«ЛІНІЯ ЖИТТЯ» ПРОДОВЖУЄТЬСЯ!

Здавна відомо, що діти – найдорогоцінніший скарб сім’ї. Начебто ніхто не піддає сумніву цю істину, але, на жаль, не завжди вдається людям уберегти це найбільше своє багатство. Нещасні випадки, необережність самих малюків, а інколи зла воля нелюдів, які чинять злочин свідомо, призводить до тяжких травмувань, а то й до загибелі дітей. Тож боротьба із дитячим травматизмом, виховання у дітей, що безпечно, а що ні – це справа більш ніж значуща і було б добре,щоб до неї долучалися й митці, які можуть засобами мистецтва розповідати дітям, як треба поводитися, щоб собі не нашкодити.

Шановні читачі, ми вже розповідали вам про «Школу майстерності» для людей з інвалідністю, яку організували Народна Академія Творчості людей із інвалідністю (президент О.І. Александрова) та Шепетівський музей Миколи Островського. Цього року тему заходу було сформульовано, як «Лінія життя в твоїх руках» – твори учасників були присвячені боротьбі з дитячим травматизмом. Це були казки, віршики, плакати та слогани, які застерігали малечу від небезпечних дій, що можуть призвести до травмування. Прикладом того, наскільки корисною може бути така робота, служить досвід серії просвітницьких передач, які на місцевому телебаченні одного з міст України провела сама Олена Александрова. Після виходу їх на екран кількість нещасних випадків із дітьми у місті знизилася майже удвічі. Тож, беручи участь у цих майстер-класах, наші поети не лише вдосконалювали свою майстерність, але й намагалися застосувати свій талант на служіння такій святій справі, як порятунок дітей.
«Школа майстерності» працювала 23−24 вересня цього року у приміщенні санаторію «Славутич» у Пущі-Водиці, у Києві. Основним спонсором заходу цього разу стала Київська міська громадська організація Всеукраїнського об’єднання людей з інвалідністю «Союз організацій інвалідів України», яку очолює Євген Черняєв. Чималих зусиль знов доклала і НАТІ на чолі зі своїм президентом Оленою Александровою. Наслідком цих зусиль стало проведення заходу на гідному рівні. Усі учасники були забезпечені місцями у затишних кімнатах санаторію та триразовим харчуванням. Майстер-класи проводили талановиті авторитетні митці.

До учасників майстер-класів, які вже працювали у Шепетівці долучилося ще чимало талановитих перспективних авторів. Серед них добре відомі нашим читачам Валентина Братчанська, молода киянка ,член групи «Творчі ініціативи» Олена Мельниченко та ін.
Ще у другій половині дня п’ятниці відбувся заїзд та розселення учасників. Радісно вітали одне одного ті з поетів, що вже встигли познайомитися у Шепетівці, так само доброзичливо зустрічали і «новобранців», і немов сама природа посміхалася погожим вечором бабиного літа, яке тоді доживало свій чи не останній день. Санаторій оточують вікові ялини, сосни, дуби, що вже щиро дарують свої жолуді та шишки землі, яку вкриває ще не надто густий килим з опалого листя. Обстановка дуже поетична.
23 вересня. Ранок. Погода вже зіпсувалася, небо вкрите похмурими, холодними хмарами, але настрій у всіх все одно піднесений. По сніданку усі жваво збираються до залу, де проходив перший з майстер-класів з поезії.
Проводив його талановитий незрячий поет, член НСПУ та НСЖУ Геннадій Горовий. Дещо пізніше до нього приєднується Тетяна Череп-Пероганич – поетеса, одна з засновників української Вікіпедії, а також порталу «Жінка українка».

Почали працювати, розбирали ті віршовані тексти до плакатів, які були створені нами у Шепетівці. У розборі брали участь практично усі присутні. Здавалося б, нічого важкого немає у тому, щоб скласти малесенький дитячий віршик на чотири – шість рядочків, який вчить застерігає від небезпечних дій. Насправді ж, вкласти повчальну розповідь у такій маленький віршик, щоб вона була цілком зрозумілою дитині, і водночас не надто сухою, не так і просто. Саме на ці моменти, а не на суто технічні деталі, тактовно звертає увагу усіх учасників знаний майстер поезії для дітей Геннадій Горовий. Деякі автори забули, що рядки таких віршиків мають бути звернені саме до дітей. Учасники, під керівництвом метрів розмірковують,як можна виправити помилки, краще донести думку до малечі.
Цікавою була дискусія на тему – хто має бути героями таких повчальних плакатів та віршів – звичні з нашого дитинства зайчики та їжачки, чи герої популярних зараз мультфільмів? Дехто з учасників висловлював думку, що саме ідея, яку передають герої знайомих мультяшок буде засвоєна краще – певний сенс у цьому є. Проте їх опоненти також мають рацію, коли зауважують, що мультики теж мають здатність виходити з моди, а от звірятка – зайчата та котики будуть завжди симпатичні дітлашні.

Час роботи майстер-класу вичерпано, але розходитися ніхто не поспішав. Виступи учасників непомітно переходили в імпровізований концерт. Лунали поезії Леоніда Жмурка, Валентини Братчанської та Валентини Хлєбнікової, Миколи Криндача, Олени Мельниченко, Евгена Познанського, Світлани Проніної. І не лише поезії. Дехто демонстрував і свої вокальні дані. Лунали старовинні романси. Члени «Творчих ініціатив» дружньо виконали гімн своєї групи, на слова та музику Євгена Познанського. Свої поезії декламувала Тетяна Череп-Пероганич. «Зустріч із такими добрими, талановитими людьми надовго мені запам’ятається» – каже поетеса.

По обіді проходив майстер-клас із створення ляльок-мотанок, які бувають дуже різноманітні, мають свою давню символіку і,звичайно, цікаві для дітей. Майстер-клас проводила Діана Кузнецова.
У неділю відбулися останні заняття. Учасники, яким дозволяв стан зору власноруч розмальовували плакати, до яких складали вірші. Тим, хто не міг цього зробити – допомагали колеги. І атмосфера справжньої творчої співпраці та дружби, що панувала, надовго запам’ятається усім, хто долучився до нас у ті дні.
За підсумками роботи «Школи майстерності» планується видати книжечку, до якої увійдуть твори учасників, головне тільки, щоб знайшлися кошти, а для цього потрібні, звичайно, спонсори, які також готові зробити свій внесок у справу порятунку дітей, так само, як це зробили десятки митців, яким власна інвалідність не завадила вболівати за долі маленьких співвітчизників.

Біля приміщення санаторію знаходиться мальовнича церква, в ім’я святого Серафіма Саровського. Покидаючи гостинні стіни «Славутича», учасники, вірні Православній церкві не забули відвідати храм, мелодійні дзвони якого пестили наш слух недільного ранку. Люди молилися. Дякували Богу за цю зустріч і просили, щоб і їх слово допомогло великій справі – порятунку дітей.

Євген ПОЗНАНСЬКИЙ,«Промінь»

Share Button