Люди ніколи не замислюються над, здавалося б, такими звичайними речами, як дістатися до супермаркету і аптеки, як потрапити до поліклініки чи Пенсійного фонду, провести вечір з друзями у театрі або кінотеатрі, пройтися історичними місцями міста чи прогулятися осіннім парком, послухавши шелест листя під ногами… Проте, є люди, які позбавлені вільно пересуватися, через стан свого здоров’я. Вони часто знаходяться у замкнутому просторі своїх квартир. Людина на візку не може взагалі вийти з дому, бо у під’їзді немає пандусу. Незрячій людині важко пересуватися без направляючих поручнів, тактильних смуг та озвучених маячків. Ці люди не можуть елементарно сходити до магазину за хлібом, бо ці магазини не пристосовані для осіб з особливими потребами.
І це у той час, коли наша держава вже багато років тому за Конвенцією ООН зобов’язалася захищати права та реалізовувати потреби людей з інвалідністю, намагається створити для них безбар’єне середовище. Попри безліч в Україні законодавчих та нормативних вимог щодо забезпечення доступності, практика показує незначні зрушення у створенні безбар’єрного середовища.
Аби обговорити цю нагальну проблему на всеукраїнському рівні і знайти можливості її вирішення, представники Секретаріату Кабінету Міністрів України, Комітетів Верховної Ради України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Мінсоцполітики, Мінохорони здоров’я, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Пенсійного фонду України, зібралися 23 листопада у Міністерстві регіонального розвитку на засідання Комітету забезпечення доступності осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення до об’єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Робота засідання відбувалася у форматі онлайн-режиму. Таким чином, у заході змогли взяти участь і представники регіональних Комітетів доступності.
Головуючий засідання заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Лев Парцхаладзе, зокрема, наголосив:
-Реалізація безбар’єрного середовища є одним з найголовніших пріоритетів у нашій діяльності. Зараз розробляється проект нової редакції про Державні будівельні норми з доступності будинків і споруд для маломобільних груп населення, який буде адаптований до європейського законодавства.Також з нашого боку ведеться постійна робота з регіонами щодо покращення доступності. Всі громадські та державні установи в Україні обов’язково мають бути доступними не на папері, а на ділі.
Міністерство регіонального розвитку провило моніторинг щодо стану ефективності доступності у різних областях України. За представленими під час засідання аналітичними даними, можна виділити низку областе, де дійсно намагаються пристосувати соціальні та громадські архітектурні об’єкти для людей з інвалідністю. Серед них: Дніпропетровська, Черкаська, Миколаївська,Тернопільська,Харківська, Херсонська, Запорізька,Чернігівська, Кіровоградська та Вінницька області. Хоча, в цих та інших регіонах, включаючи і Київ, встановлено чимало пандусів, табличок зі шрифтом Брайля, озвучених пристроїв, однак, на жаль, у своїй більшості вони не відповідають тим вимогам і стандартам, за якими дійсно могли б полегшити пересування й не лише особам з інвалідністю, а й людям похилого віку та, навіть, матусям з малюками у візочках.
-Прикро, що у більшості випадків місцеві органи влади, громадські установи та приватні бізнесові структури халатно ставляться до питання доступності, – зазначив під час заходу Уповоноважений Президента у справах людей з інвалідністю, Валерій Сушкевич. – Адже на програми та проекти з розробки і встановлення засобів та архітектурних об’єктів доступності держава виділяє чималі кошти, а їх використовують так нераціонально. Сьогодні заклади освіти, лікарні, соціальні та владні установи, як і раніше, залишаються фізично недоступними та небезпечними для людей з інвалідністю, у тому числі, і всіх інших маломобільних груп населення. Два роки ми не можемо вирішити питання з Поштовою площею у столиці. Її ніяк не виходить нормально пристосувати для людей на візках. А головна вулиця країни Хрещатик і Майдан Незалежності – взагалі не пристосовані як для візочників, так і для незрячих. Невже ми не можемо зробити Київ показовим містом для доступності і безбар’єрності?..
Також під час засідання поділилися своїм досвідом щодо створення безбар’єрного середовища представники Комітетів доступності з Полтавщини і Донеччини. Гучні заяви прозвучали про глобальні проекти з впровадження доступності у столиці від представників Київської влади. До речі, вони пообіцяли, що через півроку столичними вулицями можна буде вільно і зручно пересуватися будь-якій людині з інвалідністю. Цьому вже є приклад – станція метро Лівобережна.
Дійсно, сьогодні Лівобережна є показовим середовищем доступності. Зокрема, для людей з вадами зору на платформі є тактильна попереджувальна смуга, яскраво-жовте маркування сходів та навколо дверей, а двері зафіксовані, отож, можна не боятися, що вони можуть вдарити. А чому ж не можна таким чином пристосувати і інші станції метрополітену? Чому не можна елементарно освітлити підземні переходи? Чому, встановлені підйомники для візочників не запускають, щоб вони працювали? Чому пандуси не можна робити з правильним кутом нахилу і зі зручними поручнями та з покриттям, щоб візок не ковзав? Чому не можна зробити тактильні направляючі доріжки, особливо у тих місцях, де зосереджено багато об’єктів для незрячих людей. Це, наприклад, станція метро Кловська, біля якої розташована Центральна спеціалізована бібліотека для сліпих ім. М. Островського. Вже сто разів зверталися незрячі до місцевої влади, аби прокласти від метро до бібліотеки тактильну доріжку. А чому не можна навести лад з паркуванням машин, адже їх ставлять, де заманеться? А це також велика перешкода на шляху людей з інвалідністю.
І таких запитань можна ставити ще дуже багато. Та хіба для цих елементарних речей потрібні глобальні проекти, котрі постійно обговорюються на Комітетах доступності і колись, можливо, реалізуються. Людям не потрібні проекти чи програми – їм потрібні конкретні і реальні дії, щоб вони могли вільно і безпечно пересуватися рідним містом і рідною країною.
Н.Щербань, «Промінь»
