ВІД РЕДАКЦІЇ:
Ми продовжуємо публікувати думки і конструктивні пропозиції наших членів Товариства на тему – «Яким я бачу УТОС у майбутньому».
Всі ми знаємо, в якому кричущому стані знаходяться сьогодні незрячі України. Не буду лити сльози, а висловлю своє бачення того, що необхідно робити для покращення ситуації, для підвищення дієвості УТОС і ефективності управління.
Перше. Виходячи з того, що 90 відсотків членів УТОС не працюють на його підприємствах, основна увага в роботі центральних органів Товариства повинна бути зосереджена на їх проблемах. Це – і сприяння їх соціальному захисту (гарантія прав, збереження пільг), і безбар’єрне середовище (вулична інфраструктура, транспорт, торгівля, медичне обслуговування), і задоволення соціально-культурних потреб (освіта, розвиток особистості, художня самодіяльність), і оздоровлення (відпочинок, лікування, фізична реабілітація).
На сьогодні в апараті Президії ЦП цими питаннями займається відділ організаційно-масової роботи, де працює аж одна людина. Водночас у виробничому відділі працює п’ять людей, які, в той чи інший спосіб, займаються проблемами решти десяти відсотків членів УТОС, що працюють на його підприємствах.
Висновок очевидний: необхідно оптимізувати структуру апарату президії, переорієнтувавши його на соціально-реабілітаційний напрямок роботи.
Друге. Для кадрового забезпечення цих змін необхідні нові фахівці, переважно з числа інвалідів по зору. При цьому вони повинні отримувати достойну платню.
Тому третє. Необхідно збільшити надходження в централізований фонд УТОС як джерело оплати праці нових кадрів. При цьому очевидно, що зарплату варто збільшувати і взагалі виплачувати лише тим працівникам, які здатні енергійно і ефективно виконувати свої функції.
Отже, четверте. Необхідна кадрова чистка, звільнення від бюрократичного баласту.
П’яте. Одним з головних джерел поповнення централізованого фонду УТОС мають бути відрахування частини прибутку від здавання в оренду площ, незадіяних на підприємствах УТОС. Сьогодні багато директорів ухиляється від таких перерахувань, а Президія ЦП не вживає належних заходів. Потрібно негайно розробити механізм, що унеможливлює такий саботаж фінансування спільних потреб УТОС.
Два роки тому я вже ставив на засіданні Президії це питання, і приймались рішення щодо розробки такого механізму. Але вони так і не були виконані.
Дуже дієвою може бути відміна дозволів Президії на здавання підприємствами площ в оренду. Крайній захід – звільнення директорів.
Проте, слід пам’ятати, що безгосподарні директори систематично покривають збитки за рахунок доходів від оренди. Різкий відтік обігових коштів призведе до стрімкого росту заборгованості з виплати зарплати і поставить підприємства на межу краху. З іншого боку, нинішня ситуація аж ніяк не стимулює цих керівників ліквідувати збитковість, адже доходи від оренди падають ледь не з неба.
Тому потрібен поступовий, але невідворотний тиск на таких керівників, поступове закручування гайок, з кожним кварталом вимагаючи все більш жорсткого дотримання дисципліни перерахування коштів до централізованого фонду.
Шосте. Однією з поширених форм прикриття безгосподарності є використання керівниками підприємств бюджетної підтримки на утримання непромислової сфери. Сьогодні в УТОС за рахунок державної фінансової підтримки оплачується праця понад півтори тисячі осіб. Це – і соціально-реабілітаційні установи, і офіси Територіальних та Обласних організацій. Але левова частка – це саме працівники підприємств. Багато з них ніяк не пов’язані з реабілітаційною роботою, а лише затикають дірки в утриманні адміністративного персоналу підприємств. Нерідко це – родичі або друзі керівників. Можливо, вони отримують лише частину від мінімальної заробітної плати, але приносять користі реабілітаційній роботі ще менше. До того ж за відсутності відповідного управлінського персоналу в апараті Президії ЦП УТОС з них просто нема кому спитати.
Стратегічним виходом я вважаю передачу всієї непромислової сфери підприємств, що фінансується за рахунок бюджетної підтримки, у підпорядкування правлінь Обласних організацій УТОС.
Це дозволить ліквідувати фіктивну зайнятість, залишити на роботі тільки тих, хто дійсно займається соціально-реабілітаційною діяльністю, підвищити рівень оплати таких працівників. В перспективі вони стануть кістяком потужного кадрового потенціалу Обласних організацій. Саме це є достойною відповіддю на процес децентралізації, який вимагає від обласних структур УТОС принципово іншого рівня ефективності.
Звичайно, не можна одномоментно передати працівників соціально-реабілітаційної сфери у відання Обласних організацій УТОС. Тут вирішальну роль відіграє готовність керівників цих організацій до виконання відповідних завдань. За зразок слід взяти досвід Волинської обласної організації. Далі поступово здійснювати передачу в тих областях, в яких керівники організацій демонструють досвід, завзяття і бажання працювати по-новому.
Сьоме. Протягом року слід проаналізувати роботу Обласних організацій на предмет готовності виконувати нові функції. там, де це потрібно, необхідно цілеспрямовано шукати нові кадри, проводити їх підготовку і перепідготовку. Для цього зокрема, слід використовувати кошти централізованого фонду УТОС. По мірі формування кадрового резерву треба починати кампанію позачергових перевиборів недолугих керівників обласної ланки, висуваючи на їх місце підготованих фахівців.
