Нещодавно у столиці Румунії Бухаресті завершився чемпіонат світу з армрестлінгу. На цьому чемпіонаті вдало виступила збірна України, здобувши у загальнокомандному заліку третє місце. Одним з наших переможців, заради якого лунав гімн України став сумчанин Анатолій Сасса.
Кажуть, що усі сильні люди дуже добрі. Анатолій Сасса здається наочним підтвердженням цієї аксіоми: могутній, доброзичливий, товариський. Народився на Сумщині, Недригайлівський район, смт Терни. Недалечко від малої Батьківщини екс-президента Віктора Ющенка. В. О. Ющенко з Хоружівки того ж району.
Навчався у Харківський школі для незрячих дітей. По закінченні школи мешкав на Донеччині, у місті Краматорську. Працював на місцевому підприємстві УТОС. У 2008 році одружився із талановитою юною поетесою Дарією. Після початку бойових дій переїхав до Сум, де із 2015 року діє ГО «Ініциативи Слобожанщини», яку він очолює.
Цікавлюся, як і коли Анатолій почав займатися армрестлінгом. Звичайно спортом енергійний, сміливий хлопець цікавився ще зі шкільних років. Але спочатку його захопленням і улюбленим видом спорту була греко-римська боротьба. У армрестлінг спортсмен прийшов відносно недавно, у 2018 році. Тоді знайомі спортсмени запропонували Анатолію займатися цим видом спорту. Армрестлінг, інколи його перекладають як рукоборство, красивий вид спорту, який набуває усе більшої популярності. Хоча, по суті, його знають усі ще з дитинства.
Але одне діло вперши ліктя у парту боротися із ровесником першокласником, інша справа – змагання справжніх атлетів. Офіційні чемпіонати з армрестлінгу почали проводити із 1960 років.
Цікава особливість армрестлінгових змагань: чемпіонати серед спортсменів із особливими потребам ніколи не проводяться окремо від змагань спортсменів, які не мають проблем зі здоров’ям. Звичайно, атлети зустрічаються у своїх групах. При цьому завжди враховується стан та об’єктивні можливості спортсмена. Наприклад, армрестлери із ураженням опорно-рухового апарату змагаються лише між собою.
– Бо якщо він буде змагатися зі мною то це буде йому не вигідно, бо у мене ж лише із зором проблеми, але не із опорно-руховим апаратом, – пояснює Анатолій зі своєю доброю, шляхетною посмішкою.
Друзі не помилилися, коли порадили йому зайнятися армрестлінгом. Вже того ж, 2018 року, Анатолій Сасса здобув свої перші визначні перемоги. Судіть самі. 2018 рік – на чемпіонаті України Анатолій Сасса стає срібним призером. У жовтні того ж року на чемпіонаті світу у турецькій Анталії він здобуває бронзу. Точніше дві бронзи: у боротьбі правою і у боротьбі лівою руками. Бо у змаганнях з армрестлінгу атлети борються як правицями, так і лівицями окремо і ці результати окремо і оцінюються.
Наступного, 2019 року Анатолій лівою рукою виборов бронзу у чемпіонаті Європи, який проходив у Греції.
У 2020 році у графік змагань втрутилася пандемія. Просто кажучи того року ніяких міжнародних змагань не проходило.
Але у 2021 році, що минає знов активізувалося спортивне життя і Анатолій Сасса здобув одразу кілька перемог. Із 23 по 31 жовтня у Вільнюсі відбувся чемпіонат Європи з армрестлінгу. На цьому чемпіонаті Анатолій Сасса здобув одразу дві нагороди – срібло та бронзу. Палкий патріот – він – із захопленням зазначає, що українські спортсмени у Вільнюсі взагалі виступили дуже вдало. Гімн України лунав майже постійно, так що коментатор жартома зазначав, що таке враження, що це не чемпіонат Європи, а чемпіонат України на виїзді. Можливо читач вже звернув увагу на те, що лівою рукою Анатолій виборює навіть кращі результати, ніж правою. Справа у тому, що у нього відсутня одна фаланга вказівного пальця правої руки, що не може не позначитися на боротьбі. І тим не менш, навіть перебуваючи у такому невигідному становищі, спортсмен, виявляючи непересічні мужність, силу та хист, все одно домагається перемог як лівою, так і правою рукою!
Але довго відпочивати українським армрестлерам, і самому Анатолію не довелося, бо вже через місяць розпочався чемпіонат світу з армрестлінгу, який відбувся у столиці Румунії – Бухаресті.
На цей чемпіонат світу з армрестлінгу прибуло більше тисячі атлетів із сорока шести країн світу. Від України брало участь загалом сто сорок спортсменів. Чемпіонат тривав із 24 листопада по 3 грудня та був насичений і цікавий. За період пандемії, коли чемпіонатів не проводилося, спортсмени дуже скучили за змаганнями.
– Усі прибули дуже гарно натреновані. Помітно, що часу даремно не витрачали, – посміхається незрячий спортсмен.
Тож, домогтися успіху цього року, було навіть складніше, ніж на попередніх чемпіонатах. Але не змарнували вільного часу і українські спортсмени. Останні півроку перед чемпіонатом кожного місяця вони збиралися на двотижневі тренування на Воловецькій базі у Карпатах. Це приватна спортивна база, яку утримує бізнесмен і також армрестлер Богдан Лехман – голова Закарпатського осередку армрестлерів. Він надав у користування спортивний комплекс де спортсмени проживали та тренувалися. І як результат – у загальнокомандному заліку у Бухаресті збірна України посіла третє місце!
Але попри напруженість змагань у румунській столиці моральний клімат був, по-справжньому, спортивний, ставлення до українських спортсменів дружнім. Загалом українська збірна виступила досить успішно і, у значній мірі, це заслуга Анатолія Сасси. Дуже напруженим був його поєдинок із грузинським атлетом – сильним і вправним. Але, зрештою, українець переміг виборовши срібну медаль.
Користуючись нагодою спілкування із успішним спортсменом світового рівня хотілося почути про те, як на його думку, чому в останні роки виступи українських паралімпійців дуже часто є більш вдалими, ніж виступи спортсменів, які не мають проблем зі здоров’ям? Анатолій замислився ненадовго і відповів рішуче і переконливо:
– Те, що наші паралімпійці мають можливості гарно тренуватися, гарно готуватися – заслуга, в першу чергу, Валерія Сушкевича. Хто б що не казав, але він для інваспорту зробив те, чого ніхто не робив до нього. Це моя думка.
Із щирим душевним теплом згадує Анатолій відомих наших спортсменів, перших паралімпійців, які дуже багато зробили для паралімпійського руху у нашій країні: Олександра Самохіна, Василя Лещинського, Віктора Рябоштана.
Анатолій Сасса, як ми і казали, людина багатогранної обдарованості, має активну громадянську позицію, очолює громадську організацію «Ініціативи Слобожанщини», яка об’єднує людей з інвалідністю. Цікавлюся чи не важко поєднувати спорт світового рівня, який вимагає таких значних навантажень і громадську роботу? Та Анатолій лише посміхається:
– Якби це була звичайна робота, то може і було б важко, але для нас це не просто робота. Ми не працюємо у звичайному сенсі слова, ми живемо цим. Тож не важко.
Тож щиро вітаємо Анатолія Сассу із заслуженим успіхом і бажаємо нових перемог і досягнень!
Євгеній Познанський, «Промінь»
