Двадцать шостого грудня 2019 року пішов з життя відомий незрячий бандурист Павло Степанович Супрун.
Павло Степанович Супрун народився у селі Попівка Конотопського району, в родині колгоспників Степана та Прасковіії Супрун 3 лютого 1937 року. Дитинство Павла опалила Друга світова війна. Одним з найжахливіших явищ тих часів були пустощі дітей зі зброєю, якої чимало було розкидано на українській землі у сорокові роки.
Чотирнадцятого травня 1944 року стало чорною датою у родині Супрунів. Цього дня від вибуху гранати, якою гралися хлопці загинув старших брат Павла – Гриць, а у самого Павла було тяжко пошкоджено око. У районній лікарні лікарі запропонували видалення враженого ока, але мати, яка перебувала у жахливому стані після смерті однієї дитини, сподівалася вберегти від інвалідності хоча б другого хлопця. Це цілком зрозуміле, але не продумане бажання обернулося для дитини ще більшою катастрофою, бо запалення перекинулося і на друге око. Внаслідок чого Павло повністю втратив зір.
Із 1947 року Павло навчався у київській школі-інтернаті для незрячих дітей. Саме у школі вперше звернули увагу на музичну обдарованість хлопця. Він став активним учасником оркестру народних інструментів. Грав на мандоліні. Згодом у юнака виявився сильний, низький баритон. Після завершенні школи Павло Супрун пішов працювати на Київське учбово-виробниче підприємство №1 УТОС, з яким пов’язана більша частина його життя. Працюючи на УВП він брав активну участь у художній самодіяльності, неодноразово був учасником у різноманітних конкурсах, оглядах та фестивалях. Та найбільш яскравою сторінкою його життя та творчості стало кобзарство. Почавши освоєння бандури вже зрілою людиною, Павло Супрун добре оволодів цим українським музичним інструментом, вдосконаливши свою майстерність на заняттях при столичній консерваторії. Його приклад наслідували ще кілька аматорів зі столичних клубів Товариства. П. С. Супрун фактично став першопрохідцем відродження кобзарства серед незрячих киян. Деякий час навіть працював в одному зі столичних кафе, що працювало, так би мовити, у народному українським стилі.
Павло Степанович Супрун був турботливим чоловіком для своєї дружини Надії, та доброзичливою, товариською людиною. Попри поважний вік його смерть стала несподіваною і дуже засмутили усіх його рідних та друзів. Вічна пам’ять незрячому бандуристу Павлу Степановичу Супруну!