Восьме. В умовах децентралізації Обласні організації повинні ставати вирішальним чинником покращення державної підтримки на місцях. Своєю роботою, всім комплексом соціальних послуг, які вони надаватимуть інвалідам по зору, Обласні організації повинні здобувати авторитет у місцевої влади, забезпечувати щонайтіснішу співпрацю з нею.
Дев’яте. За рахунок співпраці з місцевою владою Обласні організації можуть суттєво вплинути на працевлаштування незрячих. З одного боку, залучаючи місцеві ресурси, співпрацюючи з об’єднаннями роботодавців, слід відшуковувати нові форми зайнятості. З іншого боку, там, де це ще можливо, слід реанімувати зайнятість на тих підприємствах, що є на межі повного зупинення.
На мій погляд, сьогодні пріоритетним напрямком створення робочих місць інвалідів по зору є не промисловість, а торгівля, сфера послуг і освіти, так звані вільні професії. Вже зараз стихійно формується зайнятість незрячих в різноманітних диспетчерських службах. Успішно працюють в торгівлі люди з незначним залишком зору. Є багато прекрасних незрячих масажистів. При нинішніх технічних можливостях кожен незрячий музикант здатен створити у себе вдома комп’ютерну аудіостудію. Незрячому журналісту навіть не треба виходити з дому, щоб написати цікаву статтю, продати її та отримати за неї гроші на картку. Поки що є рідкістю, але вже існує зайнятість незрячих в якості фрилансерів, рірайтерів, копірайтерів.
Все це є і цього може бути ще більше, але УТОС на сьогодні не має до цього жодного стосунку. На мій погляд, вельми перспективним є шлях створення при Обласних організаціях УТОС малих підприємств у зазначених та інших сферах, де люди зможуть об’єднувати свої зусилля, невеличкими колективами здобуваючи місце під сонцем.
Десяте. Стосовно зайнятості незрячих в традиційних галузях промисловості. Тут, як мені здається, ми повинні чітко визначитися, з якими потужностями УТОС на сьогодні залишився. Я б виділив чотири категорії підприємств.
Перша – це наші лідери: Біла Церква, Дніпро, Вінниця. Їх не потрібно вчити і заважати їм бюрократичною опікою.
Друга категорія – це підприємства, які можуть працювати, але в силу різних причин не мають належного обладнання та коштів на його придбання. Тут основна допомога з боку керівництва ЦП УТОС повинна полягати в пошуку джерел фінансування. І принагідно хочу зазначити, що вплив керівництва ЦП УТОС на таку структуру, як Фонд соцзахисту інвалідів є абсолютно недостатнім, а відтак і користь від цієї інституції як джерела фінансової підтримки лишається мінімальною.
Третя категорія – це системно збиткові підприємства. На моє переконання на них треба вводити режим санації, при якому жодні суттєві витрати не можуть здійснюватися без погодження з економічною службою апарата Президії ЦП УТОС. Зрозуміло, що для такого ручного управління робота цієї служби сама має бути реформованою. Крім того, керівники таких підприємств повинні знаходитися під контролем правлінь Обласних організацій. Важливо відзначити, що саме для реанімації підприємств третьої категорії вирішальне значення буде мати співпраця між їх керівниками, правліннями Обласних організацій, місцевою владою і бізнесом.
Четверта категорія – це підприємства, які вже давно не працюють, втратили технічну базу і виробничий персонал. Лише намагання виглядати краще, ніж це є насправді, продовжує їх формальне існування. Слід сміливо перепрофілювати ці підприємства у соціально-реабілітаційні заклади, повністю передаючи у відання Обласних організацій. Цим буде створено реальний підмурок для розгортання соціально-реабілітаційної роботи на місцях. А щодо зайнятості, то тут це питання доведеться вирішувати вже на принципово нових засадах, описаних вище.
Запропоновані десять кроків демонструють, що лише у єдності всіх ланок УТОС містяться відповіді на виклики сьогодення. Ми можемо і повинні вести принципові дискусії за всіма напрямками життя нашої організації. Але ми не можемо собі дозволити війну всередині УТОС. Я переконаний, що для державних чиновників УТОС, як і решта громадських організацій інвалідів є лише більмом в оці. Вони тільки раді будуть позбавити УТОС підтримки, а інвалідів – соціальних гарантій, якщо побачать нашу слабкість, викликану внутрішніми чварами.
Ми маємо яскраві приклади. Держава взяла на себе забезпечення сліпих технічними засобами реабілітації. Де ці засоби? Де нові комп’ютерні тифлокомплекси, якими до 2008 року обладнувалися робочі місця інвалідів в Товаристві? Де науково-дослідницькі розробки, які відняли у структур УТОС, позбавивши інвалідів по зору роботи? Чи компенсувала держава незрячим втрату можливостей санаторно-курортного лікування після загарбання Росією Криму разом із санаторієм УТОС?
Можна з упевненістю сказати, що втрата структурами УТОС можливостей надавати соціальні послуги незрячим через припинення бюджетної підтримки аж ніяк не призведе до того, що держава кинеться виконувати функції, які сьогодні покладені на бібліотеки, клуби, будинки культури, Об’єднану редакцію періодичних видань «Заклик», Навчально-інформаційний комп’ютерний центр, Реабілітаційний центр, Боярський будинок відпочинку. Я вже не кажу про колосальну роботу, яку на місцях проводять Обласні і Первинні організації.
Тому задля успішності УТОС ми просто приречені єднатися. Але єднатися заради прогресу і необхідних для нього змін, а не заради того, щоб все лишалося, як є.
Так, як є, – не буде. Буде або краще, якщо підемо шляхом реформ, або ще набагато гірше, якщо переможе бажання нічого не змінювати.
Сергій Анатолійович Васін,
член Президії ЦП УТОС
