МИКОЛІ КРАСЮКОВІ – 75!

   Рік 2018-ий нічим ,може, й не вирізняється з-поміж своїх попередників: ті ж економічні, соціальні негаразди тощо.Та для нас, працівників і користувачів (особливо середнього й старшого покоління) Львівської спецбібліотеки ім.Т. Г. Шевченка Українського товариства сліпих рік цей особливий: 8 липня виповнилося б сімдесят п’ять років незрячому поетові ,членові НСПУ Миколі Ігоровичу Красюкові. На превеликій жаль, смерть так рано забрала його від нас – пан Микола помер 7 червня 2004р. Однак він і досі серед нас, живий у своїх чудових поезіях, глибинних роздумах повчаннях-порадах і розрадах; його пам’ятаємо, як доброго друга, незамінного помічника в бібліотечних справах( Микола Ігорович не один рік очолював бібліотечну раду), натхненника й співзасновника літературно-мистецької вітальні «Поклик». Логічно, що всі заходи, які відбуваються в стінах нашої книгозбірні упродовж цього року, проходять під гаслом: «Миколі Красюкові—75!». І традиційні вже конкурси на швидкість і виразність читання за Брайлем відбувалися за повістю-казкою М. Красюка «Гервасій», і диктант рельєфно-крапковим шрифтом—за його таки твором; а ще конкурсанти-декламатори виконували поезії ювіляра. У нашій бібліотеці діє виставка творчих робіт поета.

   Гарна мрія зародилася в головах наших активістів—побувати з творчим візитом на батьківщині Красюка , ширше відкрити його землякам багатогранний пісенно-поетичний потенціал цієї непересічної особистості. І ця мрія переросла в надію, а надія, завдяки підтримці голови Львівської обласної організації  УТОС  Любові Кукурузи , а також екс-мера Львова  Любомира Буняка, втілилась у реальність.

   Отож, ми, члени вітальні «Поклик», гуртка «Бісеринка», протягом двох днів –17 і 18 серпня—були з творчим візитом у Шепетівці, де нас охоче, радо приймали працівники музею Миколи Островського та учасники сьомої Всеукраїнської школи майстерності для творчих людей з особливими потребами, яка була присвячена 27-й річниці Незалежності України і 75-річчю від дня народження незрячого поета з Шепетівщини М. І. Красюка. Першого дня ми представили  літературно-музичну композицію за творами М. Красюка «Наодинці з Україною», в якій взяли участь учителі й колишні учні школи –інтернату №100,працівники бібліотеки,а також голова обласної організації УТОС; наступного—провели майстер-класи з бісероплетіння, декупажу, приготування галицьких смаколиків, працювала й поетична команда. Неабияке здивування й захоплення викликала виставка робіт наших майстринь, гарні відгуки ми отримали і за поетичні твори.   Побували , звісно, ми й на екскурсії в музеї М. Островського, яку на високому фаховому рівні( з огляду на сучасне трактування певних історичних подій і фактів) провела працівниця цього музею М. Юзлова. Ознайомилися ми і з експозицією речей відомих шепетівчан; належне місце займають тут особисті речі( друкарська машинка, тростина, книжки), які належали Миколі Красюкові.

   Запам’яталася нам також і екскурсія до місцевого краєзнавчого музею. Там ми могли доторкнутись( і в прямому значенні) до раритетів—предметів побуту, якими користувалися наші предки.

          Навзаєм щирими були наші зустрічі, розмови—це дводенне перебування на гостинній шепетівській землі, на батьківщині їхнього і нашого земляка – Миколи Ігоровича Красюка. Аж нехотілося було від’їжджати…І – о диво – коли ми сіли в автобус раптом пішов рясний, але теплий дощ. Це ніби Шепетівка прощалася з нами світлими, чистими слізьми. Прощалася, однак казала: «До побачення! До зустрічі!». До зустрічі, може, й на нашій галицькій землі. Адже Микола також і львів’янин, тут він навчався, жив, творив, тут, на Львівщині, в рідному селі дружини поета Станіслави Матвіївни—Блищиводах, і знайшов свій останній спочинок.

   Закінчити цей допис хочеться чудовим віршем нашої вітальнянки Вероніки Феде, до речі, учениці й шанувальниці таланту Миколи Красюка.

                    Другові

Мій добрий друже, Ви пішли так рано.

Гарячим воском плакала свіча.

Прощання залишило в серці рану,

Яку не зможе загоїти й час.

А навкруги таке буяло літо!

Могла земля у квітах потонуть.

Та це вже не могло Вас зупинити,

Бо ангел кликав у найдальшу путь.

Де ж Ви тепер, наш дорогий поете?!

Що радує і що печалить Вас?

Можливо, на прекрасній десь планеті

Ви так сумлінно молитесь за нас.

Ви завжди з нами, в нашій літвітальні.

Полине світла пам’ять в майбуття.

А ваша мова ніжна і печальна

Нам заповіла дорожить життям.

        Бібліотекарі Світлана Палюшок, Степан Підлужний, м.Львів

Share Button