Й усе ж таки, коли іде війна
Чи треба святкувати щось, радіти?
Та свято ж це не келихи вина,
І, навіть, не тендітні перші квіти.
Якщо ви поруч – милу пригорни,
Ще раз скажи про головне – кохання.
Якщо вас розвели шляхи війни,
То серцем, із даля, пошли вітання.
Бо ніжне серце, наче телефон,
Візьме у будь-якім кутку планети.
Воно з твоїм так б’ється в унісон,
Ось що потрібно, що там ті букети.
Коли іде війна, гримлять бої,
І сльози на найкращих, любих віях,
Скажи ще раз, як любиш ти її,
І зберегти, попри усе зумієш!
Усе пройде! Підуть жахи війни.
І зможете колись ви пригадати,
Як грізної, воєнної весни
Ви зустрічали це прекрасне свято.
Євгеній Познанський
