Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» втілив у життя масштабний проєкт «Фортеця без бар’єрів». Цей унікальний музейний комплекс фортифікаційних споруд, який був споруджений в першій половині дев’ятнадцятого століття, став доступний для незрячих відвідувачів. Такий соціально-культурний проєкт був здійснений за підтримки Українського культурного фонду в рамках програми «Інклюзивне мистецтво (продукт)». Над проєктом працювала команда справжніх фахівців, які прагнули зробити музей доступним і цікавим для сприйняття людей з порушеннями зору, а саме адміністрація та працівники музею, представники кафедри спеціальної психології корекційної та інклюзивної освіти Інституту людини Київського університету ім. Бориса Грінченка, представники Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», працівники Республіканського будинку звукозапису і друку Українського товариства сліпих.
Презентація проєкту відбувалася у два етапи. Музей зібрав учасників проєкту і продемонстрував поетапну реалізацію проекту та специфічні труднощі, що довелося долати. Другий етап включав у себе презентаційну екскурсію, яка знайомила людей з порушеннями зору з територією та експонатами Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».
15 листопада група незрячих киян, а це працівники редакції періодичних видань УТОС «Заклик» і Республіканського будинку звукозапису і друку УТОС, представники ВГО «Генерація успішної дії» разом з представниками Центрального правління Українського товариства сліпих і мали нагоду побувати на цікавій і дещо незвичній екскурсії у Національному музеї “Київська фортеця”. Трохи незвичній, бо, по-перше, чимало людей посприяло тому, щоб відвідання музею стало ще доступнішим, зокрема для осіб з вадами зору, а по-друге, екскурсію проводила Наталка Щербань, директор Республіканського будинку звукозапису і друку Українського товариства сліпих, яка й сама має незначний залишковий зір. І чудово проявила себе в цьому новому для неї амплуа. Також екскурсію супроводжували співробітники музею та представники ЗМІ.
Територія музею досить велика, і незрячим екскурсантам її було легше уявити завдяки рельєфній схемі, розміщеній біля центрального входу. А остаточно підкорегувала сприйняття й уявлення 3d-модель території музейного комплексу, виготовлена на 3d-принтері. Також можна було погортати путівник по музею, а практично біля кожного експонату детальніше самостійно прочитати про нього. Усі ці матеріали надруковані шрифтом Брайля, розміщені на відповідних стендах і були виготовлені в Республіканському будинку звукозапису і друку УТОС. До того ж можна за бажанням прослухати інформаційний аудіофайл.
Екскурсія познайомила незрячих відвідувачів зі спорудами фортифікаційного комплексу та з приміщеннями, які слугували в’язницею для політв’язнів Російської імперії. У міцних казематах Косого капоніру не лише зберігали порох, зброю, але і утримували особливо небезпечних ворогів тогочасної влади, зокрема учасників Польського повстання 1863-1865 років і революціонерів 1905 року. Останні свої дні провів у в’язниці у 1911 році Багров, вбивця відомого прем’єр-міністра П. А. Столипіна.
У музеї представлена окрема велика експозиція зброї «Від ядра до снаряда», яку кожному екскурсанту терпляче і з усіма деталями показали співробітники музею, справжні фахівці своєї справи. Тож склалося цілісне, а не просто загальне враження про вигляд, використання зброї, її різновидів, механізм, принцип дії, заряджання тощо.
– Мене особисто вразив невеликий розмір мін, які застосовуються у нас на війні зараз, скалічуючи або вбиваючи людей,- поділилася своїми враженнями незряча екскурсантка Інесса Сидоріна.
Та хоча ця тема, тема зброї, якщо замислитися глибше, страшна сама по собі, екскурсія загалом запам’яталася і залишила приємні враження. Бо відчувається, що такий комплексний підхід був втілений майстрами, які люблять свою справу і вміють донести інформацію до екскурсантів. Вони справді чекають на кожного відвідувача і прагнуть, щоб із музею він пішов з відчуттям повноти від побаченого й почутого.
Підготувала Інесса Сидоріна, «Промінь»
