«Sport Life» ненавидить інвалідів?

Що ви відчуваєте, якщо поріжете палець? Біль, розпач та деякі фізичні обмеження можуть турбувати ще довго. Кожен раз, як доводиться щось робити, порізаний палець знов нагадує про свої страждання. Це дуже неприємна та надокучлива ситуація. Тепер уявіть собі щось серйозніше, ніж травмування пальця, наприклад — інвалідність. Як живеться людині, в якої паралізоване тіло, чи відсутній зір? Як часто нагадував про себе клятий порізаний палець за роботою і як часто може нагадувати про себе відсутність цілої руки?

Людям з інвалідністю доводиться щодня переступати через свій біль, щоб не залишитися за бортом життя, щоб реалізувати свої мрії. Правда, з їхнім правом на самореалізацію далеко не всі здатні рахуватися. Певно, річ у тім, що люди з інвалідністю так не схожі на більшість громадян, яких заведено вважати нормальними. Але чи всі вони справді нормальні?

Резонансний випадок нещодавно стався у київському клубі «Sport Life» на Почайній. Одному з охочих не продали членську карту. Клієнт-менеджер потім пояснив, що цей чоловік старий та сліпий, тому клуб не може надавати йому свої послуги. Цей факт я вирішила перевірити як таємний клієнт, адже я теж геть сліпа. 😉 Тож, що сталося та як діяти в такій ситуації?

Як це почалось?

Нещодавно я познайомилась з Валентином та його дружиною Галиною. Валентин втратив зір пів року тому. Але він не збирається відрощувати жирненьку дупку, сидячи на дивані. Валентин хоче і далі вести активний стиль життя. Тому чоловік вирішив записатися до «Sport Life», щоб разом з дружиною відвідувати басейн. Виявилось, що придбати членську картку за власні гроші набагато складніше, ніж навчитися бігати наосліп. Як повідомив клієнт-менеджер закладу, «Sport Life» не є центром реабілітації, тому юрист компанії не дозволяє відвідувати «Sport Life» людям з інвалідністю. Здається, що юрист компанії є прихильником Адольфа Гітлера… Мій власний досвід спілкування зі спортивними працівниками видався не менш цікавим.

Я подзвонила в клуб на Почайній, куди саме звертався мій новий знайомий. У потойбіччі мого смартфону пролунав чоловічий голос, який мене не чув. Натомість, я дізналася, як він ловив рибу та катався на «BlaBlaCar». Потім задзвенів музичний фон та жіночий голос, який констатував: всі оператори зайняті. Власне, ось чим займаються спортивні оператори… Після кількох настирливих спроб мені вдалось побудувати діалог. Співрозмовник записав мої контакти та пообіцяв передати їх клієнт-менеджеру. Минуло кілька днів, та ніхто мені не дзвонив ;( Я вирішила набрати сама =)

Клієнт-менеджеру я повідомила, що є незрячою та хочу разом зі своїм зрячим чоловіком відвідувати басейн у «Sport Life». Попри те, що Валентин з дружиною місяць тому звертались до цього ж закладу з аналогічною історією, співробітники «Sport Life» вирішили, що мій дзвінок — лише збіг. Їм напевно, слід дивитися шоу Дмитра Кисельова.

Менеджер одразу повідомив, що навряд чи мені дадуть дозвіл на відвідування «Sport Life». Проте, вона пообіцяла поспілкуватися з керівництвом з мого приводу та перетелефонувати через кілька днів.

Час минав, але мені ніхто не дзвонив…

Дайте те, чого не існує!

Врешті я сама додзвонилася до клієнт-менеджера, але за мою справу взялась вже інша дівчина, менш вихована, дуже криклива та вкрай нервова. Вона весь час перебивала мене та своїм тоном виказувала небажаність мого воління придбати членську картку.

Дівчина порекомендувала мені звернутися до «Sport Life» на Подолі, адже він пристосований для людей з інвалідністю. За її словами, там облаштовані пандуси, направляючі та інші принади універсального дизайну. Неочікувана людяність! Щоправда, через пару годин менеджер спростувала свої слова. В клубі на Подолі є лише сімейні роздягальні.

