24 березня 2022 року набрав чинності Закон України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану” № 2136-IX від 15.03.2022 р. (далі – Закон). Цим Законом визначені особливості організації трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до чинного законодавства. Закон діє протягом воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини третьої статті 13 цього Закону, яка втрачає чинність з моменту завершення виплати державою, що здійснює військову агресію проти України, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам.
Укладення та розірвання трудового договору
Особливості звільнення працівників визначаються статтею 3 і 5 Закону.
Працівники можуть звільнитися за власною ініціативою без двотижневого строку попередження (за винятком примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного часу, а також якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах, віднесених до критичної інфраструктури) у зв’язку з веденням бойових дій в районах, в яких розташоване підприємство, та загрозою для життя і здоров’я працівника.
У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Переведення та зміна істотних умов праці
Працівників на період дії воєнного стану можуть переводити на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без їхньої згоди (за винятком переведення на роботу в іншу місцевість, де тривають активні бойові дії), якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я.
Робочий час та час відпочинку
Відповідно до статті 6 Закону нормальна тривалість робочого часу працівників у період воєнного стану не може перевищувати 60 годин на тиждень, а для працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, – не може перевищувати 50 годин на тиждень. У період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), ч. 1 ст. 65 (граничні норми застосування надурочних робіт), ч. 3-5 ст. 67 та ст. 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
Згідно зі статтею 12 Закону у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України “Про відпустки”.
Оплата праці
Відповідно до статті 10 Закону заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Призупинення дії трудового договору
У статті 13 Закону визначено, що призупинення дії трудового договору – це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
З огляду на вищевикладене, головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи.
Ініціатором призупинення трудового договору можуть бути як роботодавець, так і працівник.
Водночас з метою усунення правової невизначенності, рекомендуємо сторонам повідомляти один одного про призупинення трудового договору письмово або в електронній формі з використанням технічних засобів електронних комунікацій.
Організація кадрового діловодства
Відповідно до статті 7 Закону у період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
19 серпня 2022 року набрав чинність Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого і середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність» від 19 липня 2022 року № 2434-IX. Він чинний із 19 серпня 2022 року та діє упродовж воєнного стану, і втратить чинність з дня припинення або скасування воєнного стану. Цим Законом запроваджені особливості застосування спрощеного режиму регулювання трудових відносин, які визначатиме глава III-Б Кодексу законів про працю України.
Спрощений режим регулювання трудових відносин (далі – спрощений режим) застосовують до трудових відносин, які виникають:
– між працівником та роботодавцем, який є суб’єктом малого або середнього підприємництва відповідно до закону з середньою кількістю працівників за звітний період (календарний рік) не більше 250 осіб;
– або між роботодавцем та працівником, розмір зарплати якого за місяць становить понад 8 розмірів мінімальної зарплати, встановленої законом.
Такий режим може на добровільних засадах застосовуватися у відносинах між працівниками та роботодавцями, які мають право на його використання.
Спрощений режим може застосовуватися у відносинах між працівниками та роботодавцями виключно на добровільних засадах. Такий режим передбачає можливість встановити індивідуальні умови праці працівника безпосередньо у трудовому договорі.
В умовах спрощеного режиму та за умови, що це не суперечить іншим положенням Кодексу законів про працю України, сторони трудового договору можуть з урахуванням положень глави III Кодексу законів про працю України на власний розсуд за взаємною згодою врегулювати свої відносини в частині виникнення і припинення трудових відносин, системи оплати праці, норм праці, розміру зарплати з урахуванням встановленої законом мінімальної зарплати, надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, норм робочого часу та відпочинку з додержанням нормальної тривалості робочого часу на тиждень, тривалості щотижневого безперервного відпочинку та інших прав і гарантій, визначених у Кодексі законів про працю України.
