До 98-річниці від дня народження дорогої людини, що віддала життя за те, щоб ми могли щиро любити, достойно жити і зберігати в серцях пам’ять про героїв нашого народу.
Яків Петрович Батюк :12 травня 1918 р. – 6 вересня 1943 р.
За особливі заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, Якову Петровичу Батюку, керівникові підпільної комсомольської організації міста Ніжина Чернігівської області, присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.
За фахом Яків Батюк був юристом. Ще в дитинстві він повністю втратив зір, але сліпота не перешкодила йому з відзнакою закінчити
Київський державний університет ім. Т. Шевченка і зайнятися адвокатською діяльністю. Він мав виняткову пам’ять, прекрасно орієнтувався на слух і на дотик. Здібностей, які полегшували життя незрячого в звичайних умовах, виявилося досить, щоб керувати підпіллям у ворожому таборі. За кілька днів до звільнення Ніжина Яків Батюк загинув. Його розстріляли окупанти, коли йому було трохи більше 25 років. Похований Яків Петрович у братській могилі у місті Ніжині.
Це була справжня, сильна духом, яскрава особистість. Маючи тяжку інвалідність, він створив у Ніжині велике, законспіроване і дієве підпілля, яке поступово перетворилося у патріотичну антифашистську організацію, що тісно співпрацювала з партизанським загоном “За Батьківщину”. Ніжинська організація на Чернігівщині була найчисельнішою і найактивнішою, так її оцінював двічі Герой Радянського Союзу Федоров.
Глибокому підпіллю Чернігівщини на чолі з Яковом Батюком допомогало все населення. Це була справжня запекла всенародна боротьба за незалежність нашої Батьківщини. Яскраві епізоди діяльності підпільників покладені у основу документальної повісті Шатрова “Подвиг у пітьмі”. Батюк постає перед нами прекрасним організатором, людиною незламної волі, розумним, скромним, вимогливим до себе. Ці якості дозволили йому і в пітьмі, яка його оточувала, стати активним борцем за визволення.
Київська спецшкола-інтернат для сліпих дітей №5 названа на честь героя Раданського Союзу Якова Батюка. Працює при київському учбово-виробничому підприємстві Українського товариства сліпих будинок культури імені Якова Батюка, який ,на жаль, сьогодні перебуває в жалюгідному стані. У Київському національному університеті ,де навчався Батюк, є аудиторія-музей “Вони захищали Батьківщину” імені Якова Батюка, де встановлена меморіальна дошка. Був у Києві ,у Голосіївському районі , і провулок, названий на честь героя.
На прикладі героїв війни є чому повчитися молодому поколінню. Вони робили все для перемоги. Правдивим словом піднімали дух земляків і чинили небезпечні диверсії, допомагали партизанам і вели розвідку, звільняли полонених і перешкоджали загарбникам вивозити мирних громадян у неволю. І все, що вони вершили, було подвигом. Захисники любили свою Батьківщину, цінили все, що вона дала. Яків Батюк вважав, що освіта, працевлаштування, умови життя, що отримують від держави інваліди, це не подачки убогим, не виявлена їм благодійність, а плоди загальних перетворень у країні, результат нашого соціального устрою. І от за все, що дає народові його влада, не тільки окремим людям, а в цілому всьому суспільству, і люблять свою Батьківщину.
У рідному місті Ніжині є пам’ятник: скульптура жінки, яка втілює матір- Батьківщину, стоїть над могилою Якова Батюка і його товаришів. До братської могили героїв на міському кладовищі протоптана широка стежка, адже справа ніжинських молодогвардійців увійшла скромною часткою до великого подвигу, який приніс нашому народові й всьому людству велику перемогу над фашистською Німеччиною.
Героїзм, готовність до подвигу, самовідданість на славу Батьківщини, на славу ідеї – це не риси окремих осіб і характерів, а набагато більше – це народні риси. Вони мають бути притаманними сьогоднішнім громадянам, будівникам України, які продовжують справу загиблих, готують щастя майбутніх поколінь. Герої Вітчизняної війни серед нас, вони в серцях нашого народу, як і багато тисяч відомих і невідомих героїв тієї останньої війни на території України, яку назвали і Великою, і Вітчизняною.
Зазнали лиха війни і наші незрячі юристи, яких вже немає серед нас:
Василій Зіновійович Янчук, академік, доктор юридичних наук; Анатолій Адамович Маляр, Петро Степанович Комаров, відомі у Києві адвокати, та інші.
Ми прийдемо до духовної єдності світу через розквіт і взаємне порозуміння, збагачення культур та пам’ять достойних синів людства, до яких по праву належить і Яків Батюк.
За матеріалами інтернетвидань.
