагу до митців, які попри різні недуги змогли зберегти та розвинути у собі значний творчий потенціал.
По обіді розпочалася робота майстер-класу з поетики. Його вела талановита поетеса пані Ніна Шмурікова. Кажуть, що найкраще виховувати прикладом. Розповідаючи про свій творчий шлях, читаючи власні твори, пані Ніна дала нам чудові зразки, спираючись на які ,учасники змогли багато що зрозуміти і у власній творчості. Тактовно і уважно розбирала вона і твори учасників. Навіть тим , хто вже мав певний досвід і певні досягнення, було чого повчитися у неї. А скільки радості надали усім її чудові книжки, які авторка сама люб’язно дарувала своїм шанувальникам.Так само вдало провела вона і друге заняття .
А у другій половині шістнадцятого серпня розпочав свою роботу майстер-клас «Основи ілюстрації». Викладач Олексій Павлович Тарасенко. Здібний художник, він сам вже неодноразово був учасником «Школи майстерності», а от цього року вже став одним з викладачів. Ми вчилися малювати плакати, які знов-таки попереджують дітей та їх батьків про небезпеку. Звичайно, для людей з вадами зору це завдання не з легких, але викладач, співробітники, волонтери, колеги, у яких таких проблем нема, дружньо допомагали утосівцям. При цьому треба було ще і скласти текст до певних плакатів. От ,наприклад, плакат, що попереджує про неприпустимість присутності діточок на будівництві. Намальовані великий ведмідь, який веде подалі мале ведмежа із перев’язаною лапою від напівзведеного хмарочоса та будівельного крану. До цього плакату автор склав такий текст:
Біг ведмедик неслухняний
Подивитися на крана.
Камінь впав на ведмежатко
Через те і хвора лапка.
Окрім занять кожного дня відбувалися різноманітні цікаві заходи. Не можна не згадати про чудове театралізоване дійство «От вже і Спас- йде вже літечко від нас» ввечері п’ятнадцятого серпня. Співробітники місцевого краєзнавчого музею і розповіли і показали, якими гарними звичаями та обрядами зустрічали наші пращури ці серпневі Свята. До того ж пригостили гостей не лише дійством, а і чудовою вечерею, з обов’язковими у ці дні медом, маком та іншими народними стравами. Якщо вже мова зайшла про таку прозаїчну матерію як їжа, то маю засвідчити, що протягом усіх днів харчування було просто чудовим.
Наступний день завершився творчим вечором чудових поетів Леоніда Жмурка та Сергія Деркача.
В останній день – сімнадцятого серпня – відбулося друге заняття ілюстраторів,а по обіді пройшов майстер-клас із журналістики, який провела чарівна журналістка Алла Захарець. І знов таки тема і мета: як боротися із дитячим травматизмом, як врятувати милих наших бешкетників.
Це був останні день роботи «Школи». Вранці вісімнадцятого останні її учні виїхали із гостинної Шепетівки. Надзвичайно тепло, по родинному проводжали гостей господарі, працівники музею Миколи Островського. Тож із собою учасники повезли не лише дипломи, але і нові навички, і надзвичайно теплі спогади, і побажання приїздити ще.
Закінчила свою роботу шоста «Школа майстерності» та ,здається, що слова «закінчила роботу» не зовсім доречні. Бо ті навички, той заряд наснаги, який вона подарувала митцям лише починає свою роботу і невдовзі подарує нам ще багато гарних поезій та творів мистецтва. «Лінія життя в твоїх руках» – слова мудрі. Я впевнений, що учасники Шепетівської школи майстерності свою лінію життя тримають міцно.
Євген Познанський, «Промінь»