Тож, юрист закладу вимагав надати довідку від МСЕК про інвалідність, протокол огляду МСЕК, відомість про гостроту зору незрячого, строк дії статусу незрячого та документ від лікаря про конкретні вправи, які мені дозволені. :-/ Цікаво, що з цього списку реальна лише довідка від МСЕК. Про гостроту зору незрячої людини не може йти мова. Крім того, незряча людина отримує інвалідність безстроково, тобто — подарунок на все життя. Як то кажуть, користуйся, але не замастись. Вочевидь, не замаститись дуже хотів «Sport Life».

Як зазначено у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», жодна установа не має права вимагати від людини з інвалідністю документи, які не вимагаються від інших громадян без ознак інвалідності.

Окрім фантастичних довідок, яких не існує, керівництво фітнес-центру погодилось продати мені абонемент, якщо я відвідуватиму заклад з людиною моєї статі. Це пояснювалося тим, що хтось має провести мене через душ, який мені доведеться минути на шляху до басейну.

Таким чином, якщо тобі пощастило отримати інвалідність, сплачуй удвічі більше! Маєш державні пільги — потруси трохи гаманцем. Ці догми особливо добре знають водії маршруток та працівники деяких фітнес-клубів. 😉

Для відвідування «Sport Life» людина з інвалідністю має придбати для свого асистента таку саму членську картку як собі. На той момент замість 5500 грн мені, як людині з виключно особливими потребами, слід викласти 11 тис. грн.

Крім того, контракт складатиметься на ім’я мого асистента. На нього ж перекладатиметься вся відповідальність за спортсмена з інвалідністю.

«У Вас має бути опікун», — пояснила мені клієнт-менеджер.

Слід зазначити, що опікуни передбачаються лише для людей з психічними захворюваннями. Люди з інвалідністю, які не мають ментальних відхилень, несуть відповідальність самі за себе.

Тож, я запропонувала надати мені будь-якого співробітника закладу як асистента для проходження через душовий сектор. За таку неймовірну послугу я готова сплатити. В цьому мені також відмовили.

Варто зазначити, що згідно із законодавством України, сервіс має бути доступним для кожного. Як його забезпечити — клопіт закладу, а не його клієнта. Але в «Sport Life» відмовляються від виконання державних норм, посилаючись на внутрішні правила. Вочевидь, юрист закладу поки не зрозумів, що правила компанії не можуть суперечити законодавству країни.

Після кількох тижнів перемовин мені повідомили, що контракт для мене складено. Висилати його на ознайомлення відмовились. Прочитати документ я можу лише в офісі закладу. Окрім своїх документів та асистента, чий вік заздалегідь уточнили, я маю взяти з собою гроші. На щастя, дозволили сплатити карткою. =)

Історія, яка трапилась зі мною та Валентином — далеко не перший випадок. Вочевидь, що дискримінаційна політика «Sport Life» пов’язана з небажанням нести відповідальність за клієнтів з інвалідністю, облаштовувати універсальний дизайн та бруднити власну репутацію. Правда, позиція клубу значно більше бруднить його імідж, ніж клієнти з інвалідністю, які хочуть його відвідувати. Це підкреслюють деякі публікації в ЗМІ.

Ви відлякуєте наших клієнтів!

Як виявилось, історія «Sport Life» тісно пов’язана з дискримінацією людей з інвалідністю. Подейкують, що з цього приводу навіть пройшло кілька судів на користь позивачів. Але ж зовсім необов’язково виконувати рішення суду…

Широкого розголосу набув випадок у Львові, який стався у 2014-му році. Остапу Стаднику, активісту з діагнозом ДЦП, лікар призначив відвідування басейну. Хлопець вирішив звернутися у найближчій заклад, яким виявися «Sport Life».

Співробітник закладу не посоромився відмовити хлопцю. Він пояснив Остапу, що той буде відлякувати інших клієнтів своїм виглядом.

Минуло 2 роки та хлопець вирішив знову звернутися до «Sport Life». Телефоном йому повідомили, що візок не проїде через турнікет. Крім того, своїми колесами він розведе антисанітарію.

У 2016-му році київський клуб відмовився продавати членську картку дитині, батьки якої мають інвалідність. Згідно з правилами закладу, дитину мають супроводжувати її батьки, а не довірена особа, навіть якщо вона має відповідні документи, засвідчені нотаріусом. Оскільки мати та батько дитини пересуваються на візках, вони не мають фізичної можливості навіть потрапити на територію «Sport Life». Щоправда, після публікації на Facebook ситуація була вирішена.

