15 вересня у приміщенні Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» за участі шведських та українських експертів відбувся круглий стіл під назвою “РівноДоступність. Жити гідно всупереч долі”. Організатори заходу: Посольство Швеції, Шведський Інститут, Національна Асамблея інвалідів України, Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».
Головною темою зустрічі було питання про включення людей з інвалідністю в усі сфери життя на рівних засадах та можливостях. Усі присутні жваво обговорювали питання інклюзії людей з інвалідністю у суспільство. Адже жити гідно – це право кожного громадянина, яке закріплено в різних міжнародних документах, зокрема в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
Окрім того, на заході усі охочі могли відвідати фотовиставку під такою ж назвою як і захід, що відбувався. Експозиція презентувала фото вісімнадцяти осіб – чоловіків, жінок і дітей зі Швеції та України, які, спираючись на право жити гідно, реалізували себе у житті.
Заступник Шведського посла в Україні відзначив, що фотовиставка вже відбулася у 15 різних країнах світу і зараз вона проводиться в Україні, а також, що це четвертий спільний шведсько-український проект з питань інвалідності.
Заступник шведського посла в Україні розповів дещо з питань роботи шведської політики з особами, які мають інвалідність:
«Ми прагнемо досягти такого моменту, коли людина з інвалідністю буде максимально залучена до суспільного життя на рівних можливостях. Найбільш важливими напрямками для нас є: юридичний захист, транспорт та інформаційні технології.
Юридичний захист тому, що кожен громадянин нашої держави повинен відчувати, що закони справедливі і захищають його інтереси, працюють на нього, а не навпаки. Тому Шведська поліція, прокуратура, судова система повинні будувати свою роботу так, щоб зважати на перспективи людей з інвалідністю.
Транспортне питання є також дуже важливим. Адже подорожування, вільне пересування забезпечує можливість освіти та роботи особам з інвалідністю.
Інформаційні технології є не менш вагомими, ніж вище зазначені напрямки, бо Шведський уряд часто застосовує інформаційні технології та інтернет для прямого зв’язку із суспільством.
У нас є ще чимало проблем над якими ми працюємо і намагаємося зробити все максимально доступним для людей з інвалідністю.
Але, я як дипломат, який працює на шведський уряд, я не можу говорити від свого імені. Я не маю статусу особи з інвалідністю і, відповідно, я не маю жодного уявлення про те, які виклики і перешкоди поставали б переді мною, якби я мав інвалідність. І, власне, якщо чесно, то я ненайкраща людина, яка може вам розповісти про те, чи є Швеція вдалим прикладом такої країни чи ні. Чи є Швеція такою країною щодо рівності та доступності, краще можуть розповісти учасники фотовиставки, які мешкають у Швеції».
Наступним спікером і учасником зі Шведської сторони був Мортен Хенеус – журналіст, редактор, громадський активіст руху за права людей з інвалідністю.
Свій виступ пан Мортен почав з привітань паралімпійській збірній України, яка гідно проявила себе. Ось, власне, і його промова:
«Ще 20 років тому я нічого не знав про осіб з інвалідністю і, чесно кажучи, дивився на таких людей інколи навіть з неприємністю і сприймав їх, як трохи дивних. Але подія, що сталася влітку 1994 року змінила моє ставлення до такої категорії населення. У нетверезому стані після гучної вечірки я повертався додому, переходячи залізничні колії, я спіткнувся і впав, вдарився головою. І так сталося, що одна з ніг лежала на рейках, а я окремо. Невдовзі приїхала швидка допомога і мене забрали до лікарні. Лікарі дуже переживали за те, що в мене могло бути жорстке пошкодження головного мозку, оскільки в мене було два серцевих напади, але боротьба за життя перемогла.
Одного ранку я прокинувся і зрозумів, що вже не буде повернення до мого попереднього життя, що я вже не зможу, як раніше просто піднестися з ліжка, просто піднятися і піти, не зможу просто поворухнутися, не зможу танцювати, кататися на лижах і т. д. Я 9 місяців пробув на лікарняному ліжку і вважаю, що ці 9 місяців були найціннішими місяцями мого життя.
Коли я пережив ампутацію, на той час у Швеції була лише одна школа, яка могла навчити мене ходити наново. Нащастя, зараз існує кілька різних шкіл, які працюють за британською моделлю, яка заснована на індивідуальному підході до мети кожного пацієнта. До складу Команди входять ортопедист, медсестра, фізичний терапевт і протезист. Дуже важливим є те, що у таких школах, де людей навчають наново ходити, проводяться зустрічі з тими, хто вже живе з ампутованими кінцівками, це допомагає обмінюватися досвідом. В той час, перебуваючи у школі, я почав цікавитися організаціями людей з інвалідністю, зокрема людьми, які пережили ампутацію. Зараз я сам відвідую тих, хто щойно ампутував кінцівку і я хочу подарувати людям надію і дати їм зрозуміти, що життя з ампутацією не закінчується.
