7 березня 2021 року перестало битися серце талановитої поетеси Тетяни Фролової. Її смерть стала великою втратою не лише для родини, але й для всіх, хто знав її, для усіх численних шанувальників її таланту. Вона прожила довге, нелегке, та попри усе прекрасне життя, присвячене поезії і добру. Як сама сказала поетеса у одному зі своїх віршів:
Я знаю, що без мене може світ,
А я без нього, ну ніяк не можу!
Пісні свої я сію стільки літ.
Людські серця хвилюю і тривожу.
Тетяна Кноль, таке її дівоче прізвище, народилася грізного 1941 року у селі Білозірка на Тернопільщині. Дівчинка народилася зрячою, але коли Тетянці був лише рік вона тяжко захворіла. Наслідком хвороби стала втрата зору. Та попри це дівчинка жила насиченим, яскравим життям. Забігаючи наперед скажемо, що автобіографічна проза, у якій знайшли відображення роки дитинства, стала одним з найбільших творчих досягнень Тетяни Фролової.
Вчилася вона у Львівській школі-інтернаті для незрячих дітей. Багато приємних, яскравих спогадів зберігала потім і про школу. Звичайно, майбутній поетесі щастило зустрічати гідних, цікавих людей. Але безумовно і те, що її душа із перших років життя відрізнялася оптимізмом, та вмінням приймати і дарувати радість, яким би важким не було життя.
По закінченні школи Тетяна вступила на філологічний факультет Львівського педінституту. При цьому поєднувала навчання із роботою на Львівському УВП. Закінчувала інститут заочно, бо вже працювала за фахом вчителькою у вечірній школі для незрячих. Вона вийшла заміж і взяла прізвище чоловіка. На жаль, перший шлюб виявився недостатньо міцним. Тетяна Фролова дуже тяжко пережила розлучення, але вирішила жити для дітей. Вона жила, працювала. Ростила синів. І творила. Вже у сімдесяті роки минулого століття вона стала однією з визнаних майстринь слова серед членів нашого Товариства. Їй доводилося зустрічатися із метрами української поезії, зокрема із Миколою Вінграновським. Відомий незрячий поет Степан Підлужний пригадує, як вразив його виступ Тетяни Фролової у санаторії УТОС ім.. Наговіцина в Євпаторії у 1977 році.
Перша збірка Тетяни Фролової «Виклик долі» одразу здобула прихильність вдячних читачів. Взагалі ж Тетяна Фролова була дуже енергійною, роботящою, так би мовити , авторкою, випустивши у світ дуже багато книг: поетичні збірки, дитячі казки, проза. Усі вони були сповнені талантом і яскравою індивідуальністю авторки. Тетяна Фролова стала однією з засновниць славетної літературно-мистецької вітальні «Поклик» при Львівській бібліотеці УТОС ім. Тараса Шевченка.
Її знав і поважав рідний Львів. Тетяну Фролову неодноразово запрошували на міське радіо.
Вона відрізнялася надзвичайною людяністю, теплом, гостинністю. Київська незряча поетеса Валентина Врублевська, яка була подругою та шанувальницею таланту Тетяни Фролової ще зі шкільних років, не може згадувати без сліз, із якою радістю і турботою завжди зустрічали друзів у родині поетеси. Скільки людського тепла та душевного світла було завжди у цій незвичайній жінці.
Доля послала Тетяні Фроловій гідного супутника – незрячого бандуриста Лайоша Молнара. Усі три сини поетеси: Леонід, Геннадій та Олександр виросли гідними людьми і справжньою опорою для матері. А це ще раз доводить, що Тетяна Фролова вміла бути справжнім Вчителем із великої літери, виховавши таких дітей.
На жаль, поетеса, яка попри достатньо поважний вік була ще сповнена сил і творчих задумів, захворіла на ковід. Хвороба виявилася сильнішою за можливості медицини.
Як казала сама поетеса:
Ми всі минемось, що там не кажи,
Раніше хтось, хтось трішечки пізніше
Та завше буде існувати світ,
І як же треба, щоб він став добрішим.
Добре, що у цьому світі жила і сіяла зерна поезії та добра Тетяна Фролова. Поетеса і Людина з великої літери.
Вічна пам’ять!
* * * * *
Закрийте очі й увійдіть в мій світ.
Світ без дзеркал, без сонця, без зірок.
Закрийте очі і зробить хоч крок.
Я так живу уже багато літ.
Відкрийте очі і хвалу знесіть
До неба і до Бога і до сонця,
За те, що вам даровано цей світ,
Де світло б’є
Із кожного віконця.
Де синє небо і цвіте земля,
І білий сніг зимою наче казка,
Й повернення старого журавля,
І хвиля, наче материнська ласка.
Любіть цей світ і небо, і траву,
Живіть у ньому довго і щасливо,
І кожен день повторюйте: «живу!»
Життя це справді превелике диво.
І у дрібному не шукайте бід,
Щасливим бути також треба вміти.
Та іноді у мій загляньте світ,
Щоби мене незрячу зрозуміти.
Тетяна Фролова
