Спроби створити бюлетень до журналу «Заклик» розпочалися ще в 70-х роках двадцятого століття. Однак всі вони розбивалися об глуху стіну радянської видавничої політики, – для створення будь-якого періодичного видання, навіть заводської багатотиражки, – потрібен був дозвіл Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу. ЦК компартій союзних республік не мали таких прав.
Питання про створення газети для незрячих знову повернулося у часи перебудови.
І ось, влітку 1988 р. була схвалена постанова партійних органів, яка передбачала створення багатотиражної газети «Промінь». Почалося формування колективу майбутньої редакції. Президія Центрального правління УТОСу призначила редактором майбутнього видання Олега Олександровича Дученка, який на той час обіймав посаду заступника голови ЦП, а заступником «Променя» – Івана Володимировича Тарана.
9 листопада відбулася нарада керівників журналу «Заклик» і газети «Промінь», яку ініціював тодішній голова ЦП УТОСу Віктор Михайлович Акімушкін. Він поставив завдання перед майбутньою газетою, що полягали в оперативному інформуванні членів УТОСу про життя Товариства і країни.
Редакція «Променя» запрацювала, хоча й у неповному складі, з кінця листопада – початку грудня. Почалася підготовка до випуску першого номера. І ось, 7 січня 1989 року побачив світ перший номер газети «Промінь». До речі, наша газета тоді була другою, після азербайджанської, газетою для незрячих у Радянському Союзі. Члени Товариства з ентузіазмом зустріли перший номер видання. Відразу посипалися схвальні листи і телефонні дзвінки від вдячних читачів. Таким чином почала формуватися кореспондентська мережа на місцях. Газета виходила регулярно щотижня по п’ятницях. Перші роки фінансування були достатніми, щоб утримувати двох кореспондентів, які часто бували у відрядженнях, всебічно висвітлюючи життя Товариства. Та й листів з місць було чимало. Газета, зокрема в перші роки, започаткувала серію матеріалів стосовно просторової орієнтації незрячих, вміщувала чимало господарських порад, якими ділилися самі читачі. Багато розповідалося про життя сліпих за кордоном.
Початкові наклади рельєфно-крапкового і плоскодрукованого варіантів планувалися по 1000 примірників. Крім того, 100 примірників плоскодрукованого варіанту передбачалось пустити у вільний продаж, але ця затія не вдалася, і від неї довелося відмовитися.
Тодішнє бурхливе життя вимагало від преси нових підходів.
Газета намагалася йти в ногу з часом, не обходила гострих питань, що постали перед Товариством. Тому її популярність серед незрячих зростала, збільшувалися й тиражі. У певний час за цим показником наша плоскодрукована газета вийшла на п’яте місце в Україні.
За часів Незалежності України УТОСу стало дедалі складніше утримувати свої періодичні видання. Тому з березня 1993 р. держава взагалі взяла на себе їх фінансування. Почалися затримки з виплатою заробітної плати, з’явилась заборгованість перед Республіканським будинком звукозапису і друку. Згодом, уже після об’єднання двох редакцій, довелося скорочувати періодичність видань і їхні обсяги. Тоді газета стала двотижневою.
Створення Об’єднаної редакції періодичних видань УТОСу «Заклик» дало істотне скорочення кадрів і фінансових затрат, привело до розподілу функцій між виданнями. За «Променем» залишилося оперативне інформування членів УТОСу про життя Товариства.
Але, попри велику економію коштів через скорочення людей, фінансові проблеми тривали і не полишили нас досі. Щоправда, згодом удалося відновити періодичність і обсяги журналів, а газета так і залишилася двотижневою.
Та незважаючи на всі проблеми, «Промінь» продовжував працювати задля читача, інформуючи його про передовий досвід кращих підприємств, які почали підніматися і виходити з кризи після 1999 року, розповідати про досягнення успішних ТПО і обласних правлінь ПО УТОСу.
Варто пригадати тих, хто присвятив газеті чимало років свого життя, сил і здоров’я. Це перший її головний редактор Олег Дученко, другий головний редактор Іван Таран, працівники Сергій Мурасов, Олександр Бітнер, Анатолій Михайлов, Таміла Журбицька, Сергій Сема, Олена Корнюшина, Іван Михайленко та інші.