На щастя, у Швеції ортопедія розвинена і виготовлення протезів відбувається за рахунок бюджетних коштів.».
Перша шведська громадська організація, яка об’єднувала людей з інвалідністю, створена 1888 р., її засновник незрячий ремісник. У 1994 році шведський уряд прийняв акт щодо підтримки, а також обслуговування людей з певними функціональними обмеженнями {LSS}. З того часу люди з інвалідністю самі мають змогу вирішувати, що вони хочуть від свого життя і якого рівня підтримки вони потребують. Рівень підтримки може бути на домашньому, побутовому і персональному рівні, тобто, у вигляді індивідуальної допомоги. Власне, причина прийняття цього акту полягала в тому, щоб дозволити людям з інвалідністю відчути себе повноцінними членами суспільства і, що вони мають право жити на рівних умовах з іншими. Цей акт передбачав, що 20 годин на тиждень виділяється людині з інвалідністю на те, аби скористатися персональною допомогою. Але є ті люди з інвалідністю, яким цих годин було недостатньо. Тому було прийнято до цього акту ще один підзакон {LASS}, який дозволяв користуватися можливістю персональної допомоги більше, ніж 20 годин на тиждень. А щоб мати фінансування на ці два закони урядом було прийнято рішення розподілити поле діяльності за ці два закони. Муніципальна гілка влади оплачує всю допомогу, яка надходить з прийняття першого акту {LLS}, а державна страхова компанія покриває витрати на тих, хто більше потребує персональної допомоги {LASS}. Це була «дорога» реформа для шведського уряду. За минулорічними показниками утримання {LSS} і {LASS} коштувало 27 млн. шведських крон, що дорівнює близько 3 млрд. доларів. Мушу наголосити, що з кожним роком сума для утримання вище зазначених актів зростає, бо збільшується кількість людей з інвалідністю і зростає потреба у більшій кількості асистентів.
Прийняття цих двох актів стало важливим кроком для Швеції, але наразі ми маємо ще низку невирішених завдань.
Зокрема, ще з 1989 року весь громадський транспорт мав би бути пристосованим для людей з інвалідністю, але досі ми ще не можемо цим похвалитися. З 2010 року мав би бути організований безперешкодний доступ в усі громадські та публічні приміщення, але й донині це не так.
З 2011 року ми заснували групу під назвою група «Активного четверга», яку потім було перейменовано у групу «Активного вівторка». Назва полягала в тому, що незважаючи на те, яка погода за вікном, які б події не відбувалися, ми постійно організовували якісь акції або протести перед будинком уряду у Стокгольмі. А чому у четвер? Бо саме в цей день відбувалися щотижневі зустрічі уряду. Щоб спекатися наших протестів, акцій та вимог, уряд вирішив перенести своє щотижневе засідання на вівторок і ми, власне, також перенесли свої мітинги на цей же день. Тому «Активний четвер» перетворився на «Активний вівторок».
На кінець своєї доповіді, я хочу сказати наступне: для покращення ситуації, яка є зараз, потрібно на все дивитися з людської точки зору, гадаю, що правильна мовна політика щодо цього питання, допоможе нам правильно побудувати політичні стратегії надалі. Мені здається, що нам давно настав час означити моральний сенс людей з інвалідністю, що будь-який окремий до нас статус, це є дискримінація. Потрібно зменшити кількість опіки і дозволити людям з інвалідністю самостійно самим приймати рішення у своєму житті.
До речі, на фотовиставці представлено фото нашого колишнього міністра соціальної політики, який є незрячим. І він постійно стверджував, що ми повинні продовжувати боротися, продовжувати впливати на політичну стратегію для того, щоб впевнитися, що люди з інвалідністю можуть брати активну участь у суспільному житті».
У другій частині заходу обговорювалися нагальні питання щодо людей з інвалідністю, які відбуваються у нашій країні. Гостей та учасників круглого столу познайомили з успішними особистостями, які, незважаючи на будь-які перепони, змогли досягти висот у кар’єрі, які самореалізувалися серед суспільства, стали чемпіонами у тому чи іншому виді спорту.
І ми також згадаємо цих людей на сторінках нашої газети. Це громадська активістка, телеведуча, волонтер, реабілітолог, перша чемпіонка світу з карате Уляна Пчолкіна, Чемпіон з танців Іван Заміга, спортсмен з пауерліфтингу Артем Гудзенко.
Як бачите, нам є ким пишатися і ми маємо гідних взірців для наслідування.
Леоніда Пономарьова
