29 травня 2022 року перестало битися серце Віталія Семеновича Грибинюка.
Багато хто з наших читачів пригадує його поезії, а де хто чув їх і у авторському виконанні.
Серед членів нашого Товариства, які проявили себе як митці слова, Віталій Грибинюк був одним з найповажніших, але його творча душа завжди була молодою, сповненою любов’ю до життя.
Віталій Семенович народився у місті Горловка на Доннеччині 11 березня 1941 року. Його батько був робітником, мати домогосподаркою. Ще зі шкільних років хлопчик почав цікавитися літературою. Коли навчався ще у п’ятому класі спробував писати вірші. На жаль тоді ж, під час уроку фізкультури він отримав травму, яка призвела до різкого погіршення зору. Продовжити навчання Віталій мусив вже у спецшколі – інтернаті для слабозорих дітей №4 в Києві.
По закінченні цього навчального закладу Віталій Грибинюк почав працювати на Єнакієвському підприємстві УТОС одночасно продовжуючи навчатися у вечірній школі.
Пізніше, разом з батьками, переїхав на Сумщину. Там на юнака чекали доросле життя, кохання і перша публікація. Віталію було вісімнадцять років, коли у місцевій газеті було надруковано його вірш «Роменчанка». У подальшому житті Віталій Грибинюк спробував себе у різних жанрах поезії, але у першу чергу він був поетом-ліриком.
Віталій Семенович прожив довге, насичене та різноманітне життя. На одному з етапів життя доля його привела до Києва.
«Я здесь нашел свою любовь, свою стихию»: – написів він у одному з віршів.
В. С. Грибинюк кілька разів друкувався у колективних збірках, займа вся у творчих гуртках, посідав призові місця у поетичних конкурсах. Він видав у світ дві збірки власних поезій у авторській редакції.
Але не треба уявляти себе Віталія Грибинюка відірваним від життя мрійником, який постійно щось креслить у блокноті, чи бурмоче собі під ніс. Навпаки, Віталій Грибинюк був людиною надзвичайною живою, життєлюбною, мав багато друзів. Нерідко він ставав душею компанії.
Ще одним захопленням Віталія Семеновича були шахи. Він був здібним шахістом.
В. С. Грибинюк не лише писав вірші про палке кохання, він був люблячим, турботливим чоловіком.
Вище ми зазначали, що у поезії В. С. Грибинюка привалювала інтимна лірика. Але у важкі дев’яності саме він у простих, але дуже влучних рядках зумів висловити біль і розчарування діями можновладців. Ці його поезії були тоді надруковані, зокрема, і на шпальтах «Променя».
Навіть у останні роки, коли йому вже виповнилося вісімдесят, Віталій Семенович продовжував писати вірші, виступати та брати участь у концертах і фестивалях, грати у шахових турнірах. Тому, попри поважний вік, його смерть стала несподіванкою для всіх близьких та друзів, які ніколи не забудуть Віталія Семеновича.
Усміхнений, веселий, активний, талановитий – він назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав.
Світла пам’ять поету.
Євгеній Познанський, «Промінь»