Рік потому стало відомо, що «Sport Life» в Києві відмовив хлопцю на візку, але змінив своє рішення після резонансу в соцмережі. Щоправда, йому довелось сплачувати за подвійним тарифом. Хлопця примусили знайти собі асистента та придбати йому членську картку.

Тоді ж телеведуча та громадська активістка Уляна Пчолкіна, яка також має інвалідність, повідомила, що є клієнткою «Sport Life». Їй дозволили відвідувати клуб лише в ті години, коли немає клієнтів.

У 2018-му році Наталія Шуліна, мешканка Кривого Рогу та клієнтка «Sport Life», вирішила придбати абонемент своїй дитині. Маля хворіє на ДЦП. У перервах між закордонними реабілітаціями дитині не завадить відвідувати басейн. Але коли Наталія заявилася в клуб зі своєю дитиною, адміністраторка попросила залишити заклад. Жінці пояснили, що «Sport Life» — не центр реабілітації, тому там не місце інвалідам.

Як розв’язати проблему?

Правозахисник Ростислав Кравець називає дії «Sport Life» незаконними. Він підкреслює: цей заклад порушує норми Конституції, яка є найголовнішим законодавчим документом держави. Експерт називає неприйнятною вимогу найняття опікуна для людини з інвалідністю. За словами Ростислава Кравця, «Sport Life» надає всі підстави для звернення до суду. Але наскільки виправдані суперечки з такими великими компаніями?

«Я вважаю, що є підґрунтя для стягнення як мінімум морального збитку. Чим більше буде таким позивів, тим більше громадські заклади будуть нести відповідальність», — зазначає правозахисник.

На думку Ростислава, держава самоусунулася від відстоювання прав своїх громадян, тому ця справа повністю перейшла до рук самих громадян. Однак, за свої права необхідно боротися. Чим більше буде позовів до суду, тим жорсткішими стануть подальші покарання. На думку експерта, ці дії також мають призвести до того, що подібні заклади переймуть західну практику та стануть передбачати спеціальних фахівців для обслуговування людей з інвалідністю.

«В осіб, яким було відмовлено у відвідуванні «Sport Life» є всі шанси на стягнення збитку», — наголошує Ростислав Кравець.

Крім того, в Україні існує низка Центрів безкоштовної правової допомоги, які надають правову консультацію та послуги адвокатів. Також, люди з інвалідністю не обкладаються судовими зборами. Таким чином, витрати на судову справу можуть скласти символічну суму.

Правозахисник рекомендує одразу викликати поліцію, якщо представник компанії відмовляє в наданні послуги через інвалідність клієнта. В цьому випадку присутність поліцейських необхідна для фіксації правопорушення. Таким чином у подальшому розгляді в суді існуватимуть докази від компетентного органу. Інакше буде важко довести, що людина, яка стала об’єктом дискримінації, взагалі коли-небудь відвідувала заклад. За словами Ростислава Кравця, у таких випадках дуже часто виникає раптовий збій роботи камер спостереження та інші несподіванки.

Подібні історії часто трапляються не лише у фітнес-центрах, але й в ресторанах, магазинах та інших закладах, призначених для всіх, окрім інвалідів. Коли доля нагороджує тебе важкою хворобою, в Україні твоя врода, чудовий характер та таланти знецінюються. Так буде завжди, якщо не діяти.

На думку психологів, в нашій державі інвалідність сприймається лише в медичному контексті. Тобто, людина з інвалідністю — це в першу чергу хворий, постійний пацієнт лікарні. Таке сприйняття не дозволяє багатьом побачити в людині щось більше, ніж інвалідність. Крім того, низька обізнаність у суспільстві створює значні перешкоди для взаємодії. Одним зі способів ефективного вирішення слугує соціальна реклама. Проте, в Україні її фактично немає. Вочевидь, організаціям, які опікуються про права людей з інвалідністю, слід попрацювати над створенням та просуванням соціальної реклами, а також змусити державні органи звернути увагу на цей аспект.

Стояти осторонь не можна, адже наступним можеш бути ти.

Боріться за свої права та не порушуйте чужі!

Автор: Юлія Мостова

Share Button

 

zaklyk.org.ua